Мобильная версия сайтаРуденко Роман - генеральний прокурор СРСР
Це тепер в Україні генеральних прокурорів люди не встигають навіть запам'ятати. Але ж були часи, коли прокурора нашої країни знали не лише в Україні - про нього дізнався весь світ.
Роман Руденко народився в Носівці Чернігівської губернії в родині селян. З малих років привчений до праці, Роман виявляв успіхи й у навчанні. Грамотного хлопчика помітили - незабаром він почав працювати в радянських установах, а 22-літнім юнаком прийшов на роботу в органи прокуратури. Освіту здобув у Московській юридичній школі і на Вищих юридичних курсах при Всесоюзній правовій академії (1941 рік), після чого його направили на роботу в Прокуратуру СРСР. З 1942 року - заступник, а з 1944-го - прокурор України.
На Нюрнберзькому процесі в справі головних військових злочинців нацистської Німеччини (1945-1946 роки) Р. Руденко був призначений головним державним обвинувачем від СРСР. Як ніхто інший, він багато зробив для викриття злодіянь фашистів на окупованих територіях Радянського Союзу. Саме завдяки Руденку багатьом військовим злочинцям не вдалося уникнути справедливої кари. Свого часу, до речі, в американській пресі навіть пішла гуляти "качка", що Руденко прямо під час процесу...застрелив Лэрмана Гершга. Ось як описував цей курйозний випадок в одному з репортажів у газеті "Правда" письменник Борис Полевой:
"Учора, дорогою до Трибуналу, колега Курт нахилився до мене і пошепки сказав:
- Чи правда, що вчора на закритому засіданні генерал Руденко вихопив на суді пістолет і застрелив Германа Герінга?
- Курте, я вас не зрозумів. Повторіть запитання.
Курт повторив і висловив подив, що я про це не чув. Ця новина гуляє Нюрнбергом. Зізнаюся, я геть остовпів, почувши таку дику плітку. І водночас дуже картинно уявив сцену, як спокійний Роман Андрійович, людина рідкісного такту і витримки, з прокурорської трибуни цілить у Герінга. Уявив, розсміявся і розчарував доброго Курта, людину серйозну, аж ніяк не охочу до всіляких пліток. Той був трохи збентежений.
- Сам я не бачив, але всі кажуть, що це було в американській газеті.
- Вас хтось добре розіграв".
І уявіть собі, таке повідомлення справді було! Ярослав Галан - наш поліглот, котрий знає багато європейських мов, широко спілкується з місцевим населенням, підтвердив нам:
- Так, чуток таких повно... І не тільки чуток. Він показав нам номер наших знайомих "Звезд и полос" і в ньому замітку, позначену синім олівцем, "Трагическое происшествие в суде. Советский обвинитель генерал Руденко стреляет в Германа Геринга". У прес-барі тільки і розмов про цю замітку. Хто дивується, хто обурюється, хто регоче. Мій друг Ральф, якого я запитав, як могла з'явитися в пресі така дика нісенітниця, тільки знизав плечима: "Сенсейшен. Усе для сенсейшен".
І все-таки "сенсейшен" сьогодні була. Та яка! Через неї по всіх приміщеннях суду хвилин десять зумерила сигналізація, передаючи потрійні гудки, збираючи пресу, яка розійшлася по барах, курилках, коридорах. Кореспонденти неслися на свої місця, дожовуючи на ходу сендвічі, стираючи з губ пивну піну.
Представляючи обвинувачення за планом "Барбароса", головний радянський обвинувач зачитав і попросив суд залучити до справи афідевіт, тобто письмове показання фельдмаршала Фрідріха Паулюса, колишнього заступника начальника генерального штабу в дні, коли план "Барбароса" розроблявся, - людини, яка, за його власним визнанням, брала у цій розробці участь.
Читання письмових показань спричинило серед підсудних незвичайний ажіотаж. Вони весь час перемовлялися, писали своїм адвокатам записки. А ті перешіптувалися, крутилися на своїх місцях.
Ми розуміли, у чому суть цього ажіотажу. Гітлерівський уряд свого часу приховав від німців сам факт полону фельдмаршала Паулюса, який першим з німецьких вищих чинів поклав свій маршальський жезл до ніг Радянської Армії. Розгром німецьких військ під Сталінградом, знищення і полон трьохсо-ттисячного угруповання морально потрясли Німеччину. Приховати це було неможливо. Було оголошено триденну національну жалобу, приспускалися прапори, протяжно дзвонили дзвони, у церквах йшли жалобні меси. Народ сповістили, що командувач армії Паулюс загинув як істинно німецький солдат, борючись до останнього патрона. На його честь була влаштована пишна панахида. Весь генералітет був на цій месі, і Гітлер поклав вишу нагороду Німеччини на порожню труну. Судячи з усього, і деякі з підсудних не знали точно, що фельдмаршал здався в полон.
І ось на суді читають його показання.
Не встиг обвинувач попросити про залучення документів до справи, як захисник Герінга - величний, солідний доктор Штаммер у своїй ліловій університетській мантії і маленький, тоненький, носатий доктор Зейдль, який офіційно захищав Гесса, але постійно перебував "на підхваті" у Штаммера, - обоє разом кинулися до трибуни і, перебиваючи один, одного, звернулися до суду з клопотанням про те, щоб письмові показання не залучати, а викликати на суд самого свідка Паулюса.
Вони вважали: якщо Паулюса не буде, дуже істотні показання, зроблені від його імені, дискредитуються, а радянське обвинувачення буде осоромлено.
Якщо ж Паулюс ще живий, то буде потрібно чимало часу, щоб доставити його в суд. І потім - одна справа давати письмові показання в Москві, а інша - тут, у Нюрнберзі, на очах своїх колишніх начальників і друзів.
Такий був, здавалося б, їхній безпрограшний розрахунок. Тому, передавши своє клопотання, обоє вони - масивний товстун і маленький, верткий чоловічок, - переможно глянувши у бік радянського обвинувачення, повернулися на свої місця. Колеги потиснули їм руки.
Судді перекинулися між собою декількома словами. Порадившись, лорд Лоренс звернувся до Руденка із запитанням:
- Як дивиться генерал на клопотання захисту?
Настала тиша. Усі обвинувачувані: захисники - із зловтіхою, судді - запитливо, ми, кореспонденти, з цікавістю - дивилися на Руденка.
- Радянське обвинувачення не заперечує, ваша честь, - відповів Руденко. Обличчя його залишалося спокійним, але ми, радянські кореспонденти, котрі добре пізнали за ці місяці характер нашого головного обвинувача, вловили якусь лукавинку в його погляді. Ось цієї миті по холах, залах, коридорах, їдальнях і барах пролунали потрійні сигнали, що сповіщали про велику сенсацію.
- Скільки часу буде потрібно для доставки сюди вашого свідка, генерале? - запитав лорд Лоренс.
- Я гадаю, хвилин п'ять, не більше, ваша честь, - неквапливо, підкреслено буденним голосом відповів Романа Андрійович - Свідок тут, він зараз в апартаментах радянської делегації.
Те, що настало в залі, можна порівняти хіба що з фіналом п'єси "Ревізор", з його німою сценою. Потім Штаммер і Зейдль, піднявши подоли довгих мантій, кинулися до трибуни і знову дуетом, перебиваючи один одного, закричали в мікрофон:
- Ні-ні, захист, усе зваживши, на виклику свідка більше не наполягає. Він вивчив афі-девіт і цілком задоволений письмовими показаннями. Для чого затягувати процес?
Ложа преси являла собою іншу гоголівську сцену - з "Вія". Ті, хто біг з коридорів у відповідь на сигнали, що обіцяли сенсацію, зіштовхнулися в дверях з тими, хто вже поспішав цю сенсацію віднести на телеграф, та так у дверях і застрягав - ні туди ні сюди. У цьому, завжди такому тихому, залі стояв базарний галас.
- Суд викликає свідка Фрідріха Паулюса, - оголосив, порадившись з колегами, лорд Лоренс. - Прошу вас, введіть свідка Фрідріха Паулюса!
...Свідки згодом згадували, що саме цей момент став кульмінаційним у всьому процесі. І такий "сценарій" розробив сам Руденко, котрий передбачав дії захисту і завчасно подбав про те, щоб Паулюс був таємно доставлений у Нюрнберг! У переносному значенні він справді убив і Герінга, і його подвижників.
...У 1953 році, Після смерті Й. Сталіна, Роман Руденко був призначений Генеральним прокурором СРСР. Саме він був одним з ініціаторів реабілітації жертв сталінських репресій і покарання винних.
Уже в 1954 році Р. Руденко представив у ЦК КПРС дані про чисельність репресованих з 1921-го по 1954 рік і деякі інші матеріали, що стосувалися сталінських репресій. Після цього Хрущов поставив Руденку запитання: чи обґрунтовані обвинувачення, які висували на відкритих процесах видатним діячам партії? Руденко відповів, що "з погляду юридичних норм жодних даних для засудження цих людей не було. Усе ґрунтувалося тільки на особистих зізнаннях, а особисті зізнання, добуті шляхом фізичних і моральних катувань, не можуть служити базою для засудження людей".
Коли ж Хрущов заявив, що сам чув, як підсудні зізнавалися у своїх злочинах, Руденко посміхнувся: "Отут мистецтво тих, хто вів слідство, хто проводив суд. Мабуть, доводили людей до такого стану, що в них був єдиний спосіб покінчити зі стражданнями і знущаннями - зізнатися, а наступним кроком була смерть". Після цього, за словами Хрущова, у нього "виникла потреба підняти завісу і довідатися, як усе-таки велося слідство, які існували вихідні матеріали для арешту, і що показало потім слідство по цих арештах". Ці питання Хрущов порушив на засіданні Президії ЦК, де було прийнято рішення створити комісію для докладного розслідування всіх цих питань.
...Руденко - учасник і організатор низки міжнародних конгресів і конференцій по боротьбі з нацизмом і мілітаризмом. Його, знали в усьому світі саме як одного з найактивніших учасників Нюрнберзького процесу. У біографії Романа Андрійовича вражає і ще один факт: його професійне "довголіття", адже Генеральним прокурором Радянського Союзу Руденко беззмінно був майже... 30 років. Увесь цей час він був і депутатом Верховної Ради СРСР, у 1972 році став Героєм Соціалістичної Праці. Це свідчить тільки про одне: величезний авторитет Романа Андрійовича, зняти з посади якого після усунення Хрущова не ризикнув навіть Брежнєв, який зазвичай призначав на ключові посади в державі "своїх людей".
Руденко помер на 74-му році життя, залишаючись до останніх Генеральним прокурором СРСР.
По материалам еженедельника "Деснянська правда"
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Экспорт новостей
