Оксана Хвостенко: «Я не хотіла б, щоб моя дитина пішла у великий спорт»

Добавить новость

Вторник, 8 Декабря 2009 12:36  |  Просмотров: 7906

http://vid.cn.ua

Оксана Хвостенко

Уперше побачивши Оксану Хвостенко, складно повірити в те, що ця молода симпатична тендітна жінка — справжня королева біатлону — спорту для обраних, для тих, хто може з’єднати воєдино швидкість і спокій, азарт і холоднокровність, у кого не тремтить рука після скаженої гонки, у кого гаряча кров і залізні нерви. Але, поспілкувавшись із нею, відразу відчуваєш, наскільки це сильна, різнобічно розвинена особистість. У ній не має нічого від поняття «зірка» у нашому обивательському розумінні. Мінімум косметики, непомітний, комфортний одяг. Але є в Оксані якийсь внутрішній стрижень і яскрава харизматичність, що відчувається з перших хвилин спілкування з нею. Сьогодні Оксана Хвостенко — чудова спортсменка, заслужений майстер спорту, багатократна призерка етапів Кубку світу з біатлону, учасниця двох Олімпійський ігор, кавалер ордену княгині Ольги II і III ступенів, гордість нашого міста і всієї України й просто цікава людина, чарівна жінка, прекрасна співрозмовниця — в гостях у нашої газети.

— Перше питання, напевно, традиційне. Оксана, як ви прийшли до спорту?
— Спортом почала займатися з 13 років. Спочатку була легка атлетика, а потім брат умовив зайнятися лижами. Саме в цей час у моїй рідний 16— й школі набирали групу лижників, так я стала лижницею. А в біатлон перейшла в 16 років. Тоді у Чернігові проходив чемпіонат України з біатлону. І от уже 12 років я й біатлон — нероздільні.

— Біатлон досить важкий вид спорту. Ви не шкодуєте, що пов’язали з ним своє життя?
— Так, дійсно, біатлон важкий вид спорту, доводиться багато працювати, багато від чого відмовлятися. Для спортсмена, і не тільки біатлоніста, головна мета — перемагати. І тому наше сімейне життя, кар’єра підлаштовуються під спорт. Спочатку спорт, а потім все інше. Але я ніколи не шкодувала, що пішла у великий спорт. Для мене це можливість самореалізуватися, чогось домогтися в житті. Я завжди ставлю перед собою мету й прагну її досягти. І від цього життя стає цікавіше, азарт з’являється. А біатлон дуже цікавий, азартний, інтригуючий вид спорту, тут боротьба йде до останніх метрів, до останніх секунд. І це прекрасно!

— Які, на вашу думку, головні якості, необхідні для спортсмена?
— Працьовитість, цілеспрямованість, завзятість, азарт, уміння досягати поставлених цілей.

— Тобто маючи ці якості, можна досягти будь— яких висот у спорті?
— Ні, напевно щось повинно бути закладене на генетичному рівні, це неможливо здобути самими інтенсивними тренуваннями, щось нам дається від Бога.

— Оксано, недавно ви одержали другу вищу освіту. Ви плануєте в майбутньому пов’язати своє життя з податковою службою?
— Поки що я не планую розлучатися з великим спортом і ще не замислювалася, на якому поприщі буду працювати в подальшому. Можливо, дійсно моя майбутня робота буде пов’язана з податковою адміністрацією, а може перейду на тренерську роботу і буду виховувати молоду спортивну зміну.

— Які основні проблеми зараз існують в українському спорті?
— На жаль, зараз дуже мало дітей займається спортом, інтерес до нього став набагато меншим, ніж 10—15 років тому. Спортивним школам важко набрати групи й саме це, на мою думку, головна проблема українського спорту.

— Розкажіть, будь ласка, про найцікавіший епізод у вашому спортивному житті. Яка перемога для вас найдорожча?
— Спорт — це суцільний цікавий епізод. Кожен старт, кожне змагання по— своєму неповторні. Для мене немає нецікавих змагань, що не запам’ятовуються. А найдорожча перемога — перемога на етапі Кубка світу в Поклюках у 2007 році. Уперше я виграла змагання такого рівня, перемога далася нелегко, були проблеми зі стрільбою, і, напевно, тому для мене вона така дорога.

— Ваші перспективи на найближче майбутнє?
— Зараз цілеспрямовано готуємося до перших етапів Кубка світу, але, звичайно, основний наш старт — зимові Олімпійські ігри.

— Розраховуєте на медаль?
— Складно що— небудь прогнозувати, змагання — своєрідна лотерея, де не все залежить від уміння й таланту учасника. Звичайно, кожен спортсмен мріє виграти Олімпіаду. Зараз ми інтенсивно готуємося до змагань.

— Оксана, ви з чоловіком В’ячеславом Деркачем, два олімпійці, два великих спортсмени, два лідери олімпійської збірної з біатлону. А хто у вас капітан сімейної команди?
— Тут не можна сказати однозначно. Якщо питання стосується чоловічої частини, то слово за чоловіком. Якщо ж це більше в жіночій компетенції — за мною. Наприклад, інтер’єр квартири — це суто моя справа. В’ячеслав може щось порадити, але вирішальне слово за мною.

— Вашому сину Микиті шість з половиною років. Він уже почав займатися біатлоном?
— Я не хотіла б, щоб моя дитина пішла у великий спорт. Це вимагає величезних сил, терпіння, напруги, здоров’я. Біатлон — найтяжчий вид спорту, тут виживають найсильніші й багато хто рано йде зі спорту. Але якщо в Микити буде бажання займатися професійно біатлоном або іншим видом спорту, перешкоджати не буду. Кожний вибирає свою долю сам.

— Як вам вдається поєднувати інтенсивні заняття спортом з хатньою роботою?
— Чесно скажу — дуже важко. Катастрофічно бракує часу щось зробити для покращення побуту, не завжди вдається приготувати для родини щось смачненьке. У мене до цього часу навіть немає фірмової страви.

— Ваше хобі?
— Я люблю квіти. Із задоволенням усюди купую вазони із квітами. Але оскільки я часто відсутня, і поливати квіточки нікому, всі рослини разом з Микитою «переїжджають» до мами. Люблю покопатися в землі. Недарма моїм улюбленим предметом у школі була біологія. Купую насіння квітів і з задоволенням саджу їх біля будинку (у нас із чоловіком квартира, а у батьків — приватний будинок). Не завжди виходить те, що замислювалося, але я намагаюся, читаю книги по квітництву й думаю, що згодом стану гарним квіткарем. Люблю вишивати, із задоволенням це роблю навіть під час зборів. Дуже люблю книги, коли видається вільна хвилина — читаю історичну літературу, адже недарма другим моїм улюбленим предметом була історія.

— Оксано, а ви любите тварин?
— Дуже, у нас дві собаки — вівчарка Джек, мисливський собака Норд і два кота — плюшева блакитна кішечка Лівія і її син — Кузя. Кузя в нас не такий породистий, як мама, зате веселий, грайливий і сміливий. Не кіт, а пантера.

— Ви були в багатьох містах і країнах, де вам найбільше сподобалося?
— Люблю італійське місто Антхольц. Дуже гарна природа — скрізь гори, зелень, струмочки, озеро, лебеді. Там є готель, в якому ми завжди зупиняємося. Хазяїн гостинно нас зустрічає в будь— який час доби. Там затишно, постіль завжди біла накрохмалена — як у рідній домівці. А краще й комфортніше всього я, звичайно, почуваю себе в Чернігові. Я дуже люблю рідне місто, тут морально відпочиваєш, бачишся з рідними й близькими тобі людьми. Навіть після короткочасних візитів, а за сезон ми з чоловіком вириваємося додому від сили три рази, почуваю величезний приплив сил. І в тому, що нам так затишно в Чернігові, велика заслуга моїх батьків. Хоча в нас і є окрема квартира, але більшу частину вільного часу ми проводимо все ж у будинку моїх батьків. Так що Чернігів — найкраще місто у світі, тому що тут мій дім, моя родина, моя фортеця на всі часи.

Олена Березіна, тижневик «Чернігівські відомості» №49 (977)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: