Мобильная версия сайтаФедорченко Лілія – начальник відділу обласної прокуратури Чернігова
Мільйони глядачів подивилися телесеріал "Каменська". Вродлива, розумна жінка-слідчий Настя Каменська стала кумиром для багатьох наших співвітчизників, незалежно від віку та професії. Але і в нашому місті є жінка, яку називають Каменською - за професіоналізм. Лілія Федорченко очолює відділ обласної прокуратури. Вона - старший радник юстиції, тобто "справжній полковник" - у 39 років.
"Ні, мені не страшно!"
Вона виглядає значно молодшою за свій вік. Вродлива чта розумна, як і героїня відомого телесеріалу. Але Лілія Федорченко детективи практично не читає і не дивиться. Хіба що між іншим погляне на екран, готуючи їжу на кухні. Проте певне уявлення про Каменську має:
- Такі жінки і в міліції, і в прокуратурі є. Чому вони цікаві телеглядачам? Бо це, відверто кажучи, - чоловіча професія.
Жікам більше, ніж чоловікам, притаманні доброта, ласка, щедрість душі... Тому ось таке поєднання - жінка-слідчий - викликає підвищений інтерес: телеглядачі заінтриговані!
Але життя, звісно, набагато складніше за будь-яке кіно. Свого часу Лілія Анатоліївна працювала у міській прокуратурі старшим прокурором із нагляду за слідчими. І молодій тендітній жінці доводилося не раз спілкуватися з вбивцями та ґвалтівниками - людьми жорстокими і цинічними, котрі скоїли немало кривавих злочинів та прагнули будь-що вирватися на волю. Проте з ініціативи Лілії Федорче-нко було порушено не одну резонансну справу, і злочинці отримали по заслугах.
Вже 8 років поспіль Лілія Анатоліївна - начальник відділу представництва інтересів громадян та держави у судах прокуратури області. Тільки торік вона та її колега у судовому порядку захистили понад тисячу жителш Чернпівщини. "Це не вбивства, не зґвалтування. Просто доводиться "відвойовувати" цілі дев'ятиповерхові будинки у дуже заможних осіб. Деякі з них здатні на все..."
Взагалі, кожній людині у певних ситуаціях притаманне почуття страху. Але запитання, чи вона не боїться, Лілію Федорченко дивує:
- До чого тут страх, коли необхідно виконувати свою роботу?! Це зовсім не страшно, якщо прагнеш докопатися до істини. Тому що дуже рідко хтось визнає свою провину! Необхідно зібрати всі докази, досягнути справедливості. Ну, і, буквально, треба сшвчувати потерпілим. Я настільки цим проникаюсь, коли приходять люди, плачуть, благають про допомогу! Когось, скажімо, незаконно з квартири виселили... Тільки тоді, коли ти по-справжньому переймаєшся долею цієї людини, ти зможеш її захистити. Якщо ж поводишся виключно як "слуга закону", байдужий до людського горя, то нічого не вийде. Ні, мені не страшно. Бо я знаю, що я на боці справедливості. Та й якихось реальних погроз ніколи не було. Як правило, коли опоненти відчувають серйозного супротивника, то намагаються його підкупити. Так, зазвичай, перш за все, вдаються до цього, ніж до погроз. Подібне дуже часто трапляється. Коли ти займаєшся резонансними господарськими справами, тебе намагаються підкупити.
Щоб не було скандалів на кшталт "МММ" та "Еліт-центру"
Але Лілія Федорченко непідкупна. У 2004 році вона першою в Україні ініціювала дві резонансні справи. Пройшла Верховний суд і повернула у комунальну власність по під'їзду дев'яти-поверхівок. Боролася з беззаконням, коли приватні структури під час приватизації за безцінь придбали майно державних підприємств, а на додачу ще й житло, яким могли потім розпоряджатися на власний розсуд.
Нині Лілія Анатоліївна вважається одним із кращих фахш-цш у нашш державі щодо житлових та приватизаційних процесів. І недаремно до неї за допомогою постійно звертається багато жителів Чернігівщини. Одного разу зі своєю проблемою прийшли мешканці будинку по вулиці 50 рокш ВЛКСМ.
- От цих людей мені було дійсно шкода! У минулому вони - працівники сфери побуту: перукарі, робітники іщалень, ательє. Вони вселилися у той будинок ще у 80-х роках. Це був такий собі холостяцький гуртожиток. Проте розпалася вся та структура побуту. Тепер цим людям по 40-50 рокш, але вони так і залишилися мешкати у гуртожитку. А тут ще комусь взагалі заманулося його у свою власність придбати. Тому "вшна" у нас була дуже серйозна - пштора року. Ми спочатку у цивільних судах відвойовували права цих людей, потім у господарському і на даний час рішення - на нашу користь. І Олександр Соколов після свого другого обрання міським головою одразу ж порушив питання, щоб прийняти цей будинок у комунальну власність і надати мешканцям право приватизувати їхнє житло.
Захистила Лілія Федорченко і жителів відомчого будинку по вулиці 1 Травня. Люди мешкали там із 50-х років. І раптом дізналися: власником їхнього житла стала фабрика, яка може будь якої мил порушити питання про виселення людей зі своїх квартир. Проте, після втручання обласної прокуратури, проблему успішно вирішили. Фабрика, налякавшись судових процесів, придбала цим людям рівноцінне житло. Щасливі мешканці Лілію Анатоліївну навіть на новосілля запросили.
А якось прийшла літня доб-родшка, котра впустила до себе квартиранта. Ті ввшшли в довіру до жінки і домоглися того, що вона... подарувала їм власне житло - підписала відповідну угоду. Нові власники вже збиралися виселити з помешкання бідолашну тітоньку. Так би й сталося, якби цієї справою не зайнялася прокуратура. "Спритні" квартиранти спіймали облизня - угоду визнали недшсною.
Ще одна резонансна справа розпочата за позовом Лілії Федорченко у господарському суді. Йдеться про триповерховий будинок, у якому мешкають колишні та нинішні працівники одного з чернігівських підприємств: "Цей будинок зведений у 60-х роках. Та люди нічого не мають, крім такого житла. Проте теперішнш директор заводу хоче виселити мешканцш. Він розповідає, що підприємству потрібна земельна ділянка Начебто на ній планують побудувати дев'ятипо-верхшку. І частина жителш, мовляв, отримають там житло. Ну, ви розумієте, це все розмови. Таким чином, може спалахнути скандал на кшталт "МММ" чи "Еліт-центру". Якщо ви, шановний, хочете цю земельну ділянку, відселіть людей, виділіть їм житло, і нам не доведеться влаштовувати таких судових процесш. Хоч тиск неймовірний зараз відбувається на мене у зв'язку з цією справою! Ну, а мешканці - це ж люди передпенсійного віку, котрі все життя пропрацювали столярами, слюсарями на цьому заводі. А тепер комусь запрагло-ся виселити їх із будинку, у якому вони прожили стільки років!"
На роботу до Генеральної прокуратури не відпустив чоловік
Професіоналізм Лілії Анатоліївни оцінили в Генеральній прокуратурі, запросивши на роботу до Києва. Проте чоловік Лілії Василь дружину не відпустив.
- Вдома з цього приводу був грандіозний скандал, - розповідає Лілія Анатоліївна. - Думаю, чоловік вчинив правильно. Хоч тоді, на емоціях, звісно, обурювалася. Ще б пак! Василь заявив: "Все одно вже сім'ї не буде! Якщо 'їдеш, давай одразу розлучимося і на цьому все. Що, тобі мало цих зірочок? (тоді я була підполковником). Вже час зупинитися. Я розумію, що ти максималістка. Але досить, займися дітьми, сім'єю!
Лілія та Василь Федорченки у шлюбі майже 20 років. Познайомилися у Полтаві: Василь навчався в стоматологічному інституті, а Лілія працювала секретарем судових засідань.
- Пішла на дискотеку, познайомилися. На першому ж побаченні Василь вразив своєю надзвичайною добротою. Така безмежна щедрість, щирість! А ще він так зворушливо розповів, як після закінчення медучилища працював фельдшером і сповивав немовлят... Я одразу зрозуміла: "Це - моє! Для життя я кращої людини ніколи не знайду".
У Лілії та Василя двоє дітей. Син Костя обрав батькову професію: навчається у Полтавській стоматологічній академії. А 12-річна донька Аня школярка.
- Моя матуся - найкраща, я нею пишаюся! Якби не вона, мене б і на світі не було. Мама навчає мене всього. Тому я все вмію! Перу. Готую борщ, суп, гарячі бутерброди... Коли я була маленькою, мама вчила мене мити посуд, - розповідає Аня. - Я люблю слухати музику, танцюю в ансамблях "Марина" та "Десняночка". А ще ходжу на спортивну гімнастику. Проте без великого ентузіазму, мене мама примушує. Ну, мабуть, в житті знадобиться! Я думаю, мої мама й тато одне одного дуже кохають! Коли виросту, буду прокурором, як мама. Хочу вийти заміж і народити двох дітей - хлопчика та дівчинку. Я їх назву Лілею та Васею...
На запитання про секрет її молодості, Лілія Анатоліївна посміхається:
- Це - моя сім'я! Я народила Костю рано: у 19 років. Ми з ним вчилися разом. Тобто, коли він народився, я була на другому курсі Харківської юридичної академії. Зараз у мене дорослий син, і коли я йду з ним вулицею, дівчата на Костю заглядаються, але не знають, хто з ним поряд. Думають, що я його подруга... Звісно, мені це дуже приємно! Проте й собою, звичайно, займаюся.
П'ять років ми з чоловіком зранку бігали, тепер я два роки активно займаюсь аеробікою. Дуже люблю своє житло. Люблю його облаштовувати. То квітку, то вазочку, то якусь прикрасу побачу.
Щодня я повинна щось таке зробити в квартирі, аби всім було приємно!
Лілія Федорченко - матуся вимоглива. Вільного часу у її доньки Ані практично немає. Адже, займаючись танцями та гімнастикою, вона ще й змушена, на догоду мамі, навчатися на "відмінно".
- Так, інколи я буваю з нею суворою, - не приховує Лілія Анатоліївна - Завжди кажу і сину, і донечці: "Ви повинні бути набагато кращими, ніж ми з татом!" Зараз я дуже рада, що син пішов батьковою стежиною.
Нині Костя вчиться на другому курсі, проте вже на цих канікулах приїздив і першу свою пломбу поставив (вирішили, хай спочатку поекспериментує на таткові). Син надзвичайно схожий на батька, такий же безмежний добряк. І, не доведи Господи, мені чи татові раптом занедужати! По десять разів протягом дня дзвонить, хвилюється, як ми себе почуваємо. Мама у мене вчителька, дуже принципова і вимоглива. А Костя у неї, в Полтаві, зараз мешкає. Живуть душа в душу. Така ідилія!
Кожна жінка повинна бути гарною господинею, переконана Лілія Федорченко, тож необхідно завжди встигати і на роботі, і вдома! Головне, правильно організувати свій трудовий день:
- З 9-ї до 18-ї я встигаю виконати на роботі все. Правда, змінюються генеральні прокурори, а в кожного різний підхід до цього робочого режиму. Одні вважають, якщо сидітимеш до 21-ї, то це - якийсь позитив. Як на мене, організуй належним чином свою роботу, можливо, достатньо на цю державу навіть півдня працювати, тому що встигаєш усе зробити. А вдома все на мені! Я все встигаю, адже чоловік трудиться значно більше за мене. У нього приватна клініка, він відкриває стоматологічні кабінети в районах. Він - наш годувальник!
"Це - Прокурор із великої літери!"
У нашому місті Лілії Федорченко щиро вдячні сотні людей. Ми поспілкувалися з чернігівкою Любов'ю Семеренко:
- Коли я йшла зі своєю бідою до обласної прокуратури, мої друзі та знайомі говорили: "Даремно, правди все одно не знайдеш!" Проте я все ж наважилася туди звернутися. Вважаю, мені надзвичайно поталанило, що потрапила саме до Лілії Анатоліївни. Бо тільки завдяки їй процес пішов і всі проблеми, які здавалися тоді мені дійсно глобальними, жахливими, вирішилися, до того ж, на мій подив, дуже швидко. Я, відверто кажучи, не сумнівалась, що все це триватиме роками. Тож була вражена, що буквально з першої хвилини ця людина почала діяти. З першої ж хвилини! Мені було дуже приємно спілкуватися з такою жінкою. Це - Жінка з великої літери! Це - Прокурор із великої літери! Я пішла звідти окрилена, адже побачила справжнього професіонала. А, головне, у неї було велике бажання допомогти людям, які потрапили в біду. І, звісно, вона знає, як треба допомагати. Це прекрасно, що в Чернігові є такі люди, що доля звела мене з Лілією Федорченко. Я хочу побажати їй величезного щастя. Щоб вона завжди залишалася такою ж небайдужою, потрібною людям.
Як і кіношній Насті Каменській, Лілії Федорченко дуже комфортно працюється з чоловіками. До жінки-прокурора її колеги ставляться навдивовижу шляхетно та чуйно. Можливо, ця професія і справді чоловіча, а телесеріал "Каменська" вигадка Проте в Чернігові, дійсно, працює Лілія Федорченко і перед такою жінкою хочеться зняти капелюха.
Сергій ДЗЮБА
(По материалам еженедельника "Місто")
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Экспорт новостей
