Мобильная версия сайтаУткін Сергій – чернігівський колекціонер гудзиків
Машини часу поки що не вигадали. Але уявити себе поряд із гетьманом Запорозької Січі чи в палаці якогось імператора не так і складно, якщо ви любите фільми та телесеріали на історичну тематику. Чернігівець Сергій Уткін такі кінострічки просто обожнює. Причому, переглядаючи їх, Сергій Іванович, в першу чергу, особливо прискіпливо намагається роздивитися... ґудзики на одязі кожного персонажа: наскільки точно вони відповідають історичній епосі, відображеній у цій кінострічці.
- Перефразовуючи афоризм Антона Чехова, у людини все має бути прекрасним: і обличчя, і душа, і одяг, а особливо - ґудзики на ньому, - у цьому переконаний Сергій Уткін. Вже десять років він збирає унікальну колекцію давніх ґудзиків. Взагалі, пристрасть до колекціонування у нього з дитинства.
- Це почалося років із семи, - розповідає Сергій Іванович. - Я мешкав поблизу автопарку. І ми з приятелями проводили там майже увесь свій вільний час. Пасажирів багато, вони постійно викидали усілякі папірці, етикетки, сірникові коробки... Ми все це підбирали, вичищали, розгладжували і наклеювали. Хвалилися один перед одним. У магазинах навмисне намагалися придбати цукерки з найкрасивішими, найоригінальнішими обгортками. Подумаєш, цукерка несмачна, зате яка обгортка! Сірникові коробки тишком-нишком цупили з дому, випрошували у сусідів, знайомих. Звісно, тоді жодних спеціальних клясерів для колекціонування у нас не було, клеїли все у звичайні зошити.
Потім Сергій збирав поштові конверти, давні монети та кокарди. Захопився геральдикою. У нього й зараз дві з половиною тисячі значків із зображенням гербів міст. Причому всю цю символіку він знає напам'ять. Покажіть йому будь-який герб, і Сергій Іванович одразу ж відповість, якому місту він належить і що означає.
Але Сергію Уткіну хотілося колекціонувати щось особливе. Тепер він переконаний: давні ґудзики мають неабиякі чари, їх можна розглядати годинами, відпочиваючи і душею, і тілом:
- Я приходжу з роботи інколи дуже стомленим, знервованим, адже всяке трапляється. Тож, щоб нерви заспокоїти, розкладаю всю свою колекцію ґудзиків і починаю її методично роздивлятися, хоч пам'ятаю навіть кожну подряпину на них. Це мене заспокоює. Я справді отримую від них заряд цілющої енергії.
Нині в колекції Сергія Уткіна кілька сотень давніх гудзиків. Власне, справа не в кількості, а в їх унікальності.
- Колекціонування ґудзиків називається фі-ло-бу-то-ніс-ти-ка, - диктує по складах незвичайне слово Сергій Іванович. - "Філо" - це збирання, а "бутон" з англійської перекладається, як ґудзик. У США є приватний музей ґудзиків. Вони їх збирають з усього світу. Там понад 150 тисяч різновидів. Але вони колекціонують і сучасні побутові ґудзики. Я ж лише давні мундирні Вважаю, що не варто розпорошуватися. Проте в цьому музеї, дійсно, є на що подивитися: там і ґудзики, виготовлені, наприклад, із морських коралш, кришталю, пап'є-маше... Дуже багато коштовних - золотих, срібних, діамантових...
Досліджувати ґудзики насправді надзвичайно цікаво. Адже завдяки цьому можна довідатися немало нового, на що раніше практично ніхто не звертав жодної уваги.
- Коли вождя народів Йосипа Віссаріоновича виймали з мавзолею, аби поховати під кремлівською стіною, - розповідає Сергій Уткін, - в першу чергу відрізали йому золоті ґудзики на кітелі, натомість пришили бронзові. Це факт. Або ще таке: імператриця Катерина Велика мала право одягнути мундир будь-якого елітного полку. Для цього у неї був свій ґудзик із вензелем "Е" ("Екатерина"). Він називався позастатутним. Петро І також мав власний позастатутний ґудзик із вензелем, що дзеркально відображав першу літеру його імені та цифру один. А ще такий факт: Катерина Велика заборонила дворянам - князям, графам, баронам - носити на одязі іменні герби. Але треба було цим вельможам якось підкреслити свій високий статус. Тому вони знайшли вихід із ситуації: власними гербами почали прикрашати... ґудзики своїх лакеїв. Отож, потрапивши, скажімо, до графського маєтку, можна було легко визначити статус вельможі, звернувши увагу на ґудзики його лакея.
І в ті часи ґудзики мали свій стандарт: 22-24 міліметри.
Але лакейські були до 30, щоб чудово виділялись на одязі і їх можна було як слід роздивитися. На кожен ґудзик обов'язкового ставили товарний знак, щоб зручніше було збирати податки. Зазвичай ґудзики тоді виготовляли євреї, отримуючи, зокрема, великі замовлення від військових. Звичайно, це не афішувалось, проте на кожному ґудзику були відповідні ініціали його творця. Хоч траплялись і винятки. Скажімо, такі ініціали відсутні на ґудзиках часів Кримської війни 1855-56 років.
- Але досвідчений фахівець все одно без проблем визначить їх вік, - каже Сергій Уткін, - бо ці ґудзики від всіх інших відрізняються своїми... вушками.
А емблеми із зображенням родів військ на ґудзиках у Російській імперії з'явилися 12 грудня 1829 року. До цього, на відміну від французів та англійців, на ґудзиках яких вже зображували, наприклад, гармати, сокири і блискавки, російських вояків розрізняли за іншими прикметами. Ґудзики офіцерів були обов'язково позолоченими або посрібленими. А, скажімо, на гусарському мундирі завжди нараховувалось 56 ґудзиків. Це був так званий "металевий прибор", до якого належали ґудзики, аксельбанти та зірочки. Тобто, лише за одним невеличким ґудзиком можна визначити, наскільки заможним та родовитим був його власник.
На запитання, як ви поповнюєте свою колекцію Сергій Уткін відповідає цілком відверто:
- Більша частина ґудзиків, які є у мене, знайдені під час розкопок. Я маю друзів археологів. Якщо хтось із них знаходить, наприклад, десять ґудзиків, то один може мені подарувати. Або я сам відшукую. Ось вони закінчили копати, а потім дощ пройшов і з'ясувалося: щось вони проґавили. Отже, моє! До того ж я будівельник. Викопали котлован, я дочекався обіду і туди - першу-ліпшу нагоду використовую, щоб знайти цікавий ґудзик.
Сергій Іванович 35 років працює монтажником-висотником. І більшість його колег таку пристрасть до колекціонування вважають дивацтвом:
- В основному до цього ставляться так: ти прихворів чи припух? Скільки тобі років? І найдурніше запитання: для чого це тобі потрібно? їм нецікаво. Я приносив кілька разів на роботу - раптом у когось десь у родичів, у селі, завалявся ґудзик?! Для когось це дрібничка, не варта уваги. Проте для мене навіть один ґудзик дуже важливий!
А ось рідні Сергія Уткіна підтримують. Власне, всі вони - і дружина, і син - по суті, колекціонери. Але захоплення у кожного своє. Дружина Тамара Олексіївна обожнює квіти. Ними заставлені всі підвіконня. Тому навіть взимку в оселі Уткіних щедро цвіте розкішний квітник. Тамара Олексіївна постійно читає спеціальну літературу і, зацікавившись якоюсь екзотичною квіткою, замовляє її у столиці. Вона теж, коли є час, залюбки розглядає колекцію чоловіка. І якщо Сергію Івановичу потрібно придбати якийсь рідкісний ґудзик, дружина ніколи не заперечує. Хоч коштувати це може не одну сотню доларів. Адже, скажімо, ґудзики з мундирів періоду Тимчасового уряду Керенського надзвичайно раритетні, тому безцінні. Тобто, купити один такий ґудзик може або дуже заможна людина, або... пристрасний колекціонер. Власне, гроші на подібні придбання Сергій Уткін заощаджує влітку, підробляючи зварником.
20-річний син Сергія Івановича зараз навчається в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.
- Він також став колекціонером, - з гордістю розповідає батько. - Я його з дитинства постійно водив у всі цікаві місця. Наприклад, у нашому Чернігівському історичному музеї ми бували, як мінімум, тричі на тиждень, не рахуючи вихідних. А ще увесь час хлопець зі мною ходив до знайомих колекціонерів. Звісно, це не минуло безслідно. Але нині у нього зовсім інше захоплення: він збирає... гільзи, складає каталог гільз із патронами. Звичайно, не сучасних, а давніх, відколи вони взагалі з'явилися. Він, до речі, непогано малює. Будь-яку гільзу так точно й довершено зображує, що мимоволі замилуєшся.
Історичні фільми Сергій Уткін дивиться дуже прискіпливо: "відстежує" кожен ґудзик на одязі акторів.
- Обов'язково, переглядаючи такі кінострічки, пильную за ґудзиками, - каже Сергій Іванович. - Ось у серіалі "Бідна Настя" ідеально точно все відтворено. Жодної помилки! Така історична правда: дивився і насолоджувався! Але нерідко режисери нехтують історичними реаліями, переінакшуючи все на власний розсуд. Допускаються такі ляпи, що без сміху дивитися це неможливо.
На екрані, начебто, трагедія: фільм про фашистів, але вороги настільки несправжні, з таки-и-ми ґудзиками, що досвідчений фахівець сприймає їх, мов опудала на городі. Ще б пак! Монтажник Сергій Уткін друкується у серйозних наукових журналах. Бо такі знавці ґудзиків у нашій державі, на жаль, поки що практично відсутні.
У Сергія Івановича є заповітна мрія: знайти ґудзик, якого немає у жодного колекціонера світу. А ще - дочекатися онуків, котрі теж, звісно, будуть колекціонерами. А як же інакше? Адже вони матимуть такого незвичайного діда!
Сергій ДЗЮБА
По материалам еженедельника "Місто"
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Экспорт новостей
