Наталія Грона: «Головне - вміти застосовувати отримані знання»

Мова, її значення у побуті, роль у спілкуванні, місце у політичному житті - постійна тема, на яку можна дискутувати годинами. Кожен філолог, науковець, викладач прагне прищепити любов до рідної мови й зробити все, аби знання громадян постійно вдосконалювалися. Як підвищити престиж української мови, вміти долати функціональну неграмотність та говорити правильно - розмовляли з доктором педагогічних наук, доцентом, викладачкою вищої категорії, викладачкою-методисткою комунального закладу «Прилуцький гуманітарно-педагогічний фаховий коледж імені Івана Франка» Наталією Гроною.



У сім'ї пані Наталії, де три покоління вчителів, до того ж в парі, змалечку плекали любов до школи й дітей, тож, мабуть, вибір дев'ятикласниці був очевидним - педагогіка. Після закінчення прилуцької школи №7 дівчина вступила до місцевого педагогічного училища і через чотири роки навчання отримала диплом вчителя початкових класів із відзнакою. Зупинятися на цьому не збиралася, тож подала документи до Чернігівського педагогічного інституту ім. Тараса Шевченка (наразі Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка. - Авт.).

- У заклад не поступила, - згадує Наталія Вікторівна, - мабуть, там, вгорі, все було вирішено за мене. Засмучена, але сповнена надій, пішла працювати у Канів-щинську неповну середню школу вчителькою української мови та літератури. Після року роботи наважилася вступати на філологічний факультет у Ніжинський педагогічний інститут ім. Гоголя (зараз Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя. - Авт.). Того року конкурс був до дев’яти осіб на місце. Дехто кілька років поспіль намагався пробитися на навчання, приїздив на всі іспити, але марно. За словами працівників закладу, на той час навіть лаборанти не могли стати студентом престижного вишу. Через те, що мала диплом із відзнакою, досить було скласти один іспит - українську мову на відмінно. Багато готувалася, але навіть у мами були сумніви щодо мого вступу. Білет, який витягнула на вступному іспиті, пам’ятаю й досі: «Шевченко, поема «Кавказ», «Життєвий і творчий шлях Остапа Вишні» і мовне питання. Цитувала уривки з поеми, а потім ще декламувала Кобзаря, про твори Остапа Вишні знала, бо вивчали їх разом із дітьми на уроках у школі, а мовне питання блискавично висвітлила. Мені поставили «відмінно» - і я автоматично стала студенткою філфаку.

Любов до української літератури маленькій Наталії прищепила вчителька Любов Федорівна Писаренко, яка на уроках позакласно-го читання «читала» так, що учні наввипередки поспішали в бібліотеку, щоб стати на чергу (стояли в черзі, щоб прочитати книжку!) прочитати розрекламовану книжку. Це була дієва популяризація й промоція книжки. Одна із таких книжок - Джанні Родарі «Пригоди Цибуліно», яка в подальшому була зачитана до дір.

- Ця казкова оповідь читалася і з борщем, і з супом, і з бутербродом, - розповідає Наталія Вікторівна. - Взагалі-то в нашій сім’ї завжди був культ книжки. Кожного першого вересня мама обов’язково купувала нам із братом нову. За радянських часів, коли навчалася у школі, такого акценту, як спостерігаємо зараз, на українську мову, не було. Навпаки, вся еліта міста та інтелігенція прагнули навчатися у російськомовних школах, які становили більшість. Однак мій батько твердив, що його діти здобуватимуть освіту лише в українській школі. Цей навчальний заклад став певним фундаментом не лише нам із братом, а й сину та доньці, яка наразі навчається у дев’ятому класі... Нашу сім’ю добре знають усі жителі вулиці, де живемо, адже кожен День учителя це не просто свято, а культове свято нашої родини. Добре відомо, що до цієї дати ми готуємося заздалегідь: обов’язково накриваємо на стіл і пригощаємо всіх, хто переступає поріг нашої оселі. До речі, будинок, де живемо, будував мій дід - вчитель хімії й біології.

Усе, що було, не лише зберігається у пам'яті нащадків, а й переказується з покоління в покоління. У родині Наталії Грони ревно бережуть речі тих часів, зокрема посібники початку ХХ століття, старовинні пам'ятні предмети домашнього вжитку та том О. Пушкіна 1937 року видання, який вдалося сховати від нацистів під час окупації.

Після здобуття вищої освіти Наталія Вікторівна вчителювала в школі №6. Працюючи пересічною вчителькою, вступила в аспірантуру, провчилася рік і перейшла викладачем у педагогічний коледж. Робота у закладі розкрила пані Наталію як філолога ще більше. Вона закінчила аспірантуру в університеті Драгоманова, захистила кандидатську дисертацію, що стосувалася методики навчання орфографії, три роки тому здобула науковий ступінь доктора наук, нещодавно отримала звання доцента. У роботі зі студентами, більшість з яких випускники сільських шкіл, вимоглива, наполеглива й скрупульозна, але водночас чуйна й поступлива. її завдання - підготувати кожного до зовнішнього незалежного оцінювання. І тут вже будь-які методи дієві, головне - результат.

- Враховуючи сучасні вимоги, а саме - складання обов’язкового ЗНО, - ділиться Наталія Грона, -вчу студентів не зазубрювати правила, а вміти користуватися ними. Для цього пропоную цікаві приклади, інколи проводжу певну аналогію, словом, роблю все, щоб в їхніх головах відклалося те, що потрібно буде на тестах. Зокрема, жартую про час, який немов жінка не любить чекати, тож варто запам’ятати, що пишуть «п’ята година, о пів на шосту, за чверть одинадцята... ». Дуже часто діти плутають, як у конкретному слові поставити наголос, бо звикли вживати його по-своєму. Запропонувала студентам відзняти маленькі відео й у формі вірша начитати слова, які важко запам’ятати. У процесі роботи, гадаю, вони їх вже вивчили. Вчитель має йти в ногу з часом і розвиватися разом з учнями. Бути хорошим педагогом - віддаватися роботі на всі сто, готуватися до кожного уроку і продумувати все до дрібниць. Це величезний і складний процес, проте, коли бачу віддачу з боку студентів -розумію, я на правильному шляху.

Три роки працювала екзаменатором з перевірки відкритого тестового завдання ЗНО з української мови - власного висловлення. Учасник тестування, виконуючи відкрите тестове завдання, має показати рівень сформованості в нього навичок: використання знань, критично висловлюватися стосовно окремих проблем, актуальних для молоді. Складно готувати студентів до такої роботи, нелегко і відповідально перевіряти таку творчість.

Час минає і все надто швидко оновлюється, тому викладачам складно встигнути за всіма змінами, а ще складніше - довести це студентам. Взяти, наприклад, новий правопис. У ньому вельми багато винятків, і всі їх запам'ятати - нереально. Наталія Вікторівна знайшла вихід із цієї ситуації і разом зі студентами повибирали найуживаніші слова, що зазнали змін, роздрукували їх і повісили на дверях аудиторій. Таким чином, не лише студенти звертали увагу на нові слова, а й викладачі. Такі проекти об'єднують і консолідують різні покоління навколо спільної ідеї.

Викладацька та наукова роботи потребують чимало часу, так само як і родина, тому пані Наталія навчилася розставляти пріоритети. Після трудового дня вона, як і більшість, - звичайна жінка, турботлива мама і кохана дружина, яка чаклує на кухні, перевіряє уроки, консервує, облаштовує територію навколо будинку.

Обожнює квіти, якими заставлена не лише аудиторія у коледжі, а й всі вікна у будинку. Любить читати словники, українських авторів, зокрема, Марію Матіос, місцевих письменників, які пишуть про життя, та завжди тримає руку на часі.

Із задоволенням приєднується до написання Всеукраїнського диктанту єдності, який пишуть тисячі людей в Україні та за її межами, і залучає до цього студентів. Наприклад, цьогоріч до Дня української писемності й мови, який в Україні традиційно відзначають 9 листопада, зібрали вислови видатних прилучан про українську мову, змонтували відеоролик і поширили у соціальній мережі.

- Люблю дітей, мову, коледж і все, що пов’язано з життям, -каже Наталія Грона. - Пам’ятайте, що українська мова - душа нації, в якій закладені історія, традиції і досвід поколінь, тож цінуйте її, вивчайте, не цурайтеся й вдосконалюйте...

«Слово - це зброя. Як усяку зброю його треба чистити й доглядати», - говорив М. Рильський. Тому маємо говорити українською, слухати українське, дбати про чистоту мови, захищати її й підтримувати.

Газета «Прилуччина» №45 (15670-15671) від 11 листопада 2021, Олена Шеремет

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: