Олександр Волощук: «Я зійшов на Ельбрус!»

Допомога Церкви

Перш ніж вирушити в Приельбрусся, зайшов у православний Симеонівський храм. Знаючи, що досить часто парафіяни жертвують храмам непотрібний одяг і взуття, я вирішив підшукати щось для себе, адже знав, що сходження на Ельбрус вимагає спеціального спорядження і теплого одягу, якого в моєму поки що «літньому» гардеробі не було. Познайомився а настоятелем храму - отцем Валентином. Він дуже зацікавився моєю розповіддю про подорожі і порадив:
- На Ельбрус ти все одно поїдеш через місто Тирниауз. Тож зайди у місцевий Свято-Гєоргіївський храм і поспілкуйся з отцем Ігорем. Він теж любить ходити по горах. Можливо, допоможе тобі зі спорядженням.

15 серпня я приїхав у Тирниауз - містечко, розташоване у надзвичайно мальовничій Баксанській ущелині. З обох боків місто затиснуте високими скелями, а по дну ущелини стрімко несе свої хвилі річка Баксан. Отець Ігор (молодий священник, монах) прийняв мене, дійсно, дуже радо.

За кілька днів до цього він намагався піднятися на Ельбрус, щоб відслужити на вершині літургію, але до мети йому не вистачило набрати 600 метрів висоти. Я зупинився при Свято-Георгіївському храмі, і того ж дня його настоятель познайомив мене з матінкою Катериною - вдовою ієрея Ігоря Розіна, вбитого у 2001 році прямо у храмі фанатиком-ваххабітом (Ігор Розін став першим священником-мучеником Росії у XXI столітті). Матінка Катерина порадила мені, перш ніж здійснювати сходження на вершину Ельбруса, пройти кількаденну акліматизацію.

- Ельбрус - це високогір'я, до висот у 5000-5600 метрів організм повинен добре підготуватися і звикнути. Тому тобі краще пожити два-три дні біля підніжжя Ельбруса, в селищі Терскол, витративши цей час на сходження на менш високі гори біля Терскола.

В Терсколі жив старший син матінки Катерини - Максим Розін, він працював рятівником в Ельбруському загоні МНС Росії. Але за день до мого приїзду в Тирниауз Максим потрапив в автоаварію і зараз перебував у лікарні. Матінка Катерина дала мені ключ від його будинку і сказала, що я можу скористатись будь-яким гірським спорядженням, яке знайду. Вже наступного дня я приїхав у Терскол. 17 серпня, проходячи акліматизацію, піднявся на гору Чегет (до висоти 3400 метрів), а 18 серпня піднявся по південно-захїдному схилу Ельбруса до метеостанції (3100 метрів). Цього ж дня в лікарні помирає Максим Розін...

Вранці 19 серпня я вирушив на штурм Ельбруса. Майже все моє спеціальне спорядження, необхідне для сходження на найвищу вершину Європи, належало рятівнику Максиму Розіну. Тому і власне сходження на Єльбрус я присвятив пам'яті цієї людини, Людини, з якою не був особисто знайомий, але в будинку якої жив кілька днів. Дев'ять останніх років свого житття Максим Розін рятував людей, а от самого себе вберегти не зміг.,

Угору!

Сходження на вершину Ельбруса тривало чотири дні. Можна було швидше? Можна, але тоді організм почав би «протестувати», адже до нестачі кисню на високогір'ї він має звикнути. Першого дня я піднявся до висоти 3500 метрів, другого дня - до висоти 4050 метрів. Тут я влаштував свій «базовий табір», з якого потім виходив на штурм вершини. Але спочатку, на третій день сходження, я здійснив радіальний вихід (з поверненням в базовий табір) до висоти 5000 метрів.

О 3.45 ночі 22 серпня я вирушив на вершину. На схилі Ельбруса мене застав схід сонця і незвичайне природне явище – тінь Ельбруса в атмосфері. Згодом довелося одягати затемнені окуляри, адже сонце, відбиваючись від яскраво-білого снігу, сліпить очі. О 8-й годині ранку я був на сідловині (Ельбрус має дві вершини: західну - 5642 м і східну - 5621 м). Далі - найкрутіша ділянка підйому (45-50 градусів схилу), яку можна подолати лише за допомогою «кішок» - спеціальних металевих зацепів, які одягаються на гірські черевики. 30-40 хвилин підйому, потім плато і -ось вона, вершина!

Це була перемога!

Я зійшов на Ельбрус! Я побачив світ з висоти 5642 метри! Картина грандіозна: піді мною лежали гори Головного Кавказького хребта, можна було бачити Чорне море, кубанські і донські рівнини, Абхазію і Грузію, далеко на обрії біліли вершини гір Вірменського нагір'я. Картина, гідна захвату! А особисто для мене це була чергова перемога – над собою, над труднощами, висотою і холодом. І такі перемоги запам’ятовуються на все життя! Спустившись з Ельбруса, 24 серпня я приїхав у Тирниауз. Дав інтерв'ю місцевій газеті «Эльбрусская правда» і побував на могилі Максима Розіна. Моє нинішнє перебування в Кабардино-Балкарії познайомило і здружило мене з багатьма людьми, і я певен, що приїду сюди колись іще.

Я йду далі

Сьогодні я знову в Нальчику, а завтра вирушаю у Північну Осетію - Владикавказ і Беслан. Далі буде Інгушетія, де на мене вже чекає директор Республіканського меморіалу жертв репресій інгуського народу Аліхан Дозарієв. На мене вже замовлена перепустка в прикордонну з Грузією зону, де я зможу побачити древні інгуські фортеці і і башти.
У мене все в порядку. Здоров'я чудове (після Ельбрусу тільки ніс обгорілий в ультрафіолетових променях). Настрій - не менш чудовий.

Олександр Волощук, м. Нальчик, 25.8.2010

Тижневик «Чернігівщина», №36 (259)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.