Амер: «Секрет успіху, будь-якого — треба працювати»

1. Костючок. 2 Колєнчнко. 3. Крейш Оваєд Хмудович

У такій послідовності мінялися голови господарства «Світанок» у селі Киселівка Менського району. Сергій Григорович Костючок був головою на початку 90-х. Провів у село газ, воду, поклав асфальт, займався будівництвом. Хотів, щоб люди менше пили, більше працювали. Намагався реформувати колгосп, щоб молоді і роботящі заробляли. Перший у районі вихід з паями йшов важко, скандально. В результаті «Світанок» очолив комуніст Олександр Миколайович Колєнченко. Костючок з групою однодумців створив менше господарство — «Дружбу»

За Колєнченка горою стояли пенсіонери. У місцевій пекарні буханку хліба їм давали за 10 копійок. Вони були проти розпаювання. Менський район роками стежив за протистоянням у Киселівці. Закінчилося воно банкрутством «Світанку». Майно продавали, як кажуть, з молотка. Покупець знайшовся, і з 2007 року у Киселівці нові власники — сирійці. Директор ТОВ — 41 -річний Крейш Оваєд Хмудович.
Дзвоню. Приємний жіночий голос у слухавці каже: «Агроресурс», Оксана, здрастуйте». Так відповідають у київських офісах. ТОВ «Агроресурс-2006» — нова назва «Світанку».

Домовились, і ось я в Киселівці. У центрі села красиво, чисто, над дитячим садочком — український прапор. Контору підремонтували, пофарбували. Всередині приміщення по-київськи. На стіні в кімнаті, де сидять секретарі, менеджери — величезне дзеркало. Метр двадцять на два десять, сказав Оваєд Крейш.
Розмовляли в його кабінеті. За спиною директора висять шаблюки. Поряд у шафі колекція фотоапаратів. На стіні картина: скачуть гривасті коні. Грамоти, дипломи — подяки за благодійність. На великому фото Овайєд Крейш поряд з власником компанії «Автолюкс» (пасажирські та вантажні перевезення по Україні) Махмудом Саада.
«ТОВ «Агроресурс-2006» заснував у середині 2007 року Махмуд Саада», — значиться у книжці-розповіді про господарство, що на столі директора.
Я думаю — як його називати? Хмудович? Оваєд Хмудович? Пан Крейш?
Тут у двері стукають, заходить хтось із працівників.

— Докторе, я поїду за підшипником, — говорить він.
— Називайте мене доктором, — пропонує директор. — Так усі кажуть.
Він смаглявий, чорнявий, очі — як смородини. А Киселівка — село традиційне, люди світловолосі, синьоокі. Сирійців, мабуть, і не бачили.

— І що, вони відразу вас так і назвали? Доктор?
— Коли приїхав, чурка називали. Але це швидко минулося. Я лікар, акушер-гінеколог, кандидат медичних наук. Захистив дисертацію «Профілактика плацентарної недостатності у жінок, які багато народжували». Чотири роки працював у Київській обласній лікарні. Але людина з моїм характером не може так жити. В Україні прекрасні медики і нема медицини. Тому найкращі їдуть—у Німеччину, Америку, інші країни. їх тут не цінують. Я перейшов в «Автолюкс». Домовилися з паном Сааді, що я буду в Киселівці.
Розмовляємо російською. Але українську доктор Крейш теж розуміє, окремі слова вже прориваються — оранка, озимі, ярі. Дружина директора з наших, Надія Сергіївна. Дочці Аміні вісім років, Аліні — сім. Син Максим народився в Киселівці. Йому зараз дев'ять місяців.

— Ви знаєте, які пристрасті бушували в цьому селі? Як виходив із земельними паями Костючок, як пенсіонери підтримували Колєнченка?
— Дещо знаю. Сергій Костючок — мій друг. У нього світла голова. Він ще до нашого приходу казав киселівцям: «Люди у вас працюватимуть, а ви будете на них дивитись». Вони не могли бачити, що молодий чоловік досяг успіхів за такий короткий час. Українці не люблять успішних. Йому не давали рости.
Я не буду оцінювати Олександра Колєнченка. Його вже немає з нами. Помер 17 січня нинішнього року. Я ходив на похорон. Киселівці дивувалися. Його мама плакала: «Навіть сирієць прийшов на похорон...»
На перших же зборах я сказав людям правду. В господарстві все продали, навіть годівниці металеві на фермі вирізали на металолом. Три роки не оброблялась земля. Є борги. П'яниць і ледарів «тягти» не будемо. Зараз наше господарство — звичайне. Воно відрізняється мною.
«Агроресурс-2006» обробляє землю також у селах Осьмаки та Ушня. Загалом — чотири тисячі гектарів. З них три тисячі оранка, решта — пасовища і сінокоси.
— Зі мною їм прекрасно, - усміхається доктор. – Я для людей — як банк. У мене не розписано, скільки платити на пай зерном, скільки грошима. Приходить людина, просить 200 гривень у рахунок паю — бери. Держава дала їм землю. Я користуюся землею, плачу їм, плачу державі.

— Вигідно господарювати?
— Поки що ні. Українці не дають нікому розвиватися, навіть собі. Чому ми їмо картоплю з Єгипту, м'ясо, на яке в Європі ніхто й не подивиться? Бо ми такі. Ми терплячі. Кажу ми, бо і себе почав вважати українцем. Подав документи про отримання громадянства. Ще проблема — п'ють, крадуть. Це спосіб життя. Борюсь, як можу. Я почав матюкатися сильно, а раніше й не знав, що таке матюки. Двічі за крадіжки прощаю, попався втретє — множу вартість вкраденого на десять, позбавляю зарплати. Якщо в механізації щось зіпсують — відповідає вся бригада. Біблію їм читаю.

—Так ви ж мусульманин!
— Так. Але в Біблії поганого немає.
Відкриваються двері, білява молода жінка заносить каву. Раз доктор мусульманин, у нього може бути чотири дружини. Законних.
— Ні! — рішуче заперечує Хмудович. — Нормальна людина одружується раз і живе з однією жінкою.
Білявка сміється:
— Ми над цим працюємо! Жартує, звичайно. У киселівській конторі трудяться 12 жінок, і всі гарні. Для них і величезне дзеркало. Але — всі заміжні, з дітьми, серйозні. Кажуть, зарплата — по півтори тисячі гривень. А взагалі в господарстві принцип: багато працюєш — багато заробляєш.
— Мало трудоднів — мала зарплата, — говорить доктор.

— Де ви цього навчились — колективна відповідальність, трудодні?
— Я з бідних. Мені довелося працювати з 12 років. У мене дев'ять братів і сестер. Перш ніж стати лікарем, я багато чого навчився робити руками, пережив, передумав. Я впертий.

— А то ваш «Хаммер» у дворі? — питаю.
— Ні, я їжджу на «Шевроле-Ниві». «Хаммер» сина власника «Автолюксу» Амера Саада. В цьому році ми зберемо третій врожай і повинні остаточно розрахуватися з паном Саадом за надані кредити. Можливо, вийдемо на прибуток. За три роки в Киселівку було вкладено 40 мільйонів гривень.
Прошу влаштувати мені екскурсію. Доктор показує спочатку контору. В його кабінеті зліва — двері. Там ще один кабінет.
— У мене і зараз невелика гінекологічна приватна практика у Києві. Я без цього не можу. Тут облаштую кабінет і буду вести прийом, — розповідає. — Жінки з Мени (райцентр) просили.

— А киселівські?
— Будемо бачити.
Досі сиджу і думаю — це він всерйоз чи ні?
Виходимо на подвір'я. Ось і чорний «Хаммер», заляпаний киселівською багнюкою. Ось і син господаря «Автолюксу» Амер. Йому 21 рік. Вчиться в київській аграрній академії по спеціальності аграрний менеджмент.

— Ви багатий, що ви тут робите, в селі?
— Дивлюсь, як ідуть справи. Секрет успіху, будь-якого — треба працювати. Ще я полювати люблю. На зайців.
«Хаммер» заляпаний, бо об'їжджав поля, дивився, як сіють. «Щоб тримати майно батька, йому треба навчитися ним керувати», — пояснює доктор.
Біля контори Оваєд Крейш посадив 1200 яблунь. Вони вже плодоносять. У грудні відкрив дитячий садочок. Тоді ж підняв український прапор.

Поряд з Киселівкою село Величківка. Хто ж краще за сусідів дасть оцінку? Величківський сільський голова Віталій Ценцеря по-доброму заздрить, що сирійці «зайшли» в Киселівку:
— Які там були смітники біля контори — повичищав, повигрібав, джунглі повирізував. За це платив людям з власної кишені. На тракторному стані євровікна кругом. Ворота поміняв, порядок тепер. У конторі є унітази, душова кабінка. Хто робить — до того добре ставиться. Хто горілку п'є — тих не любить. Казав: «Учу их работать, учу, деньги им плачу, а они все равно пытаются уворовать, продать и напиться». До нього і з Величківки на роботу їздять.

Ольга Макуха, тижневик «Вісник Ч» №16 (1250)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.