В’ячеслав Радченко малював портрет сучасного Чернігова

28 вересня свій 97—й день народження відсвяткував би наш непересічний земляк — В’ячеслав Радченко, перший директор ВАТ «Хімволокно».
Про те, скільки ця людина зробила для рідного підприємства, можна говорити годинами.
Це він у 1957—му закладав першу цеглину на проммайданчику заводу. За його керівництва у 1959—му світ побачив перший чернігівський капрон. Тільки завдяки особистій довірі до нього в 1965—му саме у нас розмістили перше в СРСР і досі єдине виробництво анідного волокна. Можна продовжувати і продовжувати та тільки дивуватися, як ця талановита людина навіть без вищої освіти (закінчив Шосткинський хіміко—технологічний технікум) вміло керувала підприємством—гігантом.

Стадіон міг бути на Валу…

Але головне — зрозуміти, що завдяки своєму першому директору «Хімволокно» стало для Чернігова не просто новим підприємством, а потужним двигуном розвитку й відбудови від повоєнної розрухи. Він став одним із тих людей, які малювали портрет сучасного Чернігова. Це саме в роки директорства В’ячеслава Радченка в місті з’явився не тільки сам завод, але й дорога, п’ять дитсадочків, піонерський табір, санаторій—профілакторій, воднолижна база на Десні, гуртожитки для робітників, а головне — житло, цілих чотири житлові квартали! До речі, якби не В’ячеслав Якович, замість кварталу № 17, прямо навпроти Валу, міг би бути стадіон.

— У цьому місці вже був залитий фундамент під стадіон. Уявіть собі — в самому центрі, біля історичних пам’яток весь цей шум, гам, бруд. Не знаю, як це йому вдалося, але В’ячеслав Якович переконав керівництво міста збудувати там краще спальний район. Що—що, а переконувати він умів, як ніхто, — пригадує Юрій Макей, який 10 років пропрацював на заводі під керівництвом В’ячеслава Радченка, а потім ще 32 — вже без нього.

…Чернігів — без обласної лікарні…

Виключно для працівників майбутнього підприємства ще під час будівництва заводу планувалося звести лікарню. Але на той час у Чернігові не було й власної обласної лікарні. Тому за кошти «Хімволокна» побудували першу чергу обласної лікарні. Цікава вийшла історія і з очисними спорудами для міста.
— На очисні споруди потрібні були тисячі тонн піску. Але де його взяти? Тоді В’ячеслав Якович сказав: «Он майданчик, викопайте озеро, і буде пісок». Так з’явилося пожежне водоймище біля «Хімволокна», котре, до того ж, стало улюбленим місцем відпочинку багатьох чернігівців, — розповідає Анатолій Вареник, ветеран ВАТ «Хімволокно».



… а замість тролейбусів курсували б трамваї

Мало кому відомо, але «Хімволокно», виявляється, посприяло й розвитку телебачення в Чернігові. Завод частково профінансував будівництво телевежі. І навіть до міських тролейбусів В’ячеслав Радченко має безпосереднє відношення!
— Постало питання: який же транспорт пускати в місті. У Києві в цей час якраз демонтували старі трамвайні лінії. Не пропадати ж добру — хотіли віддати в Чернігів, поки не буде можливості обзавестися новим транспортом. Але В’ячеслав Якович чудово розумів, що нема нічого більш постійного, ніж тимчасове. Він особисто поїхав вмовляти голову Київського раднаргоспу відмовитися від цієї ідеї. Так, замість старих трамваїв, до Чернігова приїхали перші шість тролейбусів — перероблені з львівських автобусів, — розповідає Юрій Макей.

Коли ще тільки почалося будівництво заводу, В’ячеслав Радченко планував побудувати й Палац культури. Тоді партійна верхівка вважала, що це просто надмірна розкіш. Будувати подібні заклади можна були тільки за рішенням ЦК КПРС. В’ячеслав Якович був переконаний, що Палац культури просто необхідний людям. І планував навіть особисто просити про це Хрущова, як тільки той приїде в Україну. До цього не дійшло, але дозволу на будівництво він таки домігся. Це за його сприяння в місті відкрилося і технологічне училище, і загальнотехнічний факультет КПІ, який набагато пізніше переріс у Чернігівський політех.
У 1969 році після інфаркту В’ячеслав Радченко вирішив піти на пенсію. За своє життя він здобув чимало нагород. Ще в роки війни — ордени Великої Вітчизняної війни першого та другого ступенів, Червоної Зірки та п’ять медалей. А за трудову діяльність — два ордени Червоного Прапора, Золоту та Срібну медалі ВДНГ та Державну премію СРСР.

У 1984—му його не стало. Вшанувати пам’ять директора—засновника, високопрофесійної і просто гідної людини, вирішили ветерани «Хімволокна». На його честь встановлена пам’ятна табличка. Але активісти сподіваються, що незабаром, як їм і обіцяли вже кілька років тому, одна з вулиць Чернігова носитиме ім’я людини, яка так сильно піклувалася про рідне місто.



Олеся Скоробагата, тижневик «Чернігівські відомості» №92

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.