Оксана Верхуша із вчительок перекваліфікувалась у фермерки

Добавить новость

Пятница, 19 Ноября 2021 15:26  |  Просмотров: 8782

Жінка-трудівниця - загальне означення до жінок, які живуть у селах. А їх, як свідчить статистика, більше чверті населення планети. І добре, що є таке свято, яке привертає увагу і нагадує суспільству, наскільки воно зобов'язане сільським жінкам, що їхня праця безцінна. На їхні плечі лягають не тільки вся турбота про сім'ю і виховання дітей, а й щоденна робота вдома і ще деінде.



Наша героїня Оксана Верхуша зі Стахорщини - педагог за освітою, а за покликанням, певно, фермерка. Вона з чоловіком Петром Миколайовичем у січні 2018 року заснували фермерське господарство «Мілкнов».

- Люблю сільське господарство, люблю корів, - зізнається Оксана Миколаївна. - Як працювала у школі (три роки за спеціальністю вчителем української і сім у початкових класах), у нас було п'ять корів, тоді ще завели сімох. І чоловік сказав: «Або школа, або корови». У 2016 році я пішла зі школи. Так, це тяжка праця, та головне, щоб була любов до роботи. Мені ніколи не хотілось жити у місті, там затісно, нема простору для душі. З чоловіком збудували великий будинок - я завжди хотіла у такому жити. Будувались з 2007 по 2012 рік. У планах було побудувати міні-комплекс на 50 голів, але кредит у банку нам не дали, бо не мали ми прибутку. Так і лишилась мрія не реалізованою. А нам допоміг сирзавод, надали кредитні кошти на купівлю корів. Їх у нас шістнадцять зараз. Є дві із Залізного Мосту, три з Блистови, пять з Покошичів. Породи української молочної чорно-рябої, дві - сементалки. Лебединська мені не подобається. Пробували виростити свою теличку, але на це йде три роки, поки її можна злучити. Не вигідно, а ростити довго.

Новий день у Оксани Верхуші розпочинається дуже рано, коли всі ще бачать солодкі сни, о пів на четверту ранку. А закінчується пізно ввечері. Ранесенько Оксана Миколаївна доїть своїх корівок (має два апарати) і біжить у центр села, де приймає молоко від населення для сирзаводу. До цього була приймальницею біля свого двору, бо ніхто не хотів. А тоді і в центрі нікому стало приймати. Її попросили тимчасово попрацювати, та так і до нині. А чоловік ось уже три роки у себе приймає, збирає до холодильника, який їм сирзавод надав. Стахорщинці потроху збувають корів.

- У нас як фермерів молоко купують дорожче: влітку було по сім гривень, у всіх по 5.50. Але ж ми платимо ПДВ і ЄСВ - і виходить навіть дешевше, - розповідає жінка. - За серпень не було здорожчання, але має піднятись ціна на молоко. Як ми відкрили фермерське господарство, так і ввели податок. А до 2018-го його не було. Платимо пять відсотків від прибутку і ЄСВ по 1400 гривень за кожного щоквартально. Так і виходить, що витрати чималі, а прибуток мізерний. Три роки виплачували 80 тисяч за корів. Якби ж то була допомога...

У стаді, де і Верхуш корови пасуться, 55 голів, в іншій теж стільки чи трохи більше. Пів місяця їм доводиться пасти череду, але ж роботи багато, тому наймають пастухів. Сіно заготовляють і самі, і купують. Тимофіївку, овес сіють. Через дощі цього-річ півтора гектара вівса пропало, довелось купувати. і дві тисячі тюків польового сіна. Обробляють вони 15 гектарів землі, з яких половину орендують в односєльців. Таку ж ціну, як і інші орендарі, за пай дають. У Петра Миколайовича півтора гектари свого паю і городи.



- Відкрили ринок землі, якщо люди захочуть продати свої паї, треба буде купити, бо залишимось без землі, - розмірковує.

Розмова з Оксаною Верхушею була якраз на їхніх полях, де вони з допомогою односєльців чистили буряки, які займають більше гектара. Попросили людей на поміч, бо уже і дощі прогнозують, не встигають самі. Проривати і полоти наймали людей із Авдіївки за 50 гривень за годину роботи. Сам господар нарізав гребені, посіяв і раз прополов міжряддя трактором. Серед буряків стирчать і почорнілі соняхи.

- Якось самі занеслись сюди, я і залишила, люблю соняшник як квіти, - говорить Оксана Миколаївна.

Після дванадцятої їдуть доїти корів на пасовище. А роботи щодня вистачає всякої і різної, без чого господарство не зможе існувати. На мій превеликий подив, Оксана Верхуша ще й бібліотекаркою працює. З дєвятої до дванадцятої години вона у бібліотеці, крім понеділка. і це ще одна її любов.

- Люблю книги, вдома 700 книжок, досі підписана у книжковому клубі, - каже вона.

- Більше цікавлять психологічні трийлери, детективи, пригодницькі, а про кохання не люблю читати. Наші люди теж читають книжки.

Ось така вона сільська жінка. Коли ж вона відпочиває? Виходить, що ніколи.

У подружжя Верхуш доросла дочка, яка вже закінчила Чернігівський технологічний університет, зараз працює. і дуже непокоїться її мама Оксана, що не можуть купити дитині житло - хоч і працюють, і небідні, але не виходить. Немає у них і власної автівки. і щоб донька повернулась додому, Оксана Миколаївна не хоче.

Більшість з тих, хто нині у містах живуть, вихідці з села. У когось у селі вже нікого нема, хтось і досі їздить до батьків у поміч. Праця на землі ніколи не цінувалась належно. А даремно. Верхуші продають натуральне коров'яче молоко. А якої якості молоко і молочну продукцію переробники поставляють на полиці магазинів - це вже інша тема. Спасибі вам, сільські трудівниці.



Газета «Сіверський край» №42 (11586) від 14 жовтня 2021, Тетяна Малай

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: