Перевірено на собі. Журналістка зі Сновська на Чернігівщині лікувалася від ковіду три місяці

Пятница, 9 Апреля 2021 18:02 | Просмотров: 4228 | Обновлено 12 Апреля 2021 17:31

Жінка занедужала напередодні свого дня народження, наприкінці грудня 2020 року. А приступила до роботи лише усередині березня 2021-го. Вона довго не хотіла вірити, що цей вірус такий небезпечний.

Критичний стан

«Жахливий ковід наші медики вміють перемагати!» — каже редакторка Сновської газети «Промінь» Олена Компанець, яку коронавірусна хвороба вибила зі звичного життєвого ритму на дові три місяці.

Олена не приховує, що до ковіду спочатку ставилась трохи несерйозно. Мовляв, усі перехворіємо, нащо панікувати. Та недуга підстерігла її зовсім несподівано, коли готувалася до дня народження, чекала в гості найближчих друзів.

- Досі не можу забути жах, який пережила на лікарняному ліжку, куди мене вклав коронавірус. Лікарі характеризували мій стан як критичний. Упродовж місяця повертали до життя, робили все можливе і неможливе задля одужання.

Спочатку лікувалася вдома

Хвороба дала про себе знати високою температурою, яку вдома безрезультатно намагалася збити парацетамолом, нурофеном, чаями з лимоном, малиною й медом. Затим інтуїція підказала звернутися до сновських лікарів.

«Воно!» Відразу послухавши, зазначила терапевт Тетяна Куценко, а потім підтвердив її колега Сергій Станішевський

У інфекційному відділенні Сновської ЦРЛ і він, і всі медсестри та санітарочки докладали максимум зусиль, аби вилікувати двобічну пневмонію, яка з’явилася в мене нізвідки. А потім надійшли результати ПЛР-тесту, де чорним по білому було написано: COVID-19.

Діагноз пояснював, чому мені так зле, чому перебої з диханням, горить усе всередині, а сили полишали з кожною хвилиною. Водили попід руки. Потім повезли до Корюківської райлікарні.

Інфекційне в Корюківці

Їхали в Корюківську лікарню «швидкою», з киснем. У тамтешньому інфекційному відділені — яблуку ніде впасти. Але усюди порядок, чіткість і злагодженість у роботі персоналу.

Завідувач інфекційного відділення Корюківської ЦРЛ Олексій Булітко — спеціаліст, який творить дива, витягує з «того світу» найважчих хворих. Дуже людяний, вболіває за кожного пацієнта. Його права рука — реаніматолог Євген Стельмах, скромний, професійний, наполегливий.

Увесь колектив інфекційного відділення на всі сто відсотків демонстрував непідробну майстерність, максималізм у двобої з пандемією. У буквальному розумінні жив роботою та людьми, що потрапили на лікування. Професійно, з великою турботою реанімували, повертали в соціум як стареньких, так і молодь.

У реанімації, де я пробула майже три тижні, від мене, як і від інших, не відходили ні на крок. Годували з ложечки, перевертали з боку на бік, більше клали на живіт і давали «булькати» в трубочку, аби розробляти легені, насичувати киснем

Кисень був конче потрібен, балонний, з регулюванням норм подачі в організм від «десятки» до «одиниці». Заважали «трубочки» (катетери), але і їх доводилося терпіти у комплексі з нескінченнийми крапельницями, уколами, жменями пігулок.

Пішла на поправку

Щоправда, в процесі одужання норма хімічних вливань зменшувалася і дійшла до мінімуму. І дихати самостійно на четвертий тиждень уже виходило, і робити перші кроки до туалету і вмивальника.

Медики інфекційного відділення. Фото Олени Компанець

Поступово вже змогла самотужки ставати на ноги, тримати в руках мисочку з супчиком і кашами. Якою ж смачною була та лікарняна їжа! Нехай без шматків м’яса, зате навіть зі свіжою зеленню та запахами не гіршими, ніж у фешенебельних ресторанах.

Звісно, на курс лікування потрібні були великі кошти. Одні лише дві ін’єкції швейцарсько-французької актемри коштували десятки тисяч гривень! А ще ж треба було купувати енну кількість інших препаратів, вітамінів.

Зрештою, треба було мати жагу до одужання. Щоб побороти ковід, потрібен позитив, віра в зцілення. Якщо цього немає — катастрофа, депресивний стан, зневіра, сум, відчай. Що потім стає підґрунтям для сильніших атак недуги, нової хвилі ускладнень.

Смачний подарунок корюківським медикам. Фото Олени Компанець

Мені пощастило бути на позитиві, мати в цій біді таку потужну підтримку, на яку навіть не сподівалася. Діти та найближчі друзі були поруч навіть на відстані. Підсвідомо розуміла: «Треба боротися і перемагати!»

Вдома

За вікном у той час оживала природа. Одне за одним виписувалися сусіди по палатах. Дійшла черга й до мене. Вручили листок непрацездатності, за який із січня досі соцстрах нічного не виплатив, та виписку з історії хвороби з купою реабілітаційних призначень.

Намагалася частково виконувати, крок за кроком торуючи життєву колію, долаючи щоденні проблеми. Тепер я стала більше радіти маленьким дрібницям, по-іншому дивитися на світ і подумки весь час дякувати Богові.

Щира вдячність за турботу корюківськи медикам. Фото Олени Компанець

Своїми янголами-рятівниками, скільки дихатиму, вважатиму медпрацівників — сновських і корюківських.

Чорні й білі життєві смуги

Попри те, що доля послала редактору сновської газети «Промінь» Олені Компанець тяжке випробування коронавірусом, у березні цього року нарешті побачила світ її перша поетична збірка «Ромашки не знають жури».

Олександр Назаренко та Олена Компанець під час презентації книжки "Ромашки не знають жури". Автор: Ірина Гайова

Це майже 170 промовистих віршів про те, що відбувається навколо, про пережите самою авторкою, лірика, пейзажна поезія. Збірка має наклад 500 екземплярів. Частину книжок поетеса подарувала місцевим бібліотекам, друзям, знайомим. Пропонуємо трішки зануритися у світ її поезії.

Оживе згорьована земля

Чи лимони, може, апельсини,
А чи хрін, пекучий мов сльоза?
Що додасть тобі, народе, сили,
Голову підняти з-під ярма?

Де твоя сьогодні рідна мова?
Правда чиста? І свята броня?
Тихо промовляючи про волю,
Ти віддав вже плуга і коня.

Вірусами чорними забитий,
Не здолавши долі вітражів,
Звик просити і по світу бігти,
Постиравши ноги в мозолі.

Чи лимони, може, апельсини,
А чи хрін, пекучий мов сльоза?
Може, Бог пробачить нам провини,
Й оживе згорьована земля?

Стануть іншими народи і держави.
Зло поглинуть сонце і весна.
Бо дійшло, що у сусіда Сави

Пенсії на хліб не вистача.

Джерело: Сусіди.City