Чернігівець Олександр Чередниченко ходив під прицілом сомалійських піратів

Морська галузь в Україні забута державою. І хоча Одеса досі залишається основним центром з підготовки морських кадрів, майже всі українці вимушені працювати під прапорами інших держав, ризикуючи власним життям. Працюючи ж на іноземного власника, наші співвітчизники не лише часто стикаються з економічними утисками, а й ризикують власним здоров'ям та життям через проблему сомалійського піратства. Ця проблема особливо гостро постала останнім часом. За кількістю захоплених у полон сомалійськими піратами моряків Україна - на другому місці в світі. Таку статистику наводить омбудсмен Ніна Карпачова. Більше, ніж українських моряків, минулого року захоплювали в полон лише філліпінців. Сумної слави набули такі прикрі випадки, як історія із «Фаїною», із вантажником «Марафон», на якому було вбито моряка із Одеської області, і, звісно, історія з балкером «Аріана». Чернігівець Олександр Чередниченко один з тих, кого доля змусила шукати «берег турецький» під національними стягами кораблів далеких країн Мальти та Ліберії. Про сомалійських піратів він знає не з чуток. По те яким дивом наш земляк проходив моря та океани він поділився з кореспондентом.

- Олександре, як ти потрапив на флот, адже наш край не зовсім пов'язаний з морськими традиціями?
- У 2000 році мене призвали до армії. У військкоматі при розподіленні попросився служити на флот. Мене відмовляли, казали, що не потрібно, адже там служать два роки, проте я твердо вирішив піти тільки в моряки. Хотів потрапити на наш корвет «Чернігів», щоправда не все вийшло так, як я планував. Проходив службу в Севастополі в лавах Військово-морських сил України. Працював на березі старшим механіком апаратури дальнього зв'язку. До речі, ми обслуговували не тільки свої кораблі, а й російські. Відслужив два роки й підписав контракт іще на три. Все там гарно, але зарплата маленька. По закінченню контракту, полишив військову службу. Вивчився на моториста та пішов найматися у цивільне судноплавство, центр якого в Одесі. Влаштуватися працювати на якесь українське судно не реально. Наших кораблів дуже мало й туди беруть тільки за великим блатом, та й заробіток пропонують невеликий порівняно з іноземними компаніями. Я практикував, а згодом і працював на невеликих судах, що ходили під мальтійським та ліберійським прапором. В Одесі всюди висять оголошення, що потрібні моряки. € такі компанії, що пропонують роботу і в Києві.

- А що у них свої моряків не вистачає?
- В Україні, незважаючи на занепад мореплавства, досі готують першокласних спеціалістів, яких цінують у Великобританії, Німеччині, Франції, Італії, Голландії, а про інші менш розвинуті країни й говорити зась. Із ким тільки наші не ходять у плавання. З китайцями, греками, африканцями... Судновласник може бути наш, як у моєму випадку. Суховантажні судна, на яких я працював здебільшого транспортували зерно, борошно, цукор, цемент, руду та інші товари. Найчастіше заходили до Туреччини, Єгипту, Ізраїлю.

- Ти хоч знаєш де розташована та Ліберія чи Мальта? Більшість чернігівців навряд чи одразу покажуть на мапі ці країни.
- Чесно кажучи, в Ліберії жодного разу не був. На острові Мальта бувати доводилося. Гарний курортний острівець зі столицею Валлетта. Але якщо говорити, де мені сподобалося найбільше, так це в Новій Зеландії. Ось де люди живуть. Наші ж звикли все оцінювати по магазинах, тож скажу, що мене привабило те, що там все натуральне. Харчі, одяг зроблені з безпечних для здоров'я людини компонентів, їхнє життя з нашим навіть важко порівняти. Хіба що взяти чернігівський «Беверлі-Хілз», що в Ялівщині, бо новозеландці живуть приблизно в таких же котеджах як там.

- Після служби у ВМС України не було проблем з виїздом за кордон. Може ти знаєш військову таємницю?
- Цю таємницю, мабуть, крім мене знають іще й усі росіяни, що служать у Севастополі. До речі, найчастіше ми їх якраз обслуговували, а не своїх. Проблем не було. Отримав паспорт моряка України і все. Всі морські патрулі світу дуже добре знають цей документ.

- Яку зарплату пропонують нашим хлопцям?
- У 2006 році я починав працювати на зарплату в 300 доларів. Пізніше,
звісно, вона зросла в середньому десь до півтори тисячі. Для українця, вважаю, це непоганий заробіток.

- Доводилося бувати неподалік африканського узбережжя, де не дають спокою сумнозвісні сомалійські пірати? Розкажи, що це за хлопці такі, котрих боїться увесь світ.
- В основному вони нападають на крупні танкери з цінним вантажем, таким як, наприклад, нафта, зброя або техніка. Дрібні судна здешевим вантажем їх не цікавлять. Про рух транспорту уздовж сомалійської затоки вони дуже добре обізнані. Звісно, що пропливаючи там, ми теж переживали, адже ризик бути захопленим у полон був реальний. Хтозна, а може їм у момент коли ми будемо мимо проходити якраз знадобиться наш вантаж? Зброї на цивільному кораблі не дозволяється тримати, тож відбитися б ми не змогли. Можна, звичайно, піти з караваном під військовим конвоєм англійців чи французів, але ж їх іноді доводиться довго чекати, а вантаж треба доставити у строки. До того ж, це платна послуга, за яку судновласник має розкошелитися на кругленьку суму. Далеко не всі компанії мають бажання витрачати на це гроші. Тож, наші моряки йдуть туди на свій страх і ризик.

- Які в тебе плани на подальше?
- Мабуть що остаточно кину якір у Чернігові. Кілька років тому я одружився. Народилася донечка. Хоча буває так, що іноді й тягне до моря. Друзі телефонують, пропонують повернутися, але моя доля вже тут.

Ігор Левенок, тижневик «Деснянська правда – вільна» №81 (121)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.