13-річна Анастасія Халімон із Вишеньок, щоб за­йматися улюбленими танцями, їздить аж у Чернігів

Добавить новость

Среда, 31 Января 2024 18:02  |  Просмотров: 1950

13-річна Анастасія Халімон із Вишеньок, щоб за­йматися улюбленими танцями, їздить аж у Чернігів. Талановита танцюристка вже двічі брала участь в Чемпіонаті України. Нині теж активно тренується, адже зовсім скоро у неї знову головні змагання країни серед танцюристів.



Залюблена в танці змалечку

Здібності, схильність чи навіть талант є у кожної дитини. Головне, їх помітити, роз­гледіти, а потім дати дитині розкритися. І ця відповідальність - на дорослих, батьках, учителях. А ще важлива підтримка і віра в те, що все вийде.

Анастасію Халімон із Вишеньок уперше довелося побачити на сцені Коропського будинку культури, коли виступав місцевий дитячий танцювальний колектив. А поміж усіх тих маленьких танцюристочок виді­лялася супергнучка дівчинка. Ой, і що ж вона виробляла зі своїм тілом! Як тільки не вигиналася! А згодом був сольний ви­ступ на одному з благодійних концертів. І лише днями мама дівчинки Людмила Ми­колаївна розповіла, що той танець Настя сама придумала. Уявіть собі, семирічна танцівниця сама придумала і сама втілила його на сцені.

Минуло сім років. Давно нічого про Настю не чула. І ось фото у фейсбуці: знайома дівчинка на чернігівській сцені. З нагородою за перше місце в обласному конкурсі танців, усміхнена. Виявилося, що танцівниця з маленького села не лише не залишила танці, а й всі ці роки працювала над собою, здобувала перемоги. Тож з поїздкою до Анастасії Халімон не заба­рилися.

- Їй ще із садочка були цікаві танці. Сама пробувала і на шпагат сідати, - по­чинає розмову мама танцівниці Людмила Миколаївна. - Вона в інтернеті видивля­лася танці, різні елементи. Пробувала робити. І знаєте, у неї виходило. Бачили це і ми з чоловіком. Тож вирішили, що нам треба потрапити у хореографічний клас у Коропі. Два роки Настя там займалася. Їздили туди.

- А на заняття ви її автівкою возили?
- Ні. Автобусом. Двічі на тиждень. І якщо в Короп було просто дістатися, то повер­нутися - проблематично, - відповіла Люд­мила Миколаївна. - На той час наш тато, який все життя пропрацював фельдшером, пішов на пенсію. Тож він і возив Настю у Короп, присвятив себе її захопленню.

Та для гнучкої Настуні потрібні були більш індивідуальні заняття. Тож вирішили батьки шукати інші варіанти, аби розвивати здібності своєї доні. І цим варіантом став Чернігів. Уявіть собі, де ті Вишеньки, а де Чернігів...Але батьки твердо вирішили, що все зроблять задля своєї Анастасії, аби вона мала змогу професійно займатися
тим, що їй подобається. А танці - це, справ­ді, те, що обожнює школярка.

«Настю нікуди не відпущу»

- Чернігів - це ж не близький світ! Це ж і дорого, і часу займає чимало.. .А як часто ви їздите на заняття? - запитую маму.
- Нині їздимо двічі на місяць. А до вели­кої війни і щовихідних їздили. Вранці сіли в автобус, а ввечері й назад. Зручно, - відпо­віла Людмила Миколаївна. - Ми у Чернігів вперше поїхали влітку, після закінчення Настею другого класу. І ось вже п'ять років їздимо. Увесь цей час донька займається в однієї тренерки Наталії Вікторівни Литвин.

І коли вона створила свою танцювальну студію, ми пішли за нею. Тобто з однією студії перейшли в іншу.

Та коли у Насті виступ, конкурс, чи то в Чернігові, чи то в Києві, дівчинка лиша­ється ночувати. У знайомих, подумала я і озвучила свою думку.

- Ні, у тренерки. Наталія Вікторівна в таких випадках лишає її в себе на ночів­лю, - відповіла мама Анастасії. - Наша тренерка дуже вимоглива. А коли вчитель вимогливий, то тоді є результат. Але разом з тим вона і цінує своїх учениць. А нам каза­ла, що Настю від себе нікуди не відпустить.

Звісно ж, не лише двічі на місяць ді­вчинка танцями займається. Її тренування - щоденні, по дві години. Наталія Вікторів­на присилає відео з різними танцювальни­ми зв'язками, елементами, а дівчинка все старанно виконує.

- Настуне, а чи буває тобі важко? І чи не виникає думок на все це махнути рукою? - такі собі провокаційні запитання озвучила дівчинці.
- Так. Іноді буває і важко. Але залишати танці я не збираюся. Мені це подобається, - відповіла Анастасія.

- Навантаження у Насті великі. Але донька ніколи не скаржиться, що їй важко, - додає Людмила Миколаївна.

Сьогодні Настя теж посилено готується, адже вже в січні поїде на Чемпіонат України з танців. До речі, це не перша поїздка ді­вчинки на такі серйозні змагання. Уперше танцівниця з Вишеньок брала участь в Чемпіонаті, коли ще лиш починала займа­тися в Чернігові. Та тоді жодного призового місця не виборола. Але була і друга спроба, коли Анастасія зайняла четверте місце се­ред усіх танцівниць країни. Цей результат подарував дівчинці путівку на поїздку до сонячної Іспанії на танцювальні змагання. Але. Ковід перекреслив усі плани.

Усе заради доньки

Коли батьки Анастасії помітили жагу доньки до танців, то вирішили, що мають зробити максимум для того, щоб вона могла розвиватися у цьому напрямку. Про Короп і тата вже згадували. Але коли вже зазіхнули на Чернігів, то подружжя Халімонів розуміло, що легко не буде: ані фізично, ані фінансово. Чого тільки коштує дорога до обласного центру в обидва кінці на двох. А ще ж плата за саме навчання в танцювальній студії. Плюс костюми для виступів. Це все лягає на батьківський га­манець. Але ж хіба хто рахує гроші, коли йдеться про мрії дитини.

- Напевне ж, фізично важко не лише Насті, а й вам?
- Це дійсно так. Бо ж коли маєш лише два вихідні,і в один із них треба їхати в Чернігів, то інколи навіть руки опускають­
ся. Але ж Настя ніколи не скаржиться, що їй важко, вона втомилася. Тож і я не маю права, - говорить мама.

Але танцювальними здібностями багатогранність школярки з Вишеньок не обмежується. Адже дівчинка робить модні нині ґердани. Це такі національні прикраси з бісеру на шию. А ще повітряні намиста виготовляє. А на запитання, чи лишається час на навчання і як справи в школі, Настя відповіла, що вона відмінниця навчання.

Та знову повернімося до того, з чого і починали, - танців. Анастасії Халімон вже має дев'ять кубків та сімнадцять медалей за перемоги у різних конкурсах, і всеукраїн­ських, і обласних. А скільки ще їх попереду! Упевнена: ще не одну полицю у шафі до­ведеться відвести для нагород. Адже мрії в Насті досить такі амбітні: її мета - потра­пити на Чемпіонат світу з танців.

Джерело: газета «Нові горизонти», Ірина Боровська. Фото авторки

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: