Михайло Клименко бачив три різні світи

Добавить новость

Понедельник, 28 Декабря 2009 17:58  |  Просмотров: 4640

Михайло Клименко бачив три різні світи

Мені випало щастя особисто знати Михайла Клименка - людину, яка вважає себе громадянином світу з українським корінням. Він справді бачив три різних світи. Перший - довоєнний, другий - світ в часи війни та світ третій - повоєнних Німеччини, Швейцарії та Америки, включаючи сучасність. «Из трех миров -пережитое... непреходящее» - назва однієї з книг, яку написав Михайло Якович.
Доля не лише випробовувала його на «міцність», але й щедро обдарувала вічними людськими цінностями: улюбленою роботою, коханою дружиною, дітьми, онуками.
Михайло Клименко народився в православній родині і лишився віруючим на все життя. Він має стійке переконання, що по життєвому шляху його веде Господь.
Михайло Клименко - доктор богослов'я, філософії та російської літератури, добре володіє українською, російською, німецькою, англійською, польською, грецькою та латинською мовами, розуміє й інші.

Життя в раю

Живе Михайло Клименко з дружиною у місті Гонолулу, столиці Гаваїв (острівна територія, яка є одним з американських штатів). Гавайські острови - чудове місце, щодо клімату та природи, можливо, найгарніше у світі. Рідко де є таке розмаїття фауни та флори. Своєю екзотикою Гаваї відомі в усьому світі.
Приїжджим одразу ж кидаються в очі розмаїття квітів. Вони скрізь -тропічні, запашні.
Свого часу Михайло приїхав з сім'єю в Гонолулу на рік, а... залишився на все життя. Його запросили до Гавайського університету викладати російську літературу. А згодом дирекція університету надала пожиттєве професорське призначення, штатну пенсію та медичне страхування.
Для того, щоб отримати пожиттєве призначення, професору потрібно пропрацювати у закладі сім років та неодмінно завоювати повагу студентської аудиторії. Дирекція університету підписує контракт з професорами лише на рік, потім подовжує контракт ще на рік, якщо дві сторони влаштовують одне одного, і так - сім років.

Михайлу Яковичу було надано пожиттєве призначення вже на третьому році роботи. І призначення штатної пенсії - це виняток. В інших американських університетах професори мають піклуватися про свою пенсію самі. Ці обставини стали вирішальними для того, щоб лишитись на Гаваях назавжди.
Михайло Якович дуже задоволений якістю страхової медицини. Лікарі повсякчас піклуються про його здоров'я, можливо, більше, ніж він сам.
Будинок сім'я придбала в кредит одразу після переїзду до Гонолулу. Це був вимушений крок після кількох безуспішних спроб винайняти в оренду житло. Будинок в той час коштував 40 000 доларів.
Якось дружина Михайла Яковича сказала: «Не ми вибрали Гаваї, а вони вибрали нас».
Зараз Михайло Клименко з дружиною на пенсії. Вони майже щодня плавають в океані, багато відпочивають і подорожують. Крім цього, професор зайнятий літературною працею.

Через світи

Михайло Якович Клименко родом зі Старосілля, що на Городнянщині. Він народився 1919 року в незаможній родині. Дитинство було нелегким. Чотири класи початкової школи закінчив у Старосіллі. З 11 років почав жити самостійним життям. Батьки знімали житло в Городні, щоб надати хлопчикові можливість продовжити навчання. По закінченні школи у Городні Михайло вступив до Харківського університету на історичний факультет. Друга світова війна застала студента на п'ятому курсі.
В липні 1941 року парубок опинився у школі зв'язку. Був радистом. Під Москвою потрапив в полон. Далі були табори військовополонених...
В 1945 році Михайло перебував в таборі міста Нюрнберг. Коли скінчилась війна, громадяни пострадянської країни боялись повертатись з-за кордону. Вже тоді ходили чутки, що влада СРСР оголошувала полонених «зрадниками батьківщини» та розправлялася з ними. І це було справді так.
Родина Михайла нічого не знала про його долю. Він вважався зниклим безвісти. Першого листа Михайло насмілився написати матері тільки після смерті Сталіна. Він написав його від імені свого друга, але материнське серце все зрозуміло. Таким чином, вдома дізнались, що Михайло живий.
Юнак вирішив залишитись в Німеччині. В перші місяці по закінченні війни працював у фермера за десять марок на тиждень. За півроку Михайло трохи оговтався від таборів та війни, вирішивши переїхати до Мюнхена.
Це були неспокійні репатріаційні часи (репатріація - насильницьке чи добровільне повернення на батьківщину. - Авт.).

Названі батьки

У січні 1946 року Мюнхен став для Михайла рідним. Там він жив на квартирі у однієї літньої сім'ї - Міхаеля та Магдалени Циннбауер. Вони не мали дітей, а Михайло за віком годився їм в сини. Циннбауери, чужі по крові, чужі за мовою, за релігією, за культурою та всією тисячолітньою історією наших народів, прийняли юнака як рідного. Батько-Циннбауер часто вів з Михайлом розмови на релігійні теми. Названі батьки були католиками, але суперечок на релігійному підґрунті ніколи не виникало, - кожен з них поважав позицію іншого та індивідуальне право бути іншим. Завжди Михайло повертався до названих батьків, як в рідний дім.

Навчання та кохання

Релігійність Михайла вплинула на подальшу долю та вибір навчального закладу, - він став вивчати богослов'я.
Навчався в духовній семінарії міста Гамбурга. Потім - чотири роки в швейцарській духовній семінарії у місті Цюрих. Щоб не гаяти часу, Михайло одночасно навчався в Цюрихському університеті. В навчальному закладі дозволялося відвідувати лекції на інших факультетах, а також - лекції університету у місті Базель (Швейцарія). Саме ця обставина стала визначальною у всій подальшій долі Михайла.
Подорож на потязі до Базелю влітку 1955 року залишилась у пам'яті на все життя. В той час він познайомився з дівчиною, яка стала йому подругою на все життя.
Її звали Маріанна. Дівчина їхала разом з Михайлом в одному купе, - миловидна з великими карими очима. Голос приємний, м'який, теплий. Маріанна навчалася в Цюриху, у школі сестер милосердя. Якось інстинктивно Михайло подумав, що «в цю дівчину можливо навіть закохатися». Раніше парубок увесь час боявся закохатись «не в ту» жінку, та й релігійні переконання повсякчас нагадували йому, що повинна бути одна і на все життя. І це була ВОНА! Батько-Циннбауер колись казав Михайлові, що, коли прийде час, він одразу ж зрозуміє, що зустрів саме ту жінку, на якій слід одружитися.

Михайло бачив, що Маріанна закохалась в нього. Спочатку були випробування, труднощі, втручання її заможної родини. А вона пишалась своєю любов'ю до Михайла.
Як пише Михайло у своїх спогадах: «скоріш я відчув, ніж зрозумів, що кращої дружини мені не знайти». Молоді люди відкривали, що в їх житті було багато спільних поглядів, смаків та цінностей. Водночас Михайло запитував себе: «Що я можу їй дати? Чого вона прагне?»
Та кохання Маріанни дало Михайлові почуття впевненості і довіри до самого себе. «Чого я потребував, вона доповнювала з лишком. Водночас дівчина не втрачала свого «я», - згадує Михайло Якович. Михайло продовжував навчання в Ерлангенському університеті (Німеччина) на кафедрі православного богослов'я, відвідував лекції на кафедрах історії, філософії та слов'янської філології. В цей час Михайлу було надане німецьке громадянство.
В кінці другого року навчання він захистив докторську дисертацію. Одразу після захисту Михайло розпочав дослідницьку роботу для отримання професорського звання.
Кохання молодим людям не заважало, а лише надихало на подальші успіхи.
В серпні 1958 року вони одружились в Базелі.
В червні 1959 року народився первісток - Андрій.

Америка

1960 року Михайло отримав запрошення з Віттенбергського приватного університету штатно Огайо (США) викладати російську і німецьку мови. Молода сім’я вирішила їхати.
Згодом Михайла запросили до Канзаського університету. Крім того, він мав закінчити дослідницьку роботу для дисертації, яку розпочав в Ерлангені. Старший професор з Канзасу очолив наукове керівництво над роботою та домігся надання Михайлові двох стипендій (одна з яких надходила з дослідницького фонду Генрі Форда). Через рік докторська праця з богослов’я була завершена.
В 1961 році народився другий син – Марк. Через два роки – в 1963 – донька Анна, а в 1965 – молодша донька Марфа. Через декілька років Михайло відповів згодою на запрошення Гавайського університету.

Діти

Подружжя виростило чотирьох дітей. Батьки змогли надати донькам і синам гідну середню та вищу освіту в приватних учбових закладах.
Перший син - Андрій, адвокат. Живе в місті Сан-Франциско (штат Каліфорнія) у приватному будинку на березі океану. В нього двоє дітей.
Другий - Марк, психолог, працює в соціальній службі. Живе у місті Міннеаполіс (штат Міннесота). Там сніжні зими, тож Марк, зі своїми трьома синами, ніколи не втрачає можливості покататися на лижах та ковзанах.
Донька Анна, продає і купує нерухомість. Живе в місті Фенікс (штат Аризона). Виховує двох дітей.
Молодша донька Марфа - навчалась в Греції. Працювала викладачем англійської мови. Потім повернулася на Гаваї. Зараз виховує трьох маленьких дітей, тому часу вистачає тільки на викладання у літній школі. Живе у будинку на березі океану.
В родині Клименків 10 онуків. Коли вся сім'я збирається разом - в домі гамірно та весело.

Піввіку разом

Минулого року подружжя відсвяткувало 50-річний ювілей спільного життя. Коли спостерігаєш за цією літньою парою, розумієш що таке щастя випадає далеко не кожному. Члени подружжя піклуються одне про одного настільки щиро, вчинки та дії їх такі зворушливі, що мимоволі набігають сльози.
Подружжя увесь час подорожує по світу. Багато подорожей відбулося завдяки натхненній науковій праці Михайла Яковича - це участь у міжнародних конгресах та конференціях. Але на батьківщину приїхати Михайло Якович наважився лише у 1991 році. З того часу подружжя приїздить до Чернігова, Городні, Старосілля, відвідує могилу матері Михайла в селі Ільмівка. У 2005 році Михайло Якович вирішив, що настав час приїхати на батьківщину з сином та доньками. Того року сім’я Клименків погостювала у своїх українських родичів та здійснила подорож на пароплаві, від Києва по Дніпру до Чорного моря.

Тетяна Леонова, еженедельник «Чернігівщина» №52 (223)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: