Останні дні лютого для макошинців були схожі на пекло

Добавить новость

Понедельник, 19 Декабря 2022 19:23  |  Просмотров: 5394

Рашисти орудували в селищі кілька днів. Близько тисячі танків і БТРів ганяли по Макошиному, збиваючи електроопори, гусеницями розбивали дороги, роблячи колії завглибшки в пів людського зросту. А ще зруйнували продуктовий магазин. Не оминуло російське нашестя і жителів вулиці Оболонської, що на околиці села.



Ніна й Іван Федоренки та Іван Бреус із жахом згадують, що рашисти виробляли на їхній вулиці

ЯК СТРАШНИЙ СОН

Макошинці Ніна та Іван Федоренки прокинулися від страшенного гуркоту. Здригалися не лише оселі, а й земля.

- Мені з ґанку було добре видно, як ворожа техніка з центру селища суне на наш край, - пригадує жінка.
- Вулиця, на якій ми живемо, - одностороння. Зразу за нашими дворами луг. ще трішечки далі - Десна з поромом. От сюди вони і з’їхалися.

Коли ворожа бойова техніка спинилася якраз проти Оболонської, з танків повискакували вояки. Скільки їх було - ніхто не рахував. Макошинці кажуть, що якщо у кожній бойовій машині, а їх було близько тисячі, зна­ходилося по три-чотири рашисти. то можна уявити, яка це була могутня орда чужинців.

- Вони і окопи копали трохи далі від нашої вулиці, і каталися на танках по калюжах та озерцях, - додає Іван Федоренко. - Я мав необачність вийти за двір і роздивитися, що ж робиться у нас тут. А поблизу одного окопу танкіст підняв дуло бойової машини та як гахне вгору. Налякався я, звичайно, і більше не висовувався з двору. А в тому окопі, від якого стріляли, знаходилися, за моїми припущеннями, якісь їхні командири.

Ті жахливі дні і ночі були справжнім випробуванням для макошинців.

УСЕ ЖИТТЯ НЕМОВ У КІНОСТРІЧЦІ

Ніна Федоренко має поважний вік, не так давно була на стаціонарному лікуванні в медичному закладі. І при­хід рашистів до її двору став для неї справжнім стресом.

- Ми льох тримали постійно відкритим, аби у разі реальної небезпеки могли швидко вскочити до нього, - розповідає Ніна Миколаївна. - Однак у ті страшні дні я і вдень, і вночі стояла на ґанку, мов приклеєна - не могла і кроку ступити ні до хати, ні у двір. Прислухалася до того гуркоту рашистської техніки, бачила, як літали над селищем ракети. Чи як воно там зветься? А вночі рашисти вмикали усі фари, освітлювальні прилади, і було видно, як ото у мегаполісі темної пори доби.
Одне з усього баченого і пережитого тішило оболонців - по хатах ворог не ходив, нічого не просив, словом, шкоди не робив. А дороги знівечені так, що і не переда­ти. Залишили обгорілий танк, від якого зосталися вціліле дуло та каркас.

- У нас під двором один танк розвернувся, то таких вирв наробив, що я цілий день закидав їх та вирівнював самотужки дорогу. - каже Іван Федоренко.

Ніна Миколаївна розповіла, що стоячи на ганку, подумки прощалася з життям. І воно, мов ті кадри з кіно­фільму, промайнули у її пам’яті.

Пригадалося життя у Котичці, де вона зустріла свою долю, народила двох донечок. Як вони у школу пішли у Макошиному. то не було жодного дня, аби вона не про­вела їх до порому і не зустріла від Десни. Раною і досі ятрить її душа, бо довелося хоронити старшу дочку. Пере­їзд з хутора в Макошине десять років тому: зі сльозами на очах прощалася з рідною хатою, яку будували разом з чоловіком, - цього їй теж ніколи не забути.

- А коли рашисти покинули нас, ми всі тут ніби вдруге на світ народилися, - радіють Федоренки. - Напруження стало покидати нас. згадали і про домашнє господарство, яке хоче їсти, і про холодну хату, яку треба обігріти. Словом, пережили ми неймовірне, молилися, аби ті гади не стрі­ляли по хатах та людях. Минулося. Але ж війна триває, он як рашисти бісяться, ракети щоночі і щодня пускають на нашу Україну. Але ми твердо віримо - перемога за нами!

Джерело: газета "Наше слово" від 10.11.2022, Раїса МИХАЙЛЕНКО. Фото Олексія ПРИЩЕПИ 

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: