28 днів у підвалі села Ягідне згадує 80-літня Антоніна Ярмолюк

Антоніна Ярмолюк народилася в Дроздівці, що на Куликівщині. В 1942 році батьки побралися. Лише два місяці пожили разом і батька забрали на війну. Згодом прийшла похоронка. Тож Тоня ніколи й не бачила живо­го батька. Жили-виживали з матір'ю, яка від зорі до вечора працювала, аби прогодувати сім'ю. Після десятилітки Тоня вирішила вступати до ве­теринарного технікуму в Новгород- Сіверському. Почала збуватися мрія з дитинства. Після закінчення навчання Антоніна певний час працюва­ла в Куликівці. Щодня на роботу долала майже п'ятнадцять кілометрів. Розуміла, що матері треба допомога.



Одного разу у відпустку приїхав двоюрідний брат. За комсомольською путівкою він тоді "піднімав" цілину. Запропонував поїхати з ним. В той час там було багато молоді. Їхали енергійні, активні, сповнені планів і мрій. Так Антоніна Ярмолюк зали­шила Дроздівку. Думала на завжди. В думках буду­вала плани на майбутнє. В далекому краї її зустріли добре. Працювала, проте все частіше стала мати з дому писати. Важко їй стало. За цей час в Антоніни з'явилася сестра. Матір знову залишилася сама з ди­тиною, п'янчугу, гулящого чоловіка вигнала. Нічого не залишалося робити Антоніні як повертатися до­дому, на Куликівщину. Незабаром вийшла заміж. Чоловік - вдівець і з багажем. Мав трьох дітей. Дру­жина трагічно загинула. Заїхав в Дроздівку, сподо­балася Антоніна, побралися. Перебралися в Ніжин. Придбали будинок. Антоніна працювала в район­ному відділі освіти бухгалтером, згодом перевелася до міського відділу освіти. Тут їй зручно було. Додо­му хвилина ходьби. Як вона жартує, з вікна кабінету спостерігала за будинком. На жаль через перенесені хвороби спільних дітей нажити не вдалося. Не скла­лося й сімейне життя. Розвелася з чоловіком. Проте залишилися дружні стосунки з дітьми. Пішла на за­служений відпочинок і залишилася сама в чотирьох стінах. Не встигла схаменутися, як зозуля накувала восьмий десяток.
... 24 лютого 2022 року ранком дізналася про по- вномасштабну агресію росії в Україну. Хтось приніс страшну новину, що на аеродромі ДСНС загину­ли рятівник. Антоніна Дмитрівна дуже злякалася.В голові роїлися різноманітні думки: коли ворог прийде в Ніжин, що робити, куди тікати. Вже й не пам'ятає як зібрала лаштунки із нехитрим скарбом, викликала таксі та вирішила їхати до сестри в Ягідне. По дорозі, ближче до Чернігова, у вікні пропливало все більше військової техніки, військових. Всі кудись поспішали. За 1200 грн добралася до сестри Галини.

На початку березня в Ягідне заїхали росіяни. «Ми сидимо вдома, чуємо, як по вулиці пройшла важка техніка, - розповідає Антоніна Дмитрівна. - Чуємо, як у двір заїхав БТР розбилося вікно і в кімнату зайшли буряти. Змусили підняти руки вгору, а в сина сестри перевірили чи є на тілі наколки. Змусили сидіти тихо. Через деякий час в будинок зайшли російські офіцери та наказали всім йти до школи. МИ зібрали найнеобхідніше, адже не знали на скільки йдемо і чи повернемося додому. Всіх обшукали на наявність мобільних телефонів. Заборонили брати з собою будь-які гаджети. Я хотіла заховати в шкарпетку свій телефон, проте племінник заборонив. Якось не дума­лося, що телефоном я наражаю небезпеку всіх».

З усього населеного пункту людей зганяли до школи, в підвальне приміщення. По Ягідному ходили групи росіян, обшукували будинки, по­греби, сараї й гнали людей до школи. Впритул до будинків стояла ворожа техніка.
Тих, хто не міг йти везли на возиках, колясках. Вже нині відомо, що в підвальне приміщення школи пло­щею 197 кв м зігнали майже 350 жителів Ягідного. Серед них були і немовлята, люди в літах.

«Я майже місяць просиділа на стільчику, згадує 80 літня ніжинка Антоніна Дмитрівна Ярмолюк. Натерпілася. У приміщенні було мало повітря, не ви­стачало кисню.Тісно. Не всі могли сісти, а про те, що лягти й мова не йшла. Проте якось пристосовувалися, щоб якось хвилинку поспати. Маленькі діти плакали. За час перебування в цьому концтаборі 10 жителів Ягідного померли. Їх не давали спочатку хоронити. Чоловікам дозволили складати тіла неподалік входу в приміщення, а згодом хоронили в братській могилі. Ми щодня чекали визволення. Всього боялися. Нам давали їсти двічі на день. На двох 200 гр юшки та два шматочки хліба. Їсти хотілося ввесь час. Вдень виво­дили в туалет під дулом автомата. Не можна було ди­витися по сторонах. Хоча бачила, що тут дуже багато військових, техніки. Ми щодня молилися, вірили, що скоро нас визволять. Адже відчували, що поряд йдуть бої. Одного разу щось прилетіло таке, що як гупнуло, то ми попадали на підлогу, думали, що нам кінець. Тоді поряд літак скинув бомбу.

Наприкінці березня ми почули, як росіяни за­бивають вхідні двері. Злякалися дуже. А потім все затихло. Стало тихо-тихо. Через деякий час чоловіки вирішили відбити двері. Ми не повірили своїм очам. Росіян ніде не було. Тільки дим по селу і розбита техніка. Мене насилу підняли на поверхню. За місяць ноги дуже набрякли і не хотіли слухатися. І тут ми почули українську мову. Назустріч йшли наші військові. Ми плакали, обнімалися, не вірили, що живі після місяця перебування у підвалі.»

Антоніна Дмитрівна поверталася з рідними до їхнього будинку. Майже все село було зруйноване, лише поодинокі будинки вціліли. В будинку сестри не залишилося вікон. Першу ніч ночували в холод­ному будинку. До проблем з ногами додалася ще й простуда. Українські військові надавали медич­ну допомогу всім, хто її потребував. Через декілька днів до Ягідного прибули автобуси. Мешканцям за­пропонували евакуюватися в Польщу, Вінницю, або Куликівку. Антоніна Дмитрівна вибрала Куликіву, адже планувала повернутися в Ніжин. В Куликівці відразу потрапила в лікарню. У темному підвалі підірвала своє здоров'я. Поправила здоров'я і по­вернулася до Ніжина.

Антоніна Дмитрівна щиро дякує всім, хто не за­лишив її на самоті, піклується про неї. Шле щирі вітання територіальному центру «Милосердя», во­лонтерам Благодійного фонду «Карітас Чернігів», Ніжинській міській організації Червоного Хреста, міській організації ветеранів, а ще колективу міської газети «Вісті».

Джерело: газета “Вісті”, Валерій КИЧКО, фото з сайту Ніжин.City

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: