В умовах війни і миру

Добавить новость

Четверг, 18 Ноября 2021 12:48  |  Просмотров: 3068

Коли Тетяну Кухаренко, випускницю Новгород-Сіверського училища, на роботу направили в нашу ЦРЛ, вона була щиро рада. Знала: потрапляє в професійний колектив, де всі, починаючи від майстрині своєї справи, завідувачки Тетяни Куценко, на своєму місці, де прекрасна товариська атмосфера, дух взаєморозуміння і підтримки. У терапевтичному відділенні їй працювалося легко, колектив і пацієнти ставилися до молодої медсестрички добре, тому поспішала до них завше з настроєм, бажанням сповна віддаватися обраній справі.


Тетяна Кухаренко cьогодні знову на вахті в рідній терапії

Переломним етапом Тетяниної трудової біографіїї стали 2015-2016 роки, коли її спочатку викликали до райвійськкомату, а потім направили на військові збори й так звану спецпідготовку до Рівного, «Десни», а далі - в зону АТО. Це були території неподалік Донецька, Червоноармійська, інших населених пунктів сходу, де гриміли канонади й точилися військові дії. Що там вона бачила, відчувала, в які небезпечні ситуації потрапляла - Тетяна Сергіївна не стала деталізувати. - Радше не треба про людське горе і війну, радше давайте про життя, - сказала усміхаючись. Додала: «Там дійсно важко і боляче, особливо, коли дивитися на скалічені людські долі, сплюндровані помешкання місцевих жителів, на наших героїчних захисників, котрі замість того, щоб розбудовувати своє щастя у колі сім'ї і друзів, вимушені перебувати під кулями, в окопах. Але то все для них святе, бо свідомі свого вибору, своєї ролі у великій справі захисту рубежів Вітчизни».

Свій вибір зробила і вона, маленька, тендітна дівчинка з маленького села Іванівка, де наразі мешкають батьки. Світлану Іванівну й Сергія Федоровича Кухаренків там знають як дружну родину, трудоголіків, котрі звикли працювати до сьомого поту.

І хоч тепер Світлана Іванівна вже не головний бухгалтер і навіть не сільський листоноша, а Сергій Федорович не водій колгоспного «газона», все одно вони весь час в труді і клопотах. Крім Тетяни, виховали ще одну прекрасну доню Оксану, діждалися онуків. Як зізналася героїня цієї оповіді, її чотирирічний Артемко чимдуж рветься до дідуся й бабусі у село, бо там йому повна воля, там все для нього, починаючи з роздолля любові, закінчуючи виконанням бажань.

Про головне бажання я наважилася спитати і у своєї героїні, на що Тетяна Сергіївна відповіла за секунду. Здогадатися не важко - це були слова про мир на землі, припинення війни, про стабільність в роботі і житті. Хай справджуються вони, хай почує їх Господь, вбере у серця кожен, від кого, зрештою, все це і залежить.

Джерело: газета "Промінь" № 42 (10372) від 15 жовтня 2021, Олена Компанець

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: