Збарацкий Николай

Вторник, 9 Октября 2007 20:34 | Просмотров: 10037

Одного разу співачка Раїса Кириченко виконала нову пісню "Я - козачка твоя, я - дружина твоя, пане полковнику мій синьоокий..." І вже наступного дня її автор, чернігівський композитор Микола Збарацький, прокинувся знаменитим. Його "Козачка" тоді постійно лунала з телеекранів та радіоприймачів. Відтоді наш земляк став лауреатом кількох "Пісенних вернісажів" та престижних літературно-мистецьких премій. Побував в Італії і півроку жив у Москві. А ще написав сотні пісень та більше тисячі пародій на своїх колег. Втім, сьогодні ви можете побути за кулісами, дізнавшись багато нового про життя композитора.

    "Сміхоекзекуція"
    Микола Збарацький любить пожартувати. І останнім часом це виходить у нього фахово. Колеги не ображаються, навпаки просять заспівати приколи про них "на біс". А деякі "зірки", котрі ще, так би мовити, не постраждали від дотепів Збарацького, буквально благають маестро влаштувати їм "сміхоекзекуцію".
    - Є, дякуючи керівнику нашого симфонічного оркестру Ростиславу Бабичу, така дуже хороша пісня "Хлопці Кучеряві не ходіть до нас!". Це він написав музику, - розповідає пан Микола. -
     Фактично цією піснею Алла Кудлай стала зіркою естради. Якось Аллочка виступала у нас, був її сольний концерт у Чернігові, то я й вирішив влаштувати сюрприз. От і написав пародію: /

Все ходжу помалу,
далі від сімї,
  Думаю про Аллу
й зачіску її. 
Ти мені по блату
пісню заспівай, 
Зіронько патлата,
Аллонько Кудлай! 
Ось у перукарні
"хімію" зроблю, 
Кучері шикарні
цвяхами наб'ю.
 Буде мені свято,
буде мені рай - 
Скажуть всі дівчата:
"Он пішов Кудлай!" 
Аллочко-землячко,
я не їм, не сплю, 
Щоб мені болячка - 
бігуді куплю. 
Скажуть всі дівчата:
"Любий Миколай, 
Ти такий патлатий,
наче брат Кудлай!" 
Милий мій Кудлайчик,
ніжинко моя, 
Український зайчик,
пісня солов'я! 
Кольорові квіти,
трави запашні... 
Як почну лисіти -
по твоїй вині!

    Гонорар за "Козачку" - аж три гривні...
    Пародій у пана Миколи більше тисячі. Пише він їх легко, із задоволенням. Це такий собі відпочинок після напруженої роботи. Адже Микола Збарацький - автор сотень пісень на вірші Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Леоніда Глібова, Олександра Олеся, Сергія Єсеніна, Анни Ахматової, багатьох сучасних українських, російських та білоруських поетів. А свою найзнаменитішу поки що пісню композитор створив у поході козацькими шляхами. Почув вірш Надіїї Галковської, і ніби зірка з неба до нього доторкнулася. Звичайно, митець почувається щасливим. Але це - виключно моральне задоволення:
    - Пісня поїхала до Канади. Фірма "Євшан комунікейшен" записала компакт-диск. Звичайно, зі мною ніякої угоди не було - про надання майнових чи авторських прав цій фірмі. І тому ось уже сім років мій адвокат стукає до них у двері, намагається відчинити їх. А ці добродії люб'язно пояснюють, що просто популяризують українську пісню в Канаді. Ось така начебто "доброчинність". Між тим, кожен такий диск продається за 30 доларів. А я нічого не отримав, жодної копійки...
    Проте це лише один документально встановлений факт. Але Микола наголошує, що зараз у Канаді виконують близько трьохсот його пісень:
    - Випускають компакт-диски з моїми піснями, їх виконують квінтети, квартети, тріо, дуети... Це абсолютно достовірні факти. Бо мій співавтор, київський дитячий поет Василь Василашко доньку віддав до Канади, вона вийшла заміж. От він приїхав звідти і каже: "Миколо Васильовичу, ви - дуже щаслива людина і дуже заможна!" Я відповідаю: "Поки що не відчуваю ніякого багатства, бо за "Козачку" отримав "троячку" - три гривні.

    Негри запитували: "Де можна купити ваш компакт-диск?"
    Зате завдяки своїй популярності Микола Збарацький протягом місяця насолоджувався краєвидами Італії. Чернігівська громада віруючих, отримавши пропозицію погостювати у цій країні, запросила і відомого композитора та його співавторку поетесу Надію Галковську. Пан Микола розповідає, що найбільше йому сподобалися Рим та Венеція. Мешкав він у монастирі. Дуже цікаво було випробувати себе і в ролі мандрівного музиканта:
    - Ми трішки виступали на вулиці. Підходили негри, брали автографи. Запитували: "Де можна ваш компакт-диск придбати?" Це було для нас щось таке неперевершене: навіть неграм ми потрібні! Так вони нас поважають!
    Смішний випадок стався в одній з італійських крамниць:
    - Зайшли з Надією Галковською до магазину. Надя каже: "Ми з України!" А продавець запитує: "Рашен?" "Ноу, Рашен - це Рашен, а Україна - це Україна, - пояснює Надя. - Ось, візьміть наш сувенір". Тоді були купони, коли ми їздили, такі, знаєте, дешевенькі гроші, і Надя дарує цих 50 купонів. Продавець розгубився: "Що це таке?" А Надя пояснює: "Це - купони, гроші такі..." Йому переклали, мовляв, "українські ліри". "А скільки це коштує?"
    - "Ну, одна ліра..." - "А, одна ліра? А 50 намальовано... Добре, це - сувенір ваш, а ось сувенір вам!" І дає пакунок із шоколадними цукерками, кілограмів два. Надя повезла їх дитині додому.
    Але не всі італійці виявилися такими гостинними:
    - Скрипаль із гурту "Кобза" Микола Береговий (зараз - керівник оркестру народних інструментів) виступав із дівчинкою-бандуристкою на вулиці. То розповідав: "Не встигли ми сісти в таксі, як водій ламаною російською каже: "Я вам майже безкоштовно дарую куртку, дайте мені якихось символічних сто лір". Доки я діставав сто лір, у мене цей таксист непомітно витягнув дві тисячі баксів, які я заробив за цю поїздку..." Дуже багато таких випадків із нашими людьми трапляється!

    У білокам'яній співав українською
    А нещодавно Микола Збарацький побував у Москві. Його дружина Олена народилась, навчалася і тривалий час мешкала у столиці Радянського Союзу. Тож тепер подружжя вирішило провідати своїх родичів та друзів. Так півроку і гостювали у білокам'яній. Запам'яталась довжелезна черга до мавзолею: Ленін і зараз заробляє гроші, один квиток коштує 50 російських рублів, а подивитися на мумію пролетарського вождя щодня прагнуть тисячі туристів. У вуличних переходах виступають музиканти-віртуози, лауреати міжнародних конкурсів. Одного разу твори Баха, Моцарта, Вівальді та Бетховена грав цілий симфонічний оркестр. Деякі перехожі, вражені таким мистецтвом, давали музикантам по тисячі рублів.

- Дуже часто ходив по Москві вночі, - розповідає пан Микола - Я взагалі люблю вночі блукати, коли транспорту немає Чолов'яга один до мене підходить, гукає "Витя, Витя, слышишь?" Я відповідаю: "Да я вроде бы не Витя..." А він: "Ну, как же! Мы вчера с тобой сидели, киряли у Володи, а Наташа нас по очереди любила, помнишь?" Я кажу: "Знаешь, я вроде бы с тобой не кирял и с Наташей твоей ничем таким не занимался... А что надо?" - "Ну, стольник, короче, дай..."

Просто шалені кошти заробляють шахраї, котрі в одязі священиків збирають біля станцій метро пожертви на неіснуючі храми. Микола також залюбки розігрував москвичів. Звісно, не маючи з того жодного матеріального зиску - лише неабияке моральне задоволення. Якось вночі підійшов до гурту молодиків, котрі пили пиво, назвався поетом і кілька годин цитував напам'ять вірші Сергія Єсеніна та чернігівського поета Петра Пиниці. Молоді люди були просто в захваті, а дехто навіть, розчулившись, заплакав...

- Одного разу я прийшов до ресторану "Кремлевская стена", - пригадує пан Микола. - Запитую: "У вас є музичний продюсер?" - "Є!" - "Можна поговорити з ним?" - "Тільки по телефону. Він не ходить на роботу, з дому керує..." Подзвонив, відрекомендувався: "Я композитор з України, граю класику та сучасну музику, маю багато власних пісень. Можу заспівати, якщо потрібно" - "Що ж, у нас є камерний зал для іноземців на 40 осіб. Це вишукана, імпозантна публіка. Спробуйте виступити перед ними". До речі, цей продюсер, Андрій, родом з України. Пообіцяв, якщо людям сподобається, виступатиму й далі. У перший же вечір за п'ять годин я заробив 150 доларів. Публіка, справді, виявилася цікавою: можна було американського посла побачити, якогось італійського боса... Я працював два місяці, бо треба було дбати про дружину. Звичайно, зіркою не став. Для того, щоб по-справжньому "засвітитися" в Москві, необхідно мати на початок "розкрутки" хоча б мільйон зелених. Адже музикантів найвищого гатунку у білокам'яній дуже багато. Вся, еліта туди з'їджається!

    Немало виступав Микола Збарацький і в підмосковному будинку відпочинку "Колонтаєво". Цікаво, що і в Кремлі, і в Колонтаєво, та в інших респектабельних, залах пан Микола виконував, здебільшого, українські пісні. І це сприймалося нормально.
    - Якось грав на замовлення італійську серенаду, аж раптом підійшов чоловік: "Миколо Васильовичу, а ви українською заспівати можете?" І от він зі своєю дружиною цілу годину слухав мої пісні на вірші Ліни Костенко, Бориса Олійника, Юрія Мушкетика, Миколи Лукова, Надії Галковської... З'ясувалося, що це - професор Московського державного університету імені Ломоносова. Він родом із Закарпаття, свого часу одружився на москвичці та й залишився у білокам'яній. Цей професор поліглот, 15 мов знає. Я все грав, а він мене просив: "Давайте, Миколо, попрацюйте на Україну!" Він говорив зі мною такою чудовою українською мовою! І подібних випадків було немало. Нашого брата там вистачає.
    В гостях - добре, а вдома - краще. Нині пан Микола ретельно готує до друку збірник кращих своїх пісень. І створює нові. Каже, що нерідко працює навіть уві сні. Що робити, коли вдень не вистачає часу?!

    По материалам еженедельника "Місто" - за 24 травня 2007 року, №20

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в:

Версия для печати