У дворі Андрія Самсоненка живе Баба Яга

Добавить новость

Четверг, 24 Сентября 2009 17:38  |  Просмотров: 5691

Андрій Самсоненко біля будиночка Баби Яги

Вона страшна. Ще там є крісло Лісовика, болотяна альтанка, диво-гриб. Двір знаходиться у селі Бакланова Муравійка Куликівського району. Облаштував його 76-річний Андрій Самсоненко.
При вході, над хвірткою великими червоними буквами, зробленими з дерева, напис: «Тут живе Баба Яга». Заходиш і опиняєшся ніби у парку. Величезні дуби, берези...
— Ходімте, покажу хатинку Баби Яги, — каже Андрій Пилипович. — Оце тільки курячої ніжки не встиг зробити.

Самсоненківська Яга розляглася в хатинці з очерету. Тільки ноги в старих кирзових чоботях виглядають. На хатці чорно-біле фото казкової Баби. Снопи з очерету й комишу по обидва боки хатки. Перед порогом величезна ступа і мітла. Спокій баби охороняє мертва пташка (опудало).

Йдемо далі. Високо на дереві причеплена корзина, схожа на велетенське яйце. На іншому — крісло Лісовика.
— Хочете посидіти? Піднімаю голову. На висоті десяти метрів — крісло. Дістатися до нього можна по дерев'яному трапу, що на похилій березі. Хотіла всістися у те крісло, полізла. До сидячки лишилося метрів два. І треба ж було мені глянути вниз. В голові запаморочилося, ноги задрижали... Пішла вниз. За моїм боягузством спостерігало кілька людей. То сусіди по дачі Андрія Пилиповича зійшлися подивитися. Одна з них, чернігівська підприємниця Неля Новрузова сміливо полізла і всілась у крісло.

Йдемо далі. Метровий гриб зачаївся між дерев.
— Це теж я зробив.
—  Андрію Пилиповичу, звідки таке захоплення?
—  Довга історія. Нас було двоє братів. Мама — колгоспниця, батько — перший тесля на селі. Після школи і ми мали лишитися у колгоспі. Щоб селяни не виїздили до міста, їм не давали паспортів. Єдиний вихід був — завербуватися на шахту. Так і зробив — поїхав до міста Красний Луч, на шахту № 16 імені газети «Известия». Вступив до гірничого технікуму. Вивчився. Починав слюсарем. Далі став гірничим майстром, згодом — механіком. Там і одружився. У мене 43 роки підземного стажу, з них 19 відпрацював після виходу на пенсію. Будинок залишив там, хай буде онукам. Купив у Чернігові квартиру, щоб бути ближче до старих батьків. Мати померла раніше, а в 1999 році — батько. Їхню хату у Муравійці вирішив не продавати — буде як дача. Навпроти двору у нас споконвіку була ділянка вісім з половиною соток. Дерева росли і копанка давня. Садили у березі різну городину. То дрова там складали, то сміття викидали. А ще там наша з братом пам'ять (він уже помер). 9 травня 1945 року на честь Дня Перемоги посадили з ним два дубки. Деревця зрослися біля кореня. Здоровенні вимахали за 64 роки. Я на них і табличку прибив. Ділянку приватизував, дерев не вирубував.

Якось довелося побувати у Ялті на Галявині Казок. І так мені до душі припали тамтешні герої, що й собі вирішив щось схоже зробити. Ягу творили всім сімейством: донька з онукою маску вибирали, дружина — вбрання. Ступу видовбав сам, як і старовинні вулики для бджіл, зроблені з колоди, як наші діди-прадіди робили. Називаються вони довбанки.
Гриб вийшов випадково. Стояла старезна колода, на якій ще батько дрова рубав. Неподалік валявся (хтось притяг) металевий ковпак з витяжної труби, що була на фермі. Кинув його на колоду, щоб під ногами не валявся. Пофарбував, гарно вийшло.
Потім спорудив крісло Лісовика. Правда, самого Лісовика ще не зробив — руки не дійшли. Ставком зайнявся. На місці копанки, яка за століття замулилась, вирішив ставок викопати 10x8 метрів і глибиною три метри. Кілька місяців щодня по 40 хвилин копав, землю вивозив на берег, підсипав свій парк. Місцеві рибалки мальків наносили, десь тисячу коропів. Годую їх макухою. Яблука, груші тру. Веселяться риби, шкода, що за літо ставок обмілів.
Було, налаштувався Водяника зробити, щоб то виринав, то потопав. Цьогоріч не встиг.

—  Кажуть, до вашого парку школярів на екскурсію водять.
— Це перебільшення. Діти з сусіднього Горбового бували, але без учителя. Тут ще мало на що дивитися. Планую змайструвати НЛО з вентилятора, який буде гнати повітря, коли приземлятиметься. Задію і магнітофон. На нього записав рев реактивного двигуна. Уявіть, сидять відпочиваючі в болотяній альтанці (он там, у дворі), бесідують, пиво п'ють. Раптом над головою з'являється НЛО, вогнями горить, реве. Вентилятор повітря дмухає так, що й пляшки на столі падають...

—Андрію Пилиповичу, як рідні ставляться до ваших захоплень?
— Кепкують.
Є у Андрія Самсоненка і куточок шахтаря. Оформив він його перед входом у веранду. На стенді, окрім фото, все обмундирування радянських шахтарів: наколінники, респіратор, молоток, бур, фляжка, світильник, шахтарська каска... Ще й вирізка з газети «Известия», на якій він разом з іншими шахтарями, молодий, усміхнений.
— Знаєте, скільки важить екіпіровка шахтаря? — питає. Сам і відповідає: — 32 кілограми. Роблю усе це для душі.
Від улюбленого заняття ніби друге дихання відкривається. Жити хочеться, — говорить він.

Неля Новрузова у кріслі Лісовика

Валентина Тимошко, тижневик «Вісник Ч» №39 (1219)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: