Валентин Шур - чернігівський колекціонер старовинних ікон

Добавить новость

Вторник, 9 Октября 2007 20:58  |  Просмотров: 9270

  120 ікон ХVІІ-ХVIIІ століть зберігає у власній оселі ветеран Великої Вітчизняної війни Валентин Шур. Також у нього - 70 кіотів із дивовижним різьбленням по дереву, вкритих сусальним золотом. 87 ікон - у бісерних окладах. На думку науковців, така унікальна колекція могла б стати окрасою будь-якого музею світу. А ще Валентин Вікторович тривалий час збирав раритетні книги, старожитності, давні монети і навіть церковні дзвони.
    
    "Кожен із нас у душі колекціонер. Проте лише одиниці здатні підпорядкувати все своє життя такій пристрасті, яку за силою можна порівняти з шаленим коханням", - так сказав філософ. І додав: "Справжній колекціонер - це митець, який має талант від Бога!" Для чернігівця Валентина Шура колекціонування - сенс життя. І зараз, у свої 80, він дня не може прожити без цієї пристрасті. У книзі Пауло Коельо "Алхімік" йдеться про "знаки долі", які потрібно відчути, щоб змінити своє життя на краще. Валентин Вікторович таким "знаком" вважає випадок, який із ним трапився в дитинстві. 
    - Ми жили на Валу, - розповідає він. - Гралися з хлопцями в піжмурки. І я одного разу заліз у дощатий сарай. Дивлюсь, а там - книги стародавні: від самого порогу і аж до верху! Почав їх гортати і мені сподобалася гравюра. Я хотів вирвати цю сторінку, але чомусь ніяк не виходило. Тоді я вперся ногами і, доклавши неймовірних зусиль, таки відірвав листок. Приніс додому і говорю батькові: "Газета рветься, а це - ні, такий дивний папір!" Тато поглянув: "Це, - каже, - пергамент..." А за тиждень всі ці книги повантажили на вози, вивезли і знищили... 
    
    17-річним юнаком Валентин Шур пішов на війну. Визволяв від фашистів Україну, Польщу, Чехословаччину... Отримав тяжке поранення і контузію. Його нагородили орденами Слави та Вітчизняної війни. Потім працював помічником чернігівського прокурора, юрисконсультом. Якось вантажник приніс йому ікону Феодосія Чернігівського, яку... зняв із дерева - вона була прибита цвяхом. Ця ікона і стала початком майбутньої колекції.
    - Тоді був період переслідування релігії, - пригадує Валентин Вікторович. - На Чернігівщині закрили близько 240 церков. Всі ікони звезли до гаражів Чернігівського виконкому. Гаражі були вщент заповнені. А потім ці ікони вивезли в сільгосптехніку на Бобровиці і там спалили. Люди граблями витягували ікони з вогню, їх переслідували, відбирали ікони і знову кидали у полум'я. Там згоріли тисячі ікон! 
 

    Валентин Шур шкодує, що пізно дізнався про такий вандалізм і не зміг врятувати бодай частину знищеного. Але його колекція все одно поповнювалася швидко: войовничі атеїсти викидали ікони, часто люди з навколишніх сіл віддавали їх за безцінь. Траплялося, що міські діти взагалі використовували давні ікони замість санчат - спускалися на них із гірки.  
     
    - Був такий випадок, - розповідає він, - коли мій син прийшов до однієї бабусі. Запитує: "Може, у вас є ікони?" А вона у відповідь: "Ой, синочку, тебе сам Бог до мене прислав, лізь на горище, забирай усе, бо зять сказав, що попалить, якщо я їх не спекаюсь!" І двадцять сім ікон безкоштовно віддала сину! 
    Валентин Вікторович їздив за іконами та церковними дзвонами навіть до Росії - у Владимирську та Пермську області і аж на Урал. Дружина та двоє синів стали його однодумцями і помічниками.
    - Ікони взагалі збирала вся моя сім'я, - говорить він. - Дружину та дітей я заразив цією хворобою, вони їздили і збирали ікони. Траплялися такі випадки, що по дві доби сиділи мої діти в багнюці, бо машина застряла і не могли доїхати. Взагалі, наприклад, старообрядці, коли віддають ікони, кажуть: "На вулицю не виходьте, щоб люди не бачили. Ідіть городами!" У них таке правило! Отож, незважаючи на дощ, моя дружина з мішком, наповненим іконами, пленталася городами, виходила на трасу до авто і добирались додому…
    
    Спочатку радянська влада на таке хобі Валентина Шура не звертала уваги. Як-не-як - інвалід Великої Вітчизняної війни. Проте все кардинально змінилося у 1979 році, коли Валентин Вікторович дізнався, що його сина Віктора забирають служити в Афганістан. Схвильований, разом із Віктором, він прийшов у штаб армії. 

     - Підполковник запитує: "Що ви хотіли?" - пригадує Валентин Вікторович. - Я кажу, що інвалід війни і не бажаю, аби мого сина скалічили чи вбили у чужій країні, невідомо в ім'я яких ідеалів. Зараз мирний час і війни немає! Він мені: "Родина требует!" Я тоді: "Якщо "родина требует", то хай ідуть воювати діти міністрів та секретарів обкомів, а мого сина не чіпайте!" Коли цей підполковник почав мене ображати, я сказав: "Мені ні про що з вами балакати!" Я наказую сину: "Вікторе, в першому ж бою здайся в полон!" Грюкнув дверима і пішов геть..  
     
    
    Сина в Афганістан не взяли. Але несподівано на Валентина Шура завели три кримінальні справи. Валентин Вікторович вважає такий "збіг" не випадковим... Як у нього боліло серце, коли протягом всього дня в оселі тривав обшук! Він же з кожної ікони буквально пилинки здував, а тут байдуже, по-варварському, перевернули у господі всі речі. Не витримав, замахнув ся на одного слідчого шкатулкою. І хоч не влучив, все-таки його засудили на півтора року - за опір під час арешту... Дві інші кримінальні справи - за начебто купівлю краденого та спекуляцію іконами - незабаром закрили. А через вісім місяців Валентин Шур був уже на волі. І домігся того, що йому повернули всю колекцію!
    Але він уже вважався неблагонадійним і постійно відчував на собі пильне око КДБ. Проте не зміг облишити улюблену справу. Тож знову опинився за гратами. Цього разу нібито за "валютну операцію". Каже, що це була звичайнісінька провокація, тому, посидівши півроку у слідчому ізоляторі, вийшов на волю. А ось колекцію конфіскували. Половину її він зміг повернути лише через чотири з половиною роки! Проте багато ікон потрапило до музеїв. А деякі його церковні дзвони і зараз знаходяться на дзвіниці Спасо-Преображенського собору. Ще один жахливий випадок Валентин Шур пережив за незалежної України:
    - У 1998 році до мене в хату увірвалися чотири грабіжники. Забрали 48 ікон, монети золоті, жіночі прикраси, їх спіймали. Викрадені ікони знайшли на дачі в одного злочинця. Повернули мені...
    
    Тепер оселю охороняє не лише надійний паркан, а й грізна середньоазіатська вівчарка Альфа.
    Взагалі ж ставлення до колекціонера кардинально змінилося. В гостях у нього побувало багато відомих політиків, науковців та діячів культури. Зокрема, милувалися колекцією Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко. Валентин Шур і зараз із болем говорить про нісенітниці, які оприлюднили деякі горе-політики: мовляв, Віктор Ющенко отруївся саме в гостях у колекціонера, коли той частував майбутнього Президента України своїм "фірмовим", власноруч виготовленим коньяком. На щастя, справедливість восторжествувала. Плітки припинилися. Фахівці визнали напій безпечним для здоров'я.
    Валентин Шур і нині постійно поповнює свою колекцію. Каже, що просто не може сидіти склавши руки. Правда, часи тепер зовсім-інші. І бабусі в селі за одну ікону, що збереглася доволі добре, хочуть отримати не менш ніж 300 доларів. Тому Валентин Вікторович нерідко, за символічну ціну, купує якусь унікальну річ, що перебуває в дуже занедбаному стані, а потім сам займається чеканкою та реставруванням. А ще він прагне відкрити приватний музей.
    - У цивілізованих державах цим нікого не здивуєш, - каже Валентин Шур. І тому переконаний, що його мрія неодмінно здійсниться!
    
    По материалам еженедельника "Місто" - за 5 квітня 2007 року, №14 Сергій ДЗЮБА

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: