Жінку сторонилися, бо вона була дружиною поліцая

Добавить новость

Вторник, 17 Ноября 2009 14:12  |  Просмотров: 2267

Володимир Пилипович Вершок з дружиною Ольгою Яківною

Уже цілих 90 (!) років вони оберігають наш з вами сон і спокій. І щоб там ми не казали, та уявити своє життя без міліції нам дуже складно. Хоча виявилося, сучасні правоохоронці та їхні колеги початку минулого століття — це дві великі різниці.

На банду —з п’ятьма патронами

Микола Федорович Савченко відслужив 33 роки. Що таке непроста міліцейська служба — відчув на власній шкурі. Сьогодні він — директор музею міліції, і добре знає про те, як все починалося:
— Наприкінці 1917 року Ленін підписав декрет про створення робітничо—селянської міліції. До нас він дійшов 11 листопада 1919 року. До цього були різні формування: і гетьманська варта, і народна міліція. У Чернігові в 1919 році діяло два відділення — на сучасній вулиці Мстиславській та за Красним мостом у губернаторському домі.
Перший наказ начальника міськвідділу міліції Черниха стосувався наведення порядку в місті: щоб на будинках з’явилися номерні знаки, щоб усі приїжджі у місті реєструвалися і тому подібне. Люди, які приходили працювати в міліцію, були різношерсті. В області їх працювало 2200 чоловік, тільки 4 мали вищу освіту, 174 — середню. Решта 80% особового складу були малограмотними чи взагалі безграмотними. Як працювати, довго не могли вирішити. Організація була слабка. Постачання — жахливе. Форми не було взагалі. На кожного працівника видавали тільки по 5 бойових патронів. Враховуючи страшну криміногенну ситуацію, зброю доводилося використовувати щодня. Але з бандитизмом, практично голими руками, все ж боролися, і досить успішно. Банд в області було багато, досить великих і серйозних. Наприклад, банда Рака — 200 шабель. До всього додавалися «гастролери». Покарання за бандитизм у той час було суворе — розстріл.

Протоколи — на газеті

Володимир Пилипович Вершок під час війни був двічі поранений на Курсько—Орловській дузі. У госпіталь його евакуювали на Урал. Там після виписки і дослужував — у військах НКВС. Після перемоги повернувся додому, у Сосницю, і почав шукати роботу. У райкомі партії одразу запропонували в міліцію.
— Я навіть уявлення не мав, що таке міліція. Кажу: я ж лейтенант, не піду в міліцію. А мені відповідають: там і генерали є! Словом 8 лютого 1946 року мене призначили оперуповноваженим Сосницького райвідділу НКВС, видали пістолет. Я був недосвідченим ще і безграмотним юридично. Робочий день тривав до 23.00 з перервою на обід від 16.00 до 19.00. Робили оперуповноважені все — і розслідування вели, і допити проводили, і злочинців затримували, — пригадує Володимир Пилипович.
Найбільше у той час траплялося крадіжок: квартирних, майна, худоби. Авторитет у міліції був значно вищим, ніж зараз. Чи то поважали, чи боялися — важко сказати. У повоєнні роки з постачанням було не краще, ніж на початку століття. Міліціонерам доводилося викручуватися, як тільки можна.

— Протоколи допитів писали на газетному папері, іншого просто не було. Райвідділ із транспорту мав двох коней: на одній бричці їздив начальник, на другій — його заступник. Оперативники — на ногах. А район був немаленький. Приїжджаєш у село. Зразу до голови колгоспу. Він направляє до якоїсь хати і виписує харчі. Працюєш над справою два—три дні, а тоді пішечки до іншого села. Як пощастить — хтось підкине на коні. Пізніше знайшли старий німецький велосипед.
Довго у Сосниці Володимир Пилипович не затримався. Вже за рік його викликали до Чернігова і направили до Західної України — на Тернопільщину. Начальник зустрів словами: «За яку провину тебе сюди?» Важко було повірити, що як одного з кращих. Адже на Заході у той час було найважче працювати. Аж до 1953—го міліціонер ходив з гранатою, автоматом і пістолетом. Офіційно робочий день тривав від восьмої до першої ночі. А реально — і до другої—третьої. Там Володимир Вершок прослужив довгих 22 роки. Там у них з дружиною народилися донька і син. Там отримав спочатку середню, а потім і вищу юридичну освіту. Там пройшов увесь міліцейський шлях від опера до начальника відділу. Але на Батьківщину тягнуло. Та й дружина наполягала на переїзді.

Ні дня без НП

Та привід для переїзду на Чернігівщину виявився не простим. Бунт у Прилуках. Незгодні з діями міліції потрощили відділок, жбурляли у вікна цеглу. Міліціонери боялися ходити у формі. Ніхто з Чернігова не хотів на посаду начальника райвідділу.
— Про той випадок знала, мабуть, уся міліція Союзу. Тож, коли мені запропонували цю посаду, я відмовився. Кажу: тут мене дивом не вбили, так не поїду туди, щоб вбили там. Та потім дружина вмовила — хотіла на Батьківщину, поближче до батьків, — каже Володимир Пилипович. — Так важко, як у Прилуках, мені не було ніде. Без надзвичайної події не було і дня! Я одразу запровадив кілька нововведень: обов’язкову форму, щоденні п’ятихвилинки і записи телефонних розмов. Навести порядок мені вдалося.
У міліції Володимир Вершок прослужив рівно 30 років. Про жоден день із них не шкодує. На пенсії переїхав до Чернігова, влаштувався на цивільну роботу. Сьогодні вже відпочиває. Каже, що витримати усі випробування міліцейського життя зміг завдяки коханій дружині.

Міліцейська дружина

Подружжя Вершків разом уже 64 роки! Ольга Яківна — справжня міліцейська дружина. «Відслужила» усі 30 років разом із чоловіком — від першого до останнього дня.
— Усякого було. На Західній Україні мене сторонилися. Не було, щоб подружки до мене прибігали чи я до них. Я ж — жінка поліцая! Вікна ще звечора заставляли дошками — щоб не вкинули гранату, — пригадує жінка. — Вдома Володя майже не з’являвся. Я все чекала. А ще ж і навчався у Києві. Двох діток практично сама виховала. І город був, і господарство якесь. Справи його ми вдома ніколи не обговорювали. Про якісь резонансні злочини я більше дізнавалася від людей. Він мене лякати не хотів.
Ні діти, ні онуки шляхом Володимира Пилиповича не пішли. Міліціонерів у родині більше нема — усі лікарі. Та подружжя Вершків з того не дуже переймається, головне — здорові. Зараз вже виховують правнуків. Свої міліцейські роки згадує з гордістю і дає поради молодим:
— Для міліціонера важливо бути принциповим, чесним, ввічливим, відданим. А найважливіше — любити свою роботу!
Зі святом вас, шановні правоохоронці!

Ольга Чижова, тижневик «Чернігівські відомості» №46 (974)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: