Мобильная версия сайтаЛілія Медвідь робить людей «взаємно красивими»
- Ліліє, легко навчатися візажу?
- Добре, коли з тобою працюють професіонали. Я навчалася в Ніжині, у відомому салоні краси сестер Швидченко. Він так і називається - Art sisters. Навчання розпочала в 2021 році, а в лютому 22-го почалося вторгнення. Тож про продовження не було й мови. Шукала інколи уроки візажу в інтернеті, вчилася сама. Це дуже допомагало, коли хотілося відволіктися, бо навколо Ічні лунали постріли і загалом була дуже непевна обстановка.
Потім експериментувала на собі - робила макіяж і виставляла в інтернеті. Отримувала багато схвальних відгуків.
Коли звільнили Чернігівщину і шлях на Ніжин відкрився, я поновила навчання у салоні. Успішно закінчила курси, склала іспити і стала візажистом - придбала косметику, спеціальні пензлі, різні професійні пристосування для професійної фотографії, щоби мати змогу робити гарні світлини. Практично все, що заробляла, вкладала у справу, яка поки що є моїм хобі.
- Яке дозволяє вам робити дівчат та жінок красунями... Ви вже багато можете?
- Так, я роблю святковий макіяж на весілля чи на день народження, тобто на якесь свято. Чимало знайомих зверталися під час випускних у школах, і зараз, перед першим вересня. На жаль, війна і тут вносить свої корективи. Зрозуміло, що зараз не може бути великих урочистостей.
- У вас вдома чимало роботи. Діти, чоловік. Господарство... Як усе встигаєте?
- Звикла змалечку. Я росла без тата, а в 19-ть залишилася і без мами, вона загинула. У сім’ї нас четверо дітей, троє дівчат і четвертий хлопчик. Ми зі старшою сестрою розділили дітей, вона забрала до себе середню дівчинку, а я молодшого хлопчика Ярослава. Зараз брат ходить уже у восьмий клас.
Мій чоловік постійно в Києві, він підприємець. Я з Ярославом і моїм сином Данилком, який зараз ходить до третього класу, вдома. Тож їздити на навчання було досить складно. Коли чоловік приїжджав на вихідні додому, я підлаштовувалася під його приїзди, аби було на кого лишити дітей, та їхала на навчання - і так цілий рік.
- Ліліє, наразі візаж для вас - хобі?
- Саме так. Але планую, як закінчиться війна, відкрити свою студію візажу, стати підприємицею. Мені дуже подобається те, що я роблю. Жінки мають бути привабливими, самодостатніми, впевненими. І у них після того, як вони бачать себе у дзеркалі з професійним макіяжем, прокидаються саме такі відчуття.
- Ви мріяли стати візажисткою?
- Колись ми поїхали на сімейну фотосесію. До цього у мене не було особливого часу для себе. Відтак зробила собі зачіску, нафарбувалася... Коли фотографиня надіслала мені світлини, я зрозуміла, що можу бути гарною. Із фотографій на мене дивилася немовби інша людина. Знімки мене надихнули, захотілося щось змінити у своєму житті. І я відчула, що робити жінок гарними - це моє.
Загалом, я з дитинства за собою доглядала, в юності любила фарбуватися, але, звісно, робила це непрофесійно. Та й засоби для макіяжу і для догляду були не такі досконалі, як зараз. Тоді не було можливості зробити відео чи фото своїх робіт. Як почала навчатися візажу, всі навички випробовувала на собі в першу чергу.
Коли загинула трагічно мама, весь побут ліг на мої плечі. І це було дуже важко. Часу на себе не вистачало, просто забувала про все. А потім мені бабуся сказала: «Лілю, тобі не потрібно це господарство...» Я потроху почала позбуватися зайвого і повертатися до себе, захотіла зробити подарунок своїй родині. Так народилася ідея поїхати на фотосесію, яка і стала переломним моментом у моєму житті.
Зараз, коли я роблю макіяж, за згодою дівчат виставляю їхні фото у себе в фейсбуці. Коли ж я їздила на навчання в салон, спочатку чітко не уявляла, як правильно фарбувати. І був тоді такий момент: мені потрібно було приїхати послухати урок і показати, чому я навчилася, і встигнути на автобус додому. Я наче все уважно слухала, а коли прийшов час відпрацьовувати практичні заняття, все забула, нічого не виходило. Тетяна Швидченко, яка мене вчила, навіть нагримала на мене. Було так соромно... Ми з нею майже ровесниці, а вона вже так багато досягла, сказала я собі.
І наступного разу, коли приїхала на урок, практичну частину я зробила краще, ніж Тетяна. Вона тоді засміялася і сказала: «Мабуть, на тебе потрібно частіше гримати». І порадила - забувай про свої проблеми вдома і думай про те, що відбувається зараз, саме у цей момент. Відтоді я завжди згадувала ці слова.
Також я паралельно навчалася у ніжинської майстрині зачісок Марини Стратілат.
Також їжджу в Київ до Виставкового центру на різні професійні заходи, роздивляюся, як працюють імениті майстри. І дуже хочу до них потрапити до навчання. Адже одне - подивитися на виставці, як вони працюють, і зовсім інше - коли ти навчаєшся індивідуально, тобі відкривають секрети. Я ніколи не прагнула навчатися онлайн, хоча мені пропонували. Вважаю, що таке навчання не матиме бажаного результату, краще вчитися о чно.
- Яку пораду ви могли б дати жінкам?
- Якось до мене прийшла жінка, яка ніколи не фарбувалася. Я зробила їй мейкап, вона подивилася на себе в дзеркало і заплакала. Я тоді їй сказала, що там, де вона працює, то явно - не її. Бо вона дуже красива й кмітлива жінка. А згодом я дізналася, що вона звільнилася й поїхала за кордон. Тобто макіяж, новий погляд на себе у дзеркалі, змінив її долю. Не можна втрачати себе в побуті та на нецікавій роботі. Не можна забувати, що ти насамперед жінка. І тоді й удома, й на роботі, й друзі цінуватимуть тебе більше. Як і ти сама.
Важливо вміти підкреслювати свою індивідуальність. Декого природа наділила красивими бровами, густими віями, а комусь - не пощастило. Це можна і потрібно виправляти. Наприклад, зробити вії чи оформити брови. Погляд одразу стане виразним, очі - яскравішими, риси обличчя - витонченішими. За допомогою грамотного макіяжу можна приховати якісь вади й підкреслити привабливі риси. А відтак усе разом додасть бажання жити й робити все з радістю.
- Бажаємо упіхів, Ліліє, вам дуже пасують рядки з вірша Ліни Костенко: «Люди, будьте взаємно красивими...»
Джерело: газета “Трудова слава”, Людмила Забаровська, Віра Солодка
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Экспорт новостей
