Штурмовик Юрій Бугайов, який загинув в ході контрнаступу, мріяв звільнити не лише південь України, а й Крим

Добавить новость

Четверг, 28 Марта 2024 14:26  |  Просмотров: 1695

Біографічна довідка

Бугайов Юрій Сергійович народився 22 лютого 1983 року в селищі Варва Варвинського району Чернігівської об­ласті. 2000-му році успішно закінчив Варвинську ЗОШ №2.
У червні 2000-го розпочав трудову діяльність: спочатку барменом, згодом - адміністратором кафе «Лаванда», а потім працював у місцевій приватній фірмі.
Заочно навчався в Національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана. Отримав спеціальність «Менеджмент організацій», бакалавр.
Декілька років Юрій працював начальником дільниці столичної будівельної компанії. Війна перервала трудову діяльність Юрія в столиці.
У січні 2023-го був мобілізований на захист рідної України.
Служив солдатом-навідником десантно-штурмового від­ділення військової частини. Боронив Україну на півдні, в Запорізькій області.



На фото Юрій Бугайов перший зліва

...Якою була реакція Юрія на отримання повістки?..

Дружина Марина Бугайова:

- У листопаді 2022-го Юра працював у Києві, приїхав до родини і в цей час йому вручили повістку. Чоловік не прохо - див термінову службу, але завжди говорив: «Якщо мені вру­чать повістку, я піду. Значить, там я більше потрібний.» Ми з донькою були, звісно, проти такого рішення, але му­сили підтримати й підтримали його. Юра врегулював усі пи­тання, пов’язані з роботою, пройшов медичний огляд і 8 січ - ня 2023-го пішов.
Спочатку він перебував у навчальному центрі в Україні, потім проходив стажування в Британії та Німеччині. Після навчання керівництво дало короткотермінову відпустку і хлопці почали готуватися до від­правки на передову.
На фронті Юра був навідником десантно-штурмового відділення окремої десантно-штурмової бри­гади. Як відомо, десантно-штур­мові війська наступають перши­ми, а тому хлопцям, як нікому, по­трібно мати прекрасний військо­вий вишкіл і вони часто й багатогодинно тренувалися.

Якщо комусь було страшно, ко­мандування пропонувало перейти в інші війська. Проте всі хлопці від­мовилися, сказавши: «Ми разом прийшли, разом навчались і ра­зом будемо йти до кінця, захища­ючи Україну». Хлопці були дуже мотивовані.

Олександр Гуржій, директор благодійної організації «10 грн-Прилуки», друг Юрія, колега по роботі в столичній будівельній компанії:
-Як тільки-но Юра отримав по­вістку, зателефонував до мене, а я запитав: «Плануєш іти?» - і почув у відповідь: «Піду, раз потріб­ний там»... Юра не злякався, не ухилявся, не придумував щось, як це роблять інші, а з великою люд­ською гідністю сприйняв виклик до­лі.

Після мобілізації пройшов курс навчання за кордоном і потрапив у десантно-штурмову бригаду.

Раніше Юра допомагав нашій організації, а тепер ми йому допомог­ли: мешканці Прилуччини зібрали кошти й купили дрон за 110 тис. грн та зарядну станцію. А мені Юра ви - слав футболку свого підрозділу і прапор бригади. Я ж зателефону­вав йому й говорю: «Юро, чому ти не розписався на прапорі, адже традиційно всі військові роз писуються?» - «Коли прийду у відпустку, обов’язково розпи­шусь.» Це була остання розмова з Юрою.

Дмитро Володимирович Чуб, очільник столичної бу­дівельної компанії, в якій працював Юрій Бугайов:
-.Я пам’ятаю, як намагався відмовити Юрія від фронту і цим самим зберегти йому життя, адже працівники великих будівельних компаній мають право на бронювання. Але він, будучи справжнім патріотом України, пішов захищати рідний край, пояснивши: «Якщо всі скажуть: «Ні!», то хто ж буде во­ювати і хто ж буде захищати всіх нас, наші родини, наших дітей та Україну?...»

Героїчно загинув за свободу й незалежність України 14 серпня 2023 року в населеному пункті Вербове Пологівського району Запорізької області.
Похований у селищі Варва Варвинської територіальної громади Прилуцького району Чернігівської області...

Яким залишився в пам’яті рідних, близьких, знайомих славний патріот Варви, Варвинщини та України - Юрій Сергійович Бугайов?..

-Ви, мабуть, і в жахливому сні не уявляли, що Ваш Юра, такий успішний, шанований, спортивний, піде не фронт і не повернеться? - звертаюсь я до Марини, дружини Юрія.
-14 серпня 2023-го Юра попередив мене про те, що їхня бригада йде на штурм ворожих позицій і що певний час мо­же не бути зв'язку, а вже І6 серпня побратими повідомили, що Юра зник безвісти.
Наступні дні були найжахливішими для всієї родини: дзвінки, непевність, очікування й невідомість... Юру поча­ли шукати побратими й друзі, намагаючись знайти хоча б якусь зачіпку.
Потім зателефонував командир і сповістив про загибель чоловіка...

-Які захоплення були в Юри?
-Юра все своє свідоме життя займався спортом - баскет­болом, який приносив йому величезне задоволення. їздили на змагання зі стрітболу, а згодом хлопці заснували район­ну Федерацію баскетболу: організовували змагання, вози­ли школярів і самі брали активну участь у цьому процесі. З 2010 по 2015-й роки Юра був директором ВРГО «Федерація баскетболу».
Юра - срібний призер Кубку Чернігівської області 2013-го року, багаторазовий учасник змагань районного, обласного та загальноукраїнського рівнів, баскетбольний волонтер се­ред дітей та дорослих (Україна, иЗІ).

Ми з Юрою 21 рік разом і 17 років, як одружені, а нашій донечці Ані виповнилося 16 років. Юра дуже хотів мати дів­чинку і дуже любив Аню: дружив із нею, багато часу приді­ляв її розвитку, знав її захоплення в спорті та музиці, знав, які книги вона читає. Разом із донькою Юра мріяв піднятися на Говерлу, і вони втілили цей задум.

А наступне сходження мало бути на гору Петрос і мріяли про подорож Кримськими горами, але цю спільну мрію Аня обов'язково втілить у пам'ять про тата.

Юра був чудовий чоловік і неймовірний батько. Він усе робив для нас і заради нас. Юра ніколи й ні в чому нам не відмовляв. У нашій родині ніколи не виникали суперечки, бо Юра завжди поступав мудріше, завжди все намагався «заглади­ти», а після цього сваритися вже не було сенсу.

Уважний, добрий, ніжний, щирий, щедрий, веселий, гуморний, знаходив спільну мову практично з усіма оточуючи­ми і підтримував розмову на будь-яку тему і будь із ким. Був легкий на підйом, заздрість ніколи не відвідувала його серце й душу. Це - істина, і цього в нього не відбереш.

Любив готувати і завжди, коли приїздив додому, із вели­ким забоволенням готував нам свої фірмові страви.

-Марино, Ваш чоловік, безперечно, мав якусь мрію. Чи вдалося її реалізувати?
- Юра мав мрію: він хотів побудувати невеликий будино - чок із панорамними вікнами, зеленим газончиком, плетени­ми кріслами. Мріяв і уявляв, «забігаючи» подумки далено в майбутнє, що пройде час, і він буде в альтанці зранку готу­вати духмяну каву, гуляти із внуками, готувати м'ясо з ово­чами на грилі.

Не проходить і дня, щоб усі ми не згадували Юру. Пригадуємо якісь події й миттєвості життя, що раніше не мали ніякого значення, а нині - згадую і думаю: «Як добре, що вони були в нашому житті».

Нам усім дуже не вистачає Юри. Він був нашою опо­рою й підтримкою. Хочеться розповідати про спільні будні, про роботу, смакувати зварену ранкову каву, чути його сміх та бачити величезну любов до донечки.
Не хочу про нього говорити в минулому часі. Вірю в те, що він поряд і наглядає за нашою донечкою.







-Маринко, пройде час, не таким гострим буде біль втра­ти. Що Ви плануєте зробити, аби увіковічити пам'ять про свого чоловіка, справжнього лицаря України?
- Ми з друзями по Федерації баскетболу хочемо організувати турнір по стрітболу на честь Юри. Всі готові долучитися до цього і при нагоді ми обов'язково це зробимо.

Олена Вовк, сестра Юри:
-У родині нас було двоє: Юра і я. Ми дружили, розуміли одне одного і любили взаємно.
Найяскравішою рисою характеру Юри була доброта. Він ніколи не сварився й не сердився. Здавалось, він не вмів цьо го робити. Завжди обдумував, а потім - казав, але ніколи не шкодував про те, що сказано.
У дитинстві ми любили спільні ігри. Найулюбленішою бу­ла - кидатися подушками, а перед сном ми завжди відгаду­вали мелодії.
Юра мав багато друзів. Йому просто везло на них. Здавалось, друзі самі йшли до нього, складалось таке вра­ження, наче він їх притягував, як магніт. Завжди любив смачно поїсти, а ще більше - любив і вмів готувати найрізнома­нітніші страви.
Ще підлітком Юра захопився баскетболом, якому не зраджував упродовж життя. Крім того, він любив стильно вдягатися. Йому хотілося мати такий одяг, щоб був оригінальним, а коли почав працювати, купував тканину і шив на замовлення.
Вирізнявся життєвою мудрістю, захоплювався сучасною музикою, любив поспати, був спокійний, урівноважений, ве­селий та щедрий красень високого зросту й спортивної ста­тури, з трішки сумними очима.




Дуже любив дітей, особливо маленьких. Він так легко зна - ходив із ними спільну мову і так невимушено спілкувався, що здавалось, наче увесь час тільки це й робив.

У найважчі моменти мого життя Юра завжди був поруч і, як завжди, спокійний і мужній.
15 серпня я написала йому, як зазвичай: «Привіт, моя лю - бов!..» - А у відповідь - тиша.
Дуже не вистачає тебе, Юрасику. Дуже сумую за тобою. Хочу зустріти тебе, побачити, обійняти, хочу почути твій го­лос.
Дорогий братику, знай, ми дуже сумуємо за тобою, нам тебе дуже не вистачає.
Царство тобі Небесне і легкий спочинок, дорогий Юрасику!

Дмитро Володимирович Чуб, очільник столичної бу­дівельної компанії, в якій працював Юрій Бугайов:
-Юра - людина з великої літери, людина-герой, люди- на-патріот, був завжди впевнений у тому, що робив. Всі найяскравіші епітети, які знає рідна українська мова, мож­на застосувати, характеризуючи особистість Юрія.
Такої людини, як Юра, немає і. більше не буде. Подібних людей рідко народжує українська земля.
Словом, Юра був кришталево чесним, щирим,відвертим, любив людей і вони його навзаєм.
Юра працював начальником дільниці будівельної ком­панії. У його підпорядкуванні в різний час працювали від 60 до 70 працівників, і кожному Юра давав раду, кожному до­помагав, кожному довіряв і перевіряв, а я завжди довіряв йо - му, як самому собі, і був упевнений, що все буде зроблено так, як потрібно.

-Пане Дмитре, чи мав Юра будівельну професію?
-Ні. Він учився на менеджера, а став будівельником. Дана професія припала йому до душі і він присвятив усього себе будівельній справі. З часом Юра «виріс» до рівня справжньо­го будівельника, опанував основи основ будівельної справи і справлявся з цим прекрасно.

Юрій, по-перше, був захоплений процесом будівництва. Він отримував насолоду від процесу спорудження нових бу­дівель. По-друге, вмів спілкуватися з людьми і завжди мав підхід до кожного, за що люди його дуже поважали. По-третє, Юра був винятково справедливий, працював із величезною самовідданістю й самовіддачею.

З часом Юрій Сергійович став справжнім обличчям, візитівкою компанії та моєю, образно кажучи, «правою» рукою. Колеги дуже любили його, глибоко поважали, а коли трапи­лось найгірше, то вони були в шоці і не могли стримати сліз.

У житті рідко буває така метаморфоза, коли чужа люди­на стовідсотково підходить тобі по духу, діях, способу мис - лення, темпераменту і ти, спілкуючись із нею, не думаєш, що говорити, в тебе немає інтервалів у розмові, ти природно, із задоволенням спілкуєшся і навзаєм отримуєш гарний на­стрій. Такою людиною став для мене Юра, він був справж­нім другом і братом.

Таке диво, як відданість друзів, її Величність Природа дарує одиницям людей, а мені й нашому колективу це було подаровано в особі Юри.

Працюючи кілька років із Юрою, я ні на йоту не сумнівався в його відданості мені й нашій будівельній компанії, а він - не сумнівався в мені та в поважному ставленні колег до нього. У нас склався чудовий тандем. Я завжди дивувався, чи є межа натхненню Юрія, його виваженості, терпінню в сто­сунках із оточуючими, наполегливості в досягненні мети?..
В житті не буває такого, щоб люди не мали якихось проб­лем, але одні не можуть з ними справитись, і постійно це від­бивається на справі та настрої особистості, а Юра був такою людиною, в якої, здавалось, ніколи й ні при яких обставинах не було проблем. В усіх підопічних, друзів і знайомих склалося таке враження, що Юра - заговорений, адже до нього ні­чого не пристає: здоров'я в нормі, настрій - прекрасний, робота - ладиться, все — ок.

Я рідко бачив, що можна так любити родину: дружину й донечку, що можна так турбуватися про них.

Будучи начальником дільниці, він був ближче до пра­цівників, а тому, проаналізувавши ситуацію, що складала­ся, Юрій говорив мені: «Володимирович, такій-то людині по­трібна допомога.» Після цих слів я чітко розумів: раз Юра сказав, значить, дійсно потрібно допомогти. І я це робив, ніколи й нічого не поставивши під сумнів.

Певний час наша компанія мала й нині має власну сторінку в «Інстаграм» і фото Юрія завжди було на перших шпаль­тах.

-Як Ви, пане Дмитре, можете охарактеризувати образ Юрія? Яким він був?
-Якщо лаконічно охарактеризувати Юру, то позитивний, добрий, людяний, особистість широкої душі й відкритого сер - ця, яка, образно кажучи, обіймала кожного і обіймала світ.

Царство Небесне й легкий спочинок! Юро, ми пам'ятаємо й згадуємо тебе! Нам тебе постійно не вистачає.
Слава Україні! Героям слава!

Олександр Гуржій, директор благодійної організації «10 грн - Прилуки», друг Юрія, колега по роботі в буді­вельній компанії:
-Як боляче втрачати друзів. Я просто не можу в це пові - рити, що більше ніколи не зустріну Юру, не побачу цього жит­тєрадісного, чуйного та сміливого Героя.

Знав Юру Бугайова давно, ще з часів спільної роботи в будівельній компанії.

Вважаю, що багато людей мають риси доброти, але та­кого добряка, яким був Юра, не знайдеш. Добро з нього аж «лилося», а через це довкола Юри гуртувалися люди, тяглися до нього, бо доброта його була дійсною, реальною, а не вдаваною.
Ще до повномасштабної війни Росії проти України наша благодійна організація «10 грн - Прилуки» опікувалася со­ціальними проєктами, тобто ми намагалися допомагати лі­карням, важкохворим та соціально незахищеним верствам населення.
Юра ще з тих часів був справжнім другом нашої благо­дійної організації. Він упродовж багатьох років донатив їй, а ми запрошували його на корпоративи та на різноманіт­ні зібрання.

Коли Юра отримав повістку і зателефонував до мене, я запитав: «Плануєш іти?» - і почув у відповідь: «Піду.»
Юра не злякався, не ухилявся, не придумував щось, як це роблять окремі, а з великою людською гідністю сприйняв виклик долі.

Пам'ятаю, 13 липня, в мій день народження, Юра надіс­лав мені відеопривітання, яке я зберігаю й донині. Я подяку­вав йому, але відповіді вже не отримав.

Це як раз відбулося перед самісіньким контрнаступом. Зрозуміло, що служити в десантно-штурмовій бригаді дуже небезпечно, дуже ризиковано і дуже почесно. Хлопці перши­ми проривалися й нині прориваються через мінні поля, че­рез добре укріплену ворожу лінію оборони. Це - справжні патріоти України, вони проявляють величезну жертовність і відвагу.

А ще у розмові зі мною Юра говорив: «Сашо, ось ми пе­рейдемо в контрнаступ і звільнимо не лише південь України, а й Крим. Перемогу відсвяткуємо у визволеному Криму.» А я й сам уявляв, як поїду в Крим і дійсно відсвяткуємо Перемогу в Криму. Але не судилося. Проте я впевнений, що про­йде час, ми визволимо всі українські території, в тому числі й Крим, і на вершині Кримських гір вип'ємо шампанського на честь Юри, за ПЕРЕМОГУ!

А ще Олександр Гуржій написав у «Фейсбук»:

«Дорогий друже Юрію! .Як гірко втрачати друзів...Як щемно стискається серце і болить душа. Юро, ти був ду­шею будівельної компанії, в якій ми спільно з тобою працю - вали в Києві, ти - надійний колега, на якого можна покластися.
Ти - добряк у прямому розумінні слова, ти жив і працював на позитиві, ти - мій особистий друг і друг Фонду.
Земляче, я ніколи не забуду твій Подвиг! Дуже шкода, що гинуть найкрвщі.»
Честь і повага тобі! Слава Україні! Героям слава!

Даниленко Ольга Володимирівна, класний керівник Юрія:
- Чоловіче ім'я Юрій за походженням грецьке. Утворене від імені Георгій, що трактується як «землероб», а в хрис­тиянській міфології означає «переможець, воїн». Ще більш давні тлумачення: Юрій - син Бога добра. Він був дійсно добрим, світлоносним учнем, душею класу.

Пам'ятаю вечір відпочинку в 9-Б класі. Хлопці стали в ряд, а Юра - в центрі. Він обняв однокласників і захоплено всі співали. їхні обличчя світились радістю, єднанням, по­розумінням. Я спостерігала за цим дійством із боку і при­йшла до висновку: прекрасний клас, єдиний моноліт. Мені здалося, що в той момент учні були найщасливішими під­літками в світі.
Юра був завжди спокійний, виважений, з легкою усмішкою на вустах. А коли я чи хтось із однокласників просили йо­го про допомогу, вона обов'язково надходила. Юра був чуй­ним сином, уважним братом, прекрасним товаришем, гар­ним учнем.

Любив спорт і захоплювався баскетболом. Таким він за­лишився і після закінчення школи. На зустрічах випускників Юра завжди був радий, і це спостерігалось із його погляду, усмішки та виразу обличчя.
Мене огортає неймовірний біль втрати такої доброї, ще­дрої на душевне тепло людини, захисника, патріота України.

Ірина Дериземля, педагог, сестра дружини Юрія Марини:

-Війна - це найжахливіше, що придумало людство. Вона заходить у державу та родини, не «стукаючи», і заби­рає людей - не питаючи. У війни - свій жорстокий рахунок. Жахливу ціну ми платимо за свою свободу й незалежність. Ризикують і жертвують власним життям кращі сини й дочки України, справжні патріоти Вітчизни, які мають жити, одружу­ватись, народжувати та виховувати дітей, розбудовуючи свої родини та Україну. Нещодавно всі вони були серед нас, а нині понад тридцять осіб загиблих споглядають життя з небес.
.Не хочу говорити й вірити, що Юра був. Він завжди з нами, серед нас і я постійно перебуваю в очікуванні його. Ще в липні 2023-го він мав відпустку, а через місяць його за - брала безглузда війна.
Особисто для мене Юра був і залишається не просто чо - ловік сестри, а брат, друг: надійний, спокійний, вихований, завжди на позитиві, вмів із тонким почуттям гумору залаго­дити непорозуміння.
Юра дуже смачно готував, з великим задоволенням і хи­стом робив це, особливо на свята. Всі були в захопленні від дегустації страв.
Мав багато захоплень: готував, любив ходити в гори, за­ймався баскетболом. З багатьма дружив і часто запрошував гостей. Дуже любив родину і значну частину часу прово­див із дружиною та донькою Анею, яка дуже схожа на тата.

На превеликий жаль, Герої від­дають найцінніше - своє життя, а рідним залишається біль, сум, роз­пач і наша свята пам’ять... Вже певний час родина живе пам’яттю про Юру: найкращого чоловіка, тата, класного баскетболіста й побратима.

Валентина Вікторівна Велігоша, педагог, теща Юри:

-Такого, як було, щасливого життя в нашій родині більше не буде. Щастя родини обірвалося в одну мить. Проклята війна нахабно, жорстоко, немилосердно вирвала із нашої родини найкращого й найдорожчого зятя, як я його назива­ла, Юрасика, а маленька племінничка Міла називала дядю - Юка, і йому такий «позивний» дуже подобався.
У святкові дні й у дні, коли всі рідні приїздили до рідного дому, ми збиралися великою родиною. Часто це було у нас вдома або в дворі, біля Юриної з Маринкою квартири. Юра готував салати, шашлик, м’ясні страви, запікав рибу, смажив картоплю. І все це робив із великою любов’ю та захоплен­ням. Усім присутнім у товаристві Юри було весело, линув сміх, жарти, гумор, панувала атмосфера радості та любові.

-Коли Ви, Валентино Вікторівно, вперше зустріли Юру Бугайова?
-Перше моє знайомство з Юрою відбулося 1989-го ро­ку, коли він прийшов до 1 класу. Юра навчався в класі Олександри Михайлівни Борсук, а я працювала з учнями па - ралельного класу. Він вирізнявся серед інших зростом, був швидкий, енергійний, життєрадісний, активний учасник клас­них та шкільних свят, дуже артистичний і при цьому вихова­ний. Ця риса домінувала в Юрія впродовж життя.
Протягом короткого життя Юра в своєму серці й своїй душі мав стільки любові, що її вистачало на всіх: друзів, од­нокласників, рідних. По особливому, з безмежною любов’ю, Юра ставився до родини, власної донечки Ані та своїх ма­леньких племінничків: Міли, Валі, Альоші.

Юра годинами розважав діток і не стомлювався. Складалося враження, що Юра й сам ставав дитиною. Адже психологи правду говорять: «Для того, щоб збагнути психо - логію дитини, необхідно самому перевтілитись.» Юра, не ві­даючи основ психології, інтуїтивно розумів і постійно робив це сам, становлячись на певний час дитиною.

А зі своєю донькою Анею Юра не розлучався. Завжди і скрізь був із нею: на стадіоні, тренуванні, заняттях із баскет­болу, змаганнях, дуже любили родиною вибиратися на при­роду. Разом займалися домашніми справами, разом відпо­чивали, разом переглядали фільми.

Дуже любив свою сестричку та її діток. З яким захоплен­ням Юра про них розповідав і систематично надсилав фо­то до родинної групи «Сім’я», яку власноруч створив! Для маленької племіннички Мілани дядьо був, наче другий тато. У них була взаємна симпатія.

-Пані Валентино, які стосунки були у Вас із зятем?
- Прекрасні. Щасливі були діти, щасливі були й ми, батьки. Я його завжди називала Юрасик, і ми з чоловіком вва­жали його своїм сином. Юра завжди оточував нас увагою та любов’ю.

З Маринкою вони були знайомі кілька років, а потім - одружилися. Юра цілком і повністю розумів дружину й всебічно підтримував, надихав та допомагав. Маринка по­над двадцять років займається рукоділлям: робила й ро­бить художні ляльки, гномики, коробочки для новонарод­жених, шила одяг.

За підтримки Юри ще до одруження почала займатись підприємницькою діяльністю. Разом знайшли кімнату, облаштували її під майстерню і Маринка розпочала діяльність із пошиву та ремонту одягу. Юра постійно допомагав прид- бавати матеріал та реалізовувати продукцію.

Батько з донечкою були першими критиками, порадника­ми та консультантами. А зараз Маринка починає відновлю­вати свою творчість, бо після втрати чоловіка не могла цьо­го робити, але знаючи, як Юра її підтримував, вона продов - жить улюблену справу, проте вже без Юри.

Пам’ятаю, з якою особливою увагою і турботою ставився Юра до жіночої половини нашої родини, а в нього нас було аж п’ятеро. Щорічно нам, жінкам, на день народження дарував квіти і знав наші уподобання. А в цьому році в дні нашого на - родження ми йому носили квіти на могилку. Дуже боляче.

Після трагедії, яка трапилась 14 серпня 2023-го, я ніколи вдома не виставляю особистого фото Юри, а намагаюсь завжди виставляти ті з них, де він - у колі родини, адже Юра був дуже сімейною людиною.
Таких людей, як мій зять, не було й не буде. Був дорогою, золотою людиною. Дуже боляче про це говорити й думати.

Василь Лук’янчук, командир, побратим Юрія Бугайова:
-З Юрієм ми разом служили й були на стажуванні в Німеччині. Знав його дуже добре. Юрій - людина з великої літери в прямому розумінні цих слів: людяний, широкої нату­ри, згодний «обійняти» увесь світ, готовий завжди і всім при - йти на допомогу. На кожну людину (знайому й малознайому) у Юри вистачало часу. Все він встигав і всім допомагав.
Кмітливий, дотепний, порядний, вихований, статний, ви­сокий, красивий, фізично розвинутий, оптимістичний, сло­вом - справжній лицар. Зазвичай виважено спілкувався з іншими, був дуже мотивований, бездоганно виконував по­ставлені завдання і надихав інших, не боявся труднощів, ін­коли - навіть непосильних, завжди був налаштований ли­ше на ПЕРЕМОГУ.
Гірко, боляче, дуже шкода, що життя Юрія Сергійовича так рано обірвалось.
Юро, Царство тобі Небесне і легкий спочи­нок! Слава Україні!

Сергій Зеленський, нота­ріус, друг Юрія:
-Я знав Юру з дитинства. Майже все наше життя про­йшло разом. Природа щедро наділила Юрія почуттям спра­ведливості та бажанням до­сягати поставленої мети. Нас із Юрою об’єднував спорт, а правильніше - баскетбол та діяльність у громадській орга­нізації - Федерації баскетбо­лу Варвинського району, спів- засновником та співорганіза- тором якої був Юрій упродовж 2010-2015-го років. Ми часто організовували тренування та змагання з баскетболу се­ред певних категорій школярів.
Ще в 11-ому класі Юра втратив найріднішу людину - маму. Цей факт його не оз­лобив, не зробив «черствим» і «колючим», а навпаки, пере­живши велике особисте горе, став ще більш людяним і толерантним.
Юра був відданим другом, кришталево чесною людиною. Мені завжди його не вистачатиме.
Юро, я пам’ятаю тебе і дуже сумую!..

Історична довідка

Село Вербове Пологівського райо­ну Запорізької області, це - місце, де пройшли останні хвилини життя патрі­ота Варвинщини, військовослужбовця Юрія Бугайова.
У результаті наступу Збройних Сил РФ село Вербове Пологівського району було окуповане рашистами.
Восени 2023-го точилися запеклі бої за село. ЗСУ завдали удару по бу­дівлі сільської ради в селі Вербове, де вороги зберігали зброю. Місцеві жителі не постраждали.
Нині село Вербове визволене Збройними Силами України. 14 серпня 2023-го року в бою за село Вербове за­гинув земляк, патріот України, людина з великої літери - Юрій Бугайов.

Джерело: газета “Слово Варвинщини”, Валентина Саверська-Лихошва

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: