Герой України Сергій Божко був, мов діамант, обшліфований власноруч

Добавить новость

Воскресенье, 24 Сентября 2023 16:09  |  Просмотров: 4498

Чи задумувався хтось із вас, вельмишановні читачі, що потрібно зробити, щоб отримати найвищу відзнаку держави - Герой України?.. Навіть важко уявити що. А всезнавець Інтернет пише: «Звання Герой України - державна нагорода України, найвищий ступінь відзнаки в Україні, що надається громадянам України за здійснення визначного героїчного вчинку або видатного трудового досягнення. Героєві України вручається орден «Золота Зірка» за здійснення визначного героїчного вчинку або орден Держави - за надзвичайні трудові досягнення».

Тож моя розповідь буде про земляка, уродженця села Гнідинці, неординарну молоду людину, Героя України Сергія Божка.
Я хочу показати героїчний образ військово­службовця, переповненого патріотичними почуття­ми, хочу змалювати його всебічно, розкрити поєд­нання високих духовних якостей із зовнішньою досконалістю, підкреслити вміння та бажання створювати себе власноруч.
Сподіваюсь, що розповідь про Героя України Сергія Божка не полишить ваші серця й душі.



Біографічна довідка

Божко Сергій Віталійович на­родився 16 серпня 1997 року в селі Гнідинці Варвинського району Чернігівської області. Проживав у селі Кухарка та Журавка, в родині знаних педагогів Ірини, Марії та Івана Прокопенків.

З 2002-го по 2011 роки Сер­гій навчався в Кухарській ЗОШ І-ІІ ст. З 2011-го по 2014-й - у Ладанському професійному лі­цеї, здобувши професію кухаря та кондитера.

З 2014-го по 2017-й роки навчався в Національній академії внутрішніх справ, здо­був кваліфікацію: «Оперуповно- важений», ступінь «Бака­лавра». З 2017-го - перейшов на посаду дільничного офіцера
поліції Прилуцького відділу поліції ГУНП в Чернігівській області, з якої звільнився у липні 2018 році з метою підписання контракту для служби у військовій частині морської піхоти Військово-Мор­ських сил Збройних Сил України.

Відразу був призваний Варвинським РВК для проходження служби у навчальному центрі за спеціальністю«Навідник гармати танка Т-64», після закінчення якого розпочав службу навідника танкової гармати танкового батальйону бригади морської піхоти в одній із військових частин у Донецькій і Луганській областях та в м. Маріуполь.

Із січня 2020-го старший матрос Сергій Божко перевівся на посаду розвідника-сапера розвідувального відділення роз­відувального взводу розвідува­льної роти військової частини.

З 2020-го по 2022-й роки закінчив, не відриваючись від військової служби, два курси Луганського національного уні­верситету імені Тараса Шев­ченка за спеціальністю «Жур­налістика».

У липні 2021-го звільнився в запас у зв’язку із закінченням строку контракту.

У серпні 2021-го Сергій підпи­сав наступний контракт з окремою механізованою бригадою ім. князя КостянтинаОстрозького напосаду оператора ПТКР протитанкового відділення протитанкового взводу вогневої підтримки мотопіхотного батальйону.

22 травня 2022-го року во­рог здійснював штурмові дії під прикриттям авіації біля на­селеного пункту Луганське Бахмутського району Донецької області. В ході штурмових дій Сергій Божко здійснив подвиг, за який отримав найвище звання держави, - Герой України.

З огляду на те, що в новітній історії Варвинщини та всього Прилуцького району ми наразі маємо лише одного Героя України, я б хотіла, щоб, читаючи мою розповідь, ви назавжди запам’ятали образ Героя, який, не задумуючись, віддав своє молоде й квітуче життя за нас, за Україну. Скільки ж потрібно мужності для цього!

Я веду бесіду з мамою Героя Іриною Прокопенко:

- Ірино Іванівно, запитання болюче, проте роблю це для об’єктивності розповіді: чи Ви як мама колись могли уявити собі, що Ваш син Сергій здійснить подвиг, віддасть життя за Україну і стане Героєм України?...

- Я була впевнена, що Сергійко обов’язково здійснить подвиг, бо він постійно говорив про це. Де, коли і який саме, - навіть не уявляла. Ще з дитинства бувало, ввечері лягає спати та говорить мені: «Мамо, ти знаєш, пройшов день, а я нічого визначного не зробив» або й таке: «Ти знаєш, мамо, сьогодні день пройшов немарно.». Сергійко просто марив подвигом. Він вважав, що людина живе для того, щоб щось значуще зробити для людей та суспільства. Правда, ніколи, навіть у жахливому сні, я не могла подумати, що син загине, а Подвиг вартуватиме його молодого життя. Він був дуже вправний, тому ні мені, ні будь- кому, хто його знав, навіть не спадало на думку таке жахіття. Чи стане Героєм України, - я навіть не думала.

- Яким Сергійко був у дитинстві та в дорослому житті? Чим захоплювався?
- Ось спогад Василини Хайруліної, члена-кореспондента НАПН, доктора філософії, заслуженої працівниці освіти України, кавалера ордена Святого Володимира про маленького Сергійка Божка:

"З родиною Івана Прокопенка ми товаришували здавна. Неодноразово приїздила в Кухарську школу й організовувала там семінари, практикуми для педагогічної громадськості Варвинщини. Делегації з Чернігівщини, зацікавлені співпрацею навколо ідей Василя Сухомлинського, відвідували заклад, керівництво яким я здійснювала. Систематично обмінювались візитами і завжди серед педагогічної спільноти Кухарки був маленький внучокдиректора школи Івана Костянтиновича - Сергійко: винятково допитливий, цікавий хлопчик, який завжди з великою радістю та захопленням відвідував Український коледж ім. Василя Сухомлинського, ідеї якого всотував, як маля молоко матері."

- Дуже багато читав і дуже любив цей процес, - із сумом згадує Ірина Іванівна, - любив, коли ми читали разом. Як став дорослим, за тиждень міг прочитати кілька великих за обсягом книг. Любив, щоб ія читала з ним паралельно та завжди запитував: «Ану, мам, покажи, скільки ти прочитала?» А я дивлюсь на нього й кажу: «Синок, я ж не тільки читаю, але й багато чого іншого роблю.» Він мені у відповідь: «А ти думаєш, що я гуляю? Я також роблю, та день без прочитаної книги - це марно прожитий день». Сергійко знав усі моря, океани та столиці світу, - продовжує мама, - а тому довгими зимовими вечорами ми спільно грали, відгадуючи їх. За правилами гри, користуватися можна було лише картою. Пригадую: якось я довго відшукувала одну із столиць на карті, а Сергійко каже: «Мамо, чому ти не знаєш столиці світу?...Не на тому континенті шукаєш». Стало якось аж незручно за невідповідність рівня знань.

Онучок також любив перевіряти знання бабусі, яку завжди з любов’ю називав «бабуся Марійка, Миколаївна». Одного разу вирішив перевірити її знання з медицини. "Ви вчили медицину в інституті та ще, здається, були медсестрою запасу?" Бабуся ствердно кивнула. "То покажіть мені, будь ласка, як накладається пов’язка на голову?»

Марія Миколаївна, пригадуючи колишню науку, сяк-так забинтувала голову внукові, а в результаті почула у відповідь: «Е-е, не годиться.Ось дивіться, як потрібно робити», - і вправно продемонстрував, як це необхідно робити за сучасними стандартами.

Мама розповіла, що дуже просила доставити їй речі сина, які мандрували з ним полем бою. Доставили рюкзак. Розбираючи його, побачила, що все складено так, ніби син був не на війні, не на фронті, а жив у мирному житті. Все, як за життя: на своєму місці. Син був дуже дисциплінований та самоорганізований, і в цьому проявлялось його єство. А до школи пішов у п’ятирічному віці.

- Чому? . - з подивом запитала.
- А тому, що наступного року, коли Сергійкові потрібно було йти до школи, у Кухарці 1-й клас міг не набратися, бо не було дітей такого віку, і закінчив Сергійко дев’ять класів у 13 років.

У 1-му класі дуже важко давалась шкільна наука, бо він не був адаптований до школи. Мені,- продовжує мама, -
довелось багато з ним працювати, дідусеві, бабусі, а потім справи пішли краще, а згодом я перестала супроводжувати навчальний процес сина, бо він успішно обходився і без мене.

А найбільш грандіозним було захоп­лення ліпленням із пластиліну.
- .? Моєму здивуванню не було меж . Це - винятково рідкісне захоплення.

Звідки воно в Сергійка? ... - запитую я. - Взагалі, від кого передалися синові такі риси характеру та захоплення?
- Від кожного — потрошку.

З дитинства Сергійко писав поезії:

Я - маленький третьокласник, Сергійком зовуся.
Хоч сім років лише маю, - Віршувать учуся.

А ось поезія, написана вже дорослим Сергієм Божком:

...Забилось серце, в страх повите, Надії на рятунок вже нема!
Отак буває на цім світі:
Кричання чайки та пітьма німа...

А завтра знову день приходить,
Вже світить сонце, море звеселя,
І десь на березі тесляр готує
Все необхідне для нового корабля.

Хлопець із великим задоволенням писав нариси, образки, замальовки. Про­поную фрагмент одного із них:

«...Того дня тіло боліло, ніби тулуб упав з високого будинку й поламалися всі кістки. Свідомість включилася: «Де я? Хто я?...» Продовжував лежати на сирій виораній землі посеред якогось поля. Мої очі лише бачили туманне панно, яке було густим, як осінній дим.
Я встав. Роздивився. Нічого не було видно серед оцього туману. Став іти. Ішов пішки хвилин сорок, поки не побачив будівлю і якесь дерево біля нього. З дерева в небо піднялись дві ворони, які розлетілися врізнобіч, каркаючи на погоду. Будівлею була автобусна зупинка.»

Якщо уважно прочитати фрагмент поезії чи уривок із нарису, чітко про­стежується філософське звучання творів, всеосяжне мірило описаного із зазвичай несподіваним завершенням.

Ірина Іванівна продовжувала:

«Аще в дитинстві Сергійко створював цілі панорами із пластиліну: козацькі бої, баталії Другої світової. У його кімнаті залишились деякі композиції таких робіт. Правда, з часом вони трішки втратили свій первинний вигляд, можливо, якби Сергійко створював композиції з глини, то вони б довше стояли у своєму первинному вигляді».

До речі, я ці композиції сама бачила, адже вони стоять зверху на шафі у будинку, де тепер сиротами проживають мама з бабусею, у селі Журавка по вулиці Сергія Божка.

- Ким Сергій хотів бути в дорослому житті?
- Хотів освоїти медицину, працювати в СБУ А став військовим, здійснивши мрію дідуся Вані, якого він у дитинстві з любов'ю називав «дидусиком». Дідусь за станом здоров'я не міг пройти військовий вишкіл.

- Яке кредо мав Ваш син?
- Син любив повторювати: «Не все в житті купується. Щоб досягнути поставленої мети, потрібно бути дипломатом, вміти відчиняти двері й без грошей».

- Від Вас, Ірино Іванівно, син одно­значно запозичив силу волі, витривалість, чесність, прямоту, жагу до знань і, безперечно, наполегливість рухатись уперед і вгору.
- Так, напевне.

- Ірино Іванівно, цікаво довідатись, як Сергійко потрапив до Національної академії внутрішніх справ?
- Це було його бажання, яке втілював у життя, починаючи зі збору документів.
Усе робив самостійно, окрім тих документів, які необхідно було подати додатково (довідка про місце реєстрації, з моєї роботи). З нетерпінням очікував, коли вже їхати на іспити. Лист із запрошенням на приймання документів ми отримали в той же день, коли цей процес здійснювали в закладі. Бабуся Марійка випадково побачила листоношу, яка принесла лист.

То було запрошення до національної Академії внутрішніх справ і потрібно було з'явитися того ж дня до 17 години. А вже була 12.00. Ми миттєво найняли знайомого і блискавично помчали до столиці. Прибули в академію близько 16-ї. Сергійко - з корабля й на бал. Реєструвався для здачі іспитів на ввесь термін, що здивувало людину, яка вік займалася поселенням. А Серьожа з упевненістю сказав, що він просить заселити його на ввесь термін здачі іспитів, і пройшовши усі випробування, повідомив про зарахування до престижного навчального закладу. Напевне Доля, Бог та її величність Наполегливість допомогли й захистили мого сина в той час. Сергійко навчався легко і з великою цікавістю, брав участь у конкурсах, писав курсові та дипломну роботи. Він став, образно кажучи, прикладом для однокурсників.



- З ким Сергій дружив? Як складались його стосунки з однолітками та ви­кладачами?
- Був у дружніх стосунках з багатьма, інколи траплялось, що дружив навіть із викладачами. Але символічним завжди було число три. Така ситуація простежувалась скрізь, де він бував. Як не дивно, двоє об'єднувалися навколо нього.

Ось відгук Віталія, одногрупника по Національній академії внутрішніх справ: «..Сергій був особливою людиною, завжди мав власну думку і не соромився її висловлювати. Це те, що мені завжди подобалось у ньому. Він був людиною, яка могла допомогти будь-кому в будь- яку хвилину, не просячи нічого на заміну. Я добре пам'ятаю той момент, коли ми стали офіцерами Національної поліції України, як тоді його очі «світились» і він хотів служити громадянам України. Сергій - особистість, він був справжнім патріотом і завжди прагнув зробити щось корисне для людей. Слава Сергію! Слава ГЕРОЯМ України!»

- Чи були якість передумови Подвигу? - запитую я маму Ірину, побратимів та журналістів, які висвітлювали й висвітлюють героїчну постать Сергія Божка.

- Були, - ствердно киває мама.
- З дитинства Сергійко прагнув до чогось великого. Ця ідея пройшла «червоною нит­кою» через усе коротке життя мого сина. Я не лише наяву, але і в жахливому сні не могла перед­бачити, що син загине, адже йому таланило в усьому.

- Були перед­умови, - ствердно киває Олена Гридіна, заступник ди­ректора Ладанського ліцею. - Серед інших Сер­гій вирізнявся небаченим патріо­тизмом і його слова завжди підтверджували
дії.
- Були, - розпо­відають побратими Сергія, - адже він був не такий, як інші, оригінальний у всьому: побуті, спілкуванні, ви­хованні, „ обізна­ності. Йому хоті­лось пізнати все і охопити ввесь білий світ. Важко назвати таку сфе­ри людської діяль­ності, в якій Сергій, не був ґрунтовно обізнаний, або мав хоча б елементарні знання. Він лю­бив і був поінфор­мований в усьо­му: історії, геогра­фії, техніці, писав поезії, фотогра­фував. Крім того, влучно стріляв. Про цю його особ­ливість знали, навіть, рашисти і постійно полювали за «Серпнем» (це був позивний Сер­гія, адже день народження мав 16 серпня), проте це його не лякало.

- Сергій був справжнім патріо­том України, - ствердно промо­вив колега по роботі й друг Станіслав Маслик. - Його слова ніколи не розходилисьіз спра­вами. Крім того, колекціонував шеврони та монети.

- Сергія збагнути неможливо, - зга­дує одногрупниця й подруга Аня. - Він був такий непередбачуваний і різнобічний, що ним можна було лише захоплюватись.

Якось на двох загальноукраїнських каналах пройшла розповідь про звитяжні дії Сергія Божка: він того дня був на військовому чергуванні, а через кілька годин помітив, що прямо на них суне ворожа диверсійна група. Не довго думаючи, «Серпень» розрядив автомат у ворога, а за мить йому цього здалося недостатньо, тому під прикриттям по­братимів поповз забирати трофеї: бронежилет і те, що залишили вороги. З трофеїв Серьожа забрав лише бинт, який і зараз свято бережуть рідні як доказ сміливості й звитяги.

За цей героїчний вчинок Сергій Божко був відзначений нагрудним знаком 30 окремої механізованої бригади «DEI GRATIA» («Божою милістю») та додатковою десятиденною відпусткою.

Побратим по морській піхоті Ана­толій Вініамінов пригадував: «Всі захоплювались Сергієм, бо він був оригінальним: міцним і витривалим як фізично, так і морально. Тренуючись і загартовуючи своє тіло, Сергій щоденно довго бігав у повному екіпіруванні й позмагатися з ним у цьому з усіх хлопців міг лише один. Пив чай із кори та листя дуба і був таким же міцним, як це дерево, тому не дивно, що іспит на носіння берета морського піхотинця він успішно склав найпершим, хоча ніколи не вихвалявся цим. А ще Сергій попросив маму вислати йому насіння чорнобривців. Посіяв. І вони зійшли, як символ дому.

- Сергій завжди рвався туди, де було небезпечно, тобто його дії були аж надто ризикованими, але він цього не боявся, - говорить побратим Андрій Бугрій. Хоч і був на війні, мав багато захоплень: якщо не воював, то завжди читав або грав у шахи. Де брав книги? З дому присилали, передавали волонтери, а ще Сергій підписувався на нові видання і отримував їх через відділення «Нової пошти», коли, звісно, ще міг це зробити. Сергій був у нас філософом ґатунку Григорія Сковороди.

До речі, часто цитував висловлювання мандрівного філософа та «Енеїду» Івана Котляревського.

Спогади друзів про Сергія Божка за­лишились для мами та рідних єдиним «місточком», що з'єднує їх із сином, який завжди любив повторювати: «І Крим також незабаром ми повернемо. Головне - не боятися труднощів».

- Про це важко, болісно й неможливо говорити, але розкажіть, будь ласка, про подвиг сина Сергія, адже Ви, напевне, з'ясували, як це було.
- Звісно, так. Я зібрала спогади про Сергійка і з'ясувала, як це було. Тож спо­вістив мене про цю трагедію батько Сергія Віталій, який служив неподалік, а йому сказали побратими сина. 22 травня 2022 року Сергій із хлопцями окопались у лісосмузі біля села Луганське Бахмутського району Донецької області. Ворог розпо­чав бойові дії під прикриттям артилерії та авіації. Рашисти вперто намагалися прорватись і захопити частину українсь­кої території. Завдання нашим було чітке: не відступати ні на крок.

Миттєвість - і ворог із силою, яка значно переважала, почав свій прорив. За словами побратимів, Сергій схопив дві «Мухи» (реактивні протитанкові гранати), кинувся вперед і підірвав ворожу техніку й рашистів. За деякий час усе стихло, покрившись білим туманом...У той час хлопці помітили відсутність «Серпня». Запустили дрон чи квадрокоптер (не знаю точно, який то пристрій був) і побачили жахливу картину: серед розбитої ворожої техніки та понівечених раши­стів лежало заціпеніле тіло Сергія. А розпізнали його побратими лише за перефарбованим у колір хакі, олива, койот автоматом. Хлопці відразу винесли тіло з поля бою. А коли побратими приїжджали й розповіли про подвиг Сергійка, то сказали, що він обов’язково буде нагороджений за такий героїчний вчинок. Дійсно, саме так усе й було. Командування підготувало необхідні документи, піднявши клопотання про нагород­ження, а після проходження необхідних пере­вірок і схвалення керівниками всіх рівнів, 08 лип­ня 2023 року Президент України підписав Указ «Про присвоєння С. Божку звання Герой України (посмертно).

- Чим займався на фронті? - перепитав мене побратим Сергія Олександр. - На фронті, зазвичай, воюють, а інколи випадає нагода й перепочити. Тож майже завжди воював: заповзав на ворожу територію і розставляв роз­тяжки та інші «подарунки» для ворога, щоб «кошмарити» його.

Один із найкращих друзів і однокурсників по академії Богдан пригадує, як телефонував до Сергія, щоб повідомити про вступ до ЗСУ, а той йому у відповідь, ніби між іншим, що він уже приймає бої під Попасною. Іще Богдан особливу увагу звернув на надзвичайну любов друга до природи й людей, які стали основою його фотографій. Майже на всіх світлинах відображалося небо: темне, захмарене, світле, у лагідних промінчиках сонця або в купчастих легких хмаринках; фотографував природу, рослини й квіти із бджілками, які сидять на них, схід та захід сонця, однокурсників по академії.

- Дуже хотів навчатися, - додав іще один з побратимів Олександр, - а тому мріяв закінчити декілька вишів, прагнув бути госпітальєром, хотів опанувати професію військового медика. Навіщо?... А щоб надавати допомогу, рятувати життя інших людей, бути обізнаним в усьому. За час двох контрактів Сергій опанував п’ять військових професій. Вважав, що знання знадобляться для мирного повоєнного життя.



- Ірино Іванівно, безперечно, Сергійко мав якусь мрію. Чи вдалося синові реалізувати її?
- Мріяв, що Україна обов’язково стане вільною й незалежною державою. Він, вважаю, зробив усе, що було в його силах.

- Боляче про це запитувати, але, наостанок: яким Сергійко залишається у Вашій пам’яті?
- Сергійко - мій єдиний син, моя кровиночка, і тому він для мене - найкращий, адже таким і насправді був. Перебуваючи на фронті, дуже турбувався про мене, про бабусю, запитуючи день у день: «Як ви? У вас хоч хліб є?» Розумів: важко нам, бо я тривалий час була без роботи, доводилось виживати на пенсію бабусі. Допомагав нам, як міг. Я ж - йому, і робила це з великим задоволенням. У нього були розмаїті захоплення, тому завжди підтримувала, хоча інколи мені було й не зовсім легко. Озираючись на пережите, із переконанням скажу: ми з сином прожили одне життя на двох, тому що завжди доповнювали одне одного, мали спільні уподобання і навіть любили однакові харчові продукти. А його неосяжному патріотизму можна лише по-доброму заздрити. Такої жертовності вистачило не на двох, трьох, на кількох! Нині ж мій день починається з молитви за упокій душі сина та тих воїнів, які відійшли у вічність, і обов’язково
за здоров’я його побратимів, друзів.

***
Якби не трапилась ця героїчна трагедія, якби не перепинив Сергій Божко дорогу ворогам, якби не здійснив свій патріотичний вчинок, за який держава в особі Президента України присвоїла найвище державне звання - Герой України, можливо б, ніхто й ніколи не аналізував, якою була ця молода наполеглива, інтелектуальна людина. Але з погляду на сьогодення, я з переконаністю можу сказати, що Сергій Божко створив себе сам. Він бачив у людях найкращі, найблагородніші та найпатріотичніші риси і обов’язково їх виховував у собі. Таким чином він сформував у собі щирість, щедрість, благородство, всебічну ерудицію і надзвичайний патріотизм. Словом, Сергій квапився жити, хотів багато чого зробити для інших людей, вважав: щодень має бути прожитий не даремно, а з користю для суспільства.

Образно кажучи, Герой України Сергій Божко був і залишається для всіх живих діамантом, обшліфованим власноруч.

Валентина Саверська-Лихошва, "Слово Варвинщини"

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: