Улюблена справа Антоніни Сидоренко — творити красу

Добавить новость

Четверг, 6 Апреля 2023 14:12  |  Просмотров: 4081

Антоніна Сидоренко працює у Срібнянському селищному будинку культури 17 років. Хоча заклад культури у кожного з нас асоціюється зі сценою, святом, яскравим дійством і світлом рамп, та є там і інша робота, менш яскрава, поміт­на для глядачів, та, тим не менше... Антоніна не виходить на сцену, їй не аплодують глядачі, хоча в кожному успі­ху самодіяльних артистів є і її частин­ка праці, і ота вдячність адресується і їй. Бо перед кожним святом у Антоніни Іванівни справжні жнива - швейна ма­шинка не вмовкає. Якщо говорити про срібнянських танцюристів (а саме їх жінці доводиться обшивати найчастіше), то роботи тут вистачає і їй, і Наталії Фесик, керівнику танцювальних колективів.


Чесно зізнаюсь, не раз милувалася костюмами різних вікових груп танцю­ристів цього закладу, але чомусь і не задумувалась, де до кожної нової по­становки хореографа Наталії Фесик, як за щучим велінням, щоразу з’являються в маленьких і легеньких, як хмаринки, хлопчиків і дівчаток нові костюми. За­мовляються десь, чи що? Але це що­разу великі витрати? І раніше, а особ­ливо з приходом Антоніни Іванівни на роботу в будинок культури, вирішенню питання знайшли найбільш прийнятний варіант. Спочатку Наталія Анатоліївна шукає для постановки хореографічну композицію, розпочинаються репетиції з учасниками танцювального колективу, а тим часом уже йде підбір сценічних костюмів. І Наталія, і Антоніна вишу­кують потрібні образи і деталі в Інтернеті, додають щось своє, підбирають потрібні кольори. А тоді, як уже батьки чи спонсори закуплять необхідні ма­теріали, розпочинається процес тво­рення чергового шедевру, адже сцена це завжди свято. Інколи компонують де­талі - до вже пошитих для інших танців костюмів додають деталі й зовсім інший образ створюють на сцені маленькі тан­цівники.

І хоч посада у Антоніни Іванівни більш ніж прозаїчна - вона технічний праців­ник закладу, - та відчуття прекрасного, прагнення щось творити, виготовляти своїми руками, що зародилось в Тоні ще в дитинстві, крокує поряд з нею все життя

- Бабуся моя, Пріська Михайлівна Ге­расименко, - згадує Антоніна Іванівна, - любила вишивати, шити одяг. Та інакше й жити тоді не можна було - одягу в ма­газинах бракувало, то треба було сім’ю одягати, обшивати. Та в неї до ладу ви - ходило все, за що бралася. Золоті руки мала і золоту душу. Батьки - Іван Йоси­пович - колгоспний агроном, і мама Ніна Михайлівна, працівниця їдальні, все пропадали на роботі, а Тоня з бабусею. Тож багато життєвої мудрості, всього, що вміла і знала бабуся, перебрала дів­чина від неї. - Тато, - продовжує жінка розповідь про свою родину, - давно вже на пенсії, але теж не сидить без діла. Він дуже любить техніку і будь-який процес у господарстві старається раціоналізу­вати, механізувати. До цієї справи в ньо - го талант. Але я точно успадкувала гени бабусі. Мабуть саме тому, закінчив­ши Карпилівську школу, захотіла бути швачкою.

Тоня поїхала навчатися у Чернігівське училище №3, здобула професію крав­ця верхнього чоловічого і жіночого одя­гу з умінням кроїти, і стала працювати швачкою в Карпилівці від одного шва­цького кооперативу. Виконувала замов­лення односельців, шила і ремонтувала одяг. То були часи інфляції, занепаду і безгрошів’я - і мама, і тато гроші в кол­госпі отримували із кількамісячною за­тримкою, ото й жила сім’я Герасименків за бабусину пенсію та Тонині заробітки.

Не покинула улюбленої справи моло­да жінка, коли знайшла свою долю в Срібному, вийшла заміж за Віталія Си­доренка, народила двох синочків - Вла­дика і Сашу. Тільки тепер найбільша її турбота була про сім’ю - шила одяг для чоловіка і маленьких хлопчиків, бо його в магазинах практично не було. А якщо де в черзі щось і вистояти вдалось би, то грошей не вистачало.

Час ішов. Сини пішли до школи, чоловік працював директором будинку культу­ри і саме туди прийшла тру­дитись і дружина, з’явилась там вакансія. Щоправда, як потім всі зрозуміли, що до колективу їхнього закладу додався ще один творчий працівник: спокійна, скромна і врівноважена жінка стала просто знахідкою для колек­тиву.

Турботи Антоніни Іванівни практично не обмежувались наведенням чистоти у за­кладі культури. Багато часу проводила і за швейною ма­шинкою, шила сценічні ко­стюми.

Це наразі складні обста­вини: спочатку локдауни із-за спалахів ковіду, а потім наша найбільша біда - війна з руснею, і заклади культури більше працюють онлайн чи на простої, аніж зустрічають глядачів у залах. А раніше життя там вирувало, і до зустрічі з глядачами, до різних за­ходів треба було готуватись. Костю­ми для танцювального колективу, для солістів, одяг для сцени, а ще майже до кожного концерту мінялись декорації - це теж справа фантазії, рук Антоніни Іванівни та і всього колективу, бо там звикли будь-яку справу робити разом.

Мамині костюми на сцені зігрівали теплом її синочків Владика і Сашу, які зовсім маленькими стали учасниками танцювального колективу - та так і виросли поряд з татом на срібнянській сцені, аж поки не закінчили школу і пішли навчатися у вузи. Тепер уже оби­два п’ятикурсники: Владик - Київського університету телекомунікацій, а Саша - Одеського аграрного університету.

Декілька років тому Антоніну Іванівну запросили в будинок дитячої та юна­цької творчості вести для дітей гурток “Умілі руки”. Від того часу в неї з’яви­лось ще одне захоплення - шити іграш­ки, ляльки. Останню її роботу, напевне, побачили всі. Її пес Патрон зустрічав нинішній тривожний рік разом з усіма нами на імпровізованій сцені централь­ної площі селища Срібного.

Пам’ятною для жінки була і участь куль­тармійців селища під її керівництвом у Всеукраїнському конкурсі “Великоднє сяйво” у Манжосівці під Прилуками, на якому вони презентували велику кра­шанку і посіли друге місце у конкурсі.

Великі колоски, волошки, квіти-символи України - вони народжуються у вправних руках жінки і стають окрасою будь-якого дійства. І як це їй вдається - вона і не задумується, ніби самі руки творять диво. Бо це її любима справа, котра приносить їй задоволення, а лю­дям радість, а від того світ стає доско­налішим, а люди добрішими.

Джерело: газета “Срібнянщина” від 02.03.2023, В. ПЕТРЕНКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: