На проводи до армії куховарки готували два дні

Вторник, 27 Октября 2009 11:46 | Просмотров: 11808

Салати і смаження носили мисками. Призовникові допомогала двоюрідна сестра Ярослава Йовенко

У селі Смолянка Куликівського району без проводів в армію нікого не відпускають. У суботу, 17 жовтня, Смолянка проводжала Івана Віктора.

Сім куховарок готувалися два дні

О п'ятій вечора в суботу на кухні поралися мама Олена Олексіївна, допомагали тітки з Чернігова та Вертіївки. Витирали миски, тарілки. Сестри метушилися у наметі, розставляли склянки, розкладали серветки. Бутерброди вже намазані, котлети, млинці — у печі. Куховарки пішли додому. Людей гукали на сім. Є час і попоратись, і перевдягтися.
У сім'ї Вікторів троє дітей. Іван — середній. Йому вже двадцять. Старша сестра Наталка працює медсестрою у другій міській лікарні Чернігова, молодший брат Володя — учень Куликівського професійного аграрного ліцею. Йому до армії наступного року.
— Я б хоч сьогодні пішов, — каже Володя.
Після школи Іван вступив до технікуму у Чернігові. Трохи повчився і кинув. Як не умовляли батьки, бабуся, повернувся до села. Два роки пропрацював трактористом у місцевому СТОВ «Смолянка», де дояркою робить мама. Як тільки прийшла повістка, одразу вирішив: піду в армію.
— Миколо, ти хоч піди побрийся, — гукає мати на чоловіка.
Батько, зітхнувши, виносить з хати бритву, мило, помазок, наливає в умивальник воду.
— Готувалися два дні, — розповідає мама Олена Олексіївна. — Допомагали сім куховарок. Сусідки, родичі. Ще тиждень їздили скупляли усе. У Чернігові на оптових базах були.
— Грошей багато витратили?
— Ой, — сплескує руками мама. — Мо, тисяч чотири. Це не щитая, що кабана закололи. Ну, а треба ж. Проводи — то велике діло.

На городі біля хати — військовий намет. Довгими рядами буквою «п» стоять лави, столи, застелені клейонкою. Стеля прикрашена повітряними кульками, сосновими гілочками — так заведено.
— Шалаш брали у Стодолах. Це в Ніжинському районі. Там весь Куликівський район бере, — говорить сестра Наталя. — Наймаєш машину і привозиш. Встановлювали теж самі. Оренда — 200 гривень. За шалашем уже черга. Треба заздалегідь замовляти. На тому тижні вже замовлений на весілля. А лавки і столи по селу збирали. Ложки-виделки, тарілки — свої.
Перші гості почали приходити о шостій. Хтось допомагав накривати столи, хтось нарізав хліб. У хаті сиділи родичі, розмовляли. Добре зустрітися усією родиною.
Близько сьомої поприходили куховарки. Мати дістає із шафи хустки, фартухи, рушники. Вбирає куховарок. Ці подарунки жінки заберуть із собою.
Із печі дістають горщик за горщиком, горщик за горщиком. Двоюрідна сестра Ярослава несе тазик салату, Ваня такий же смаженої риби.
— Вони готовляться, а я тільки хрещусь, — каже баба Люба. — Хіба раніше так проводжали? Борщу та киселю наварять — ото і все пригощання.
Запросили місцевого завклубу Миколу Янушкевича. Без його синтезатора та співу не обходиться жодне весілля і проводи.

Тридцять страв

О сьомій у дворі Вікторів народу, як у вулику. Жінки розповідають останні новини. Чоловіки топчуться біля естради, курять, жартують.
Родичі, сусіди, друзі — на проводи до Івана гукали 65 дорослих і 35 молоді. Усього сто чоловік.
Мати хрещеної Катерина Остроух одягає на Івана хрестик. Щоб з ним і повернувся. Такий звичай. Одягати хрестик має хрещена, але її з роботи не відпустили.
— А нам хрестики в гаманці зашивали. Бо при радянській владі на шиї носити не можна було, — згадує сусід Василь Савенко.
— Солдат і батьки запрошують гостей до столу, — нарешті оголошує Микола Миколайович.

Люди неквапно заходять до шалашу. А там на столах чого тільки нема — бутерброди з червоною ікрою, ковбасою, сиром, шпротами, корзинки з паштетом, сиром, тушкована картопля, голубці, котлети, кров'янка, м'ясо копчене, з чорносливом, риба смажена, скумбрія, млинці з фаршем, на десерт — з маком і сиром, а до млинців — сметана, ще холодець, сир, ковбаса, «хвости» (вафельні трубочки з фаршем). Три салати — з крабовими паличками, із печінкою та серцем, зі стегенцями, грибами, яйцями. Пізніше на десерт принесуть желе і жовте, і червоне, банани, апельсини, яблука. І головна традиційна страва — каша. Солодка рисова каша на маслі, молоці, з родзинками, цукерками-льодяниками. Пити — вино і горілка. Своя і магазинна.
Налили по першій. Ваня обходить кожного гостя, з усіма чаркується.
— Хай добре служиться!
— Хорошої дороги!
— Покажи там їм, Ванька! — лунає з-за столу.
Прийшли на проводи перша вчителька Катерина Середа, директор школи Віра Тищенко. Так прийнято.
Після першої на столи поставили тарілки. Гості по черзі кидали гроші. П'ятдесятки, сотні — все на добру службу солдату.
Мама збирає усі гроші у фартух.
— Дякую вам, люде, що мою дитину не забули, — вклоняється Олена Олексіївна гостям.
Через півтори години повиходили на танці. Надворі мінус один. А людям хоч би що — стрибають, танцюють, вже і куртки почали скидати.

За молоддю до клубу

О десятій вечора Іван разом з братами та сестрами йде до клубу. Така традиція. Там вже чекають. Знають, сьогодні Ваню проводжають до армії. Тож гулятимуть до ранку. На самому порозі до майбутнього солдата кидаються в обійми дівчата. Цілують.
— Ванєчка...
Це однокласниці.
— А де ж наречена?
— Нема, — розводить руками Іван, а потім швидко притискає до себе подружок.
Горілка, бутерброди, котлети. Не випити біля клубу з хлопцями не можна.
Погулявши до одинадцятої, дочекались, доки клуб закриється, всі йдуть до двору Вікторів. Продовжувати проводи.
А назавтра поприходять похмелятися. До Чернігова Ваню відвезуть машиною друзі.

Опитування:

А у вас були проводи в армію?

Олексій Андрусенко, данинський сільський голова, Ніжинський район:
— Проводи у мене були на початку травня. Нагукали родичів, сусідів, а тоді вже йшов до клубу і всю молодь, що там була, запрошував до себе. Дарували по рублю. Рубль в карман і на проводи. Всіх чоловік двісті було. У саду біля хати поставили столи, лавки. Варили капусняк, картоплю, порося різали. У магазині лимонад купували, пиво. А по ковбасу та оселедці аж у Київ їздили, бо у селі не було. Як зараз пам'ятаю, була ковбаса «Докторська» по 2 рублі 20 копійок.
Дівчина, яка мені в той час подобалась, прийшла, але перев'язували стрічкою однокласники. Перев'язування стрічкою — це така традиція. Якщо дівчина перев'язала, то чекатиме і вірна буде довіку.
А на ранок із колгоспу замовили вантажівку. У кузов погрузилися чоловік двадцять — і в воєнкомат із піснями. Служив я у Читі. У роті почесної варти Забайкальського військового округу.

Григорій Ковтун, начальник Носівського райвідділу міліції:
— Проводи у мене були у 1987 році у селі Кунашівка Ніжинського району. Батьки закололи кабана. Тоді ж не було ні стегенець, ні шинки. На стіл подавали усе натуральне. На кухні стояли величезні чавуни, каструлі, миски. А пахло! Буває, згадаю, аж слина котиться.
Відправляти мене в армію зійшлося близько сотні людей. Весело було. Пам'ятаю, горілочка 80 градусів. Мій одноліток дві чарки випив і... заснув. Я ж ні краплі, бо о сьомій ранку мав уже бути на збірному пункті. Взяв із собою запечене свиняче стегно. Допоки доїхав у Підмосков'я, місце служби, з новобранцями з'їли. Служив у сухопутних військах.

Владислав Атрошенко, колишній голова облдержадміністрації:
— Мене проводжали з гуртожитку. Однокурсники пожартували — підробили мені повістку, де написали, що я йду служити на три роки в морську піхоту. Я сприйняв це радо. А от батьки попереживали. Насправді довелося служити в авіаційній частині. Спочатку в Узбекистані, далі в Німеччині. Хотів у Афгані, але мене не взяли, бо в батьків єдиний син.
Мій друг, теж студент Вітя Дзюба з Ростовської області, за станом здоров'я не підходив для служби. Щоб його взяли, віддав комісії дві величезних запечених гуски і багато риби, що передали батьки. Служив у будбаті.

Микола Вовнянко із села Сокиринці Срібнянського району, пасічник, медовар:
— Були проводи, аякже! Довгі столи, повні страв. Півсела гостей. Обійшлося без бійки. Дівчина проводжала, Галина. Через місяць після проводів вона завагітніла і вийшла заміж за іншого. Я тоді переживав. А тепер думаю, — може, і добре, що так склалося.
Пам'ятаю, за два дні до моїх проводів проводжали найкращого друга. Так напроводжався, що не встиг як слід і витверезитись. У себе за столом трішки прийняв — а дія відразу потроїлась. Пили ми тоді бурячиху. Хоча була вже і цукрова.
Я служив у пожежній частині військ ПВО.

Павло Прилепський, новобранець із Чернігова:
— У мене проводів не було. Я не схотів. Батькам — сльози, витрати. А мені під ранок п'яних друзів розвозити, які від армії закосили. І навіщо все це?