Сучасна молодь не лише „тусить”, а й творить прекрасне!

Среда, 17 Февраля 2010 10:56 | Просмотров: 7751

У Чернігівському культурно-мистецькому центрі „Інтермеццо” нещодавно відбувся черговий літературний вечір. Здавалося б, хто зараз читає поезію, пише вірші та співає романси? Завітавши до центру, я зрозуміла, що такі, є. І це не бабусі чи дідусі пенсійного віку, яким крім написання віршів більш нічим зайнятися, а сучасна молодь, яка відвідує молодіжні зустрічі, працює, а вечорами творить прекрасне.
З двома молодими письменниками я й хочу вас познайомити.

Яна Климентовська: „ Вірші – це моє хобі”

Яна Климентовська, студентка 4 курсу ЧДТУ та заочниця київського університету Шевченко, вже видала свою першу збірку під назвою „Антиструктура”. Збірка містить вірші, які Яна написала, починаючи з 9 класу до 2 курсу університету. Захоплень в дівчини дуже багато – грає на гітарі, піаніно, співає.
За словами дівчини, хоча вона і пише про любов, але в неї це трішки дивно виходить – не так, як у всіх. Не зважаючи на свій досить молодий вік, вона вже має кілька почесних нагород, але найважливішою вважає видання збірки.
Як і у багатьох письменників, натхнення до неї приходить в будь-який час, тому дуже радіє появі мобільних телефонів, де й записує свої вірші.
„ Буває так, що є один рядок, але повертаюся до нього я лише через півроку. Взагалі муза мене відвідує часто, тому завдяки смс-кам, записую думки в телефон”, – розповіла Яна.
В планах дівчини закінчити обидва університети. Так як творчих професій не так уже й багато, в майбутньому планує працювати в журналістиці.

Враження

Сьогодні сонячно ловлю долонями
Неясні обриси світанку сонного
А заборонене стає короною
В чіткій прозорості чогось бездонного

Холодна пам’яте що робиш з нами ти
Не вмію правити скликаю саміти
І тінь минулого по днях розгулює
А те що вчулося до сліз розчулює

Хотіла вижити набридло вішатись
Блукати тижням шляхми сніжними
Роки в щоденниках щебечуть веснами
І обіцянкам що ми воскреснемо

Так доростаємо до небезпечного
Вітають вулиці всіх новоспечених
Стає бермудами трикутник лавочок
І все вже заново і все до лампочки

А я застуджена співаю голосно
Пісні колючками зринають болісно
І води згладжують все неузгоджене
Безумне зраджене

І!З! Д!Н!Е!М! Н!А!Р!О!Д!Ж!Е!Н!Н!Я!   (Яна Климентовська)

Роман Закревський: „ Не хочу бути таким, як усі”

Роман Закревський, 23 роки, фотограф, поет. Працює з дітьми в ліцеї, навчає їх мистецтву фотографії. Не зважаючи не те, що Роман не вважає себе поетом, пише вірші вже доволі тривалий час. Роман дуже неординарна особистість. Він не хоче, щоб його порівнювали з іншими письменниками чи фотографами. Для нього вірші – це спроба дізнатися, що ж відбувається зараз, адже що було раніше, всім і так зрозуміло.
Романа може надихати якийсь звук, фраза, слово, мелодія. Далі з’являється ритм, і під нього підбираються слова. Більшість віршів у Романа виходять від першої особи. Хлопець хоче звернутися до тем із грецьких міфів.

„Дуже хочу видати власну книжку. В мене є проект – це вірші, які переплітаються з фотографією. Це дуже цікавий проект, але зараз активно шукаю видавця і буду радий будь-якій допомозі”, – розповів Роман.

Роман поділився, що восени відвідав Крим, і там в нього народилася ціла серія віршів, присвячених морю. Повертаючись додому, він написав свою улюблену поезію. Всі почуття, все що він бачив – злилося у цей останній вірш. Що цікаво, в ньому Роман порівнює кохання із гранчаком. Як це у нього вийшло, судити Вам...

Луна зависла над морем
В лучах закатного солнца.
Ее половина - моя половина
Сердца.

Я смотрю на ее отражение
В зеркале штиля,
И в душе щемит от того,
Что не в силах
Разглядеть тебя,
Ведь ты - моя половина,
Скрытая половина луны,
Половина сердца -
И одновременно все целое
И самое ценное,
Что есть на планете и в небе.

Море и луна скрылись за горами.
Я удаляюсь на колесах вглубь материка.
Щемящее сердце, разорванное пополам,
И подступающую к горлу комом тоску
Утолю глотком детского молока.

Неужели я до сих пор ребенок,
Который влюбился, словно впервые?..

Для меня любовь - это граненый стакан.
18 граней любви.
Узнав одну - познаешь другую.
И двигаешься по кругу.
И вроде все одинаковые,
Но отпечатки пальцев, ладоней -
Разнятся,
А ощущение грязи - усиливается.
А что же в самом стакане?

В моем - молоко.
Оно разбрызгивается по змеистому
Серпантину дороги, ведущей вглубь
Меня и тебя.

Мы наконец-то встретимся.
Я прикрою стакан ладонью
И буду дуть на молоко,
Чтобы оно не прокисло.               (Роман Закревский)