Мобильная версия сайтаБыстревский Денис
За гороскопом чернігівець Денис Бистревський - Риба. Народився 28 лютого 1987 року. Може, це й визначило його захоплення плаванням? Та годі, скажете ви, скільки Риб за все життя так і не навчилися плавати! А Денис у свої дев'ятнадцять уже чемпіон Європи з плавання.
"Діти повинні бути кращими за батьків"
Так вважає Тетяна Василівна, мати чемпіона. Денис - її єдина дитина, і в його виховання вона вклала всю свою любов. Доля була не дуже прихильна до неї. У сім'ї абсолютно здорових батьків діти з'явилися на світ з уродженою глухотою. Вона, Таня, і брат - Сергій. Навчалася в спецшколі в Пензі. Після її закінчення приїхала до Києва, вступила в технікум легкої промисловості, до спецгрупи глухих. А вже з дипломом техніка-технолога швейного виробництва потрапила за розподілом на Чернігівське навчально-виробниче підприємство УТОГ. Гадала, відпрацює належних три роки і додому, в Пензенську область, рідне селище Сосновоборськ, до мами й тата.
Але не так сталося. Залишилася в Чернігові на все життя. Заміж вийшла. Коля Бистревський - з Рогізок Щорського району, з багатодітної сім'ї. У нього теж вада слуху. Зустрілися, покохалися, побралися. Де-ниско народився міцненьким, з хорошою вагою. Подруги жартували: худенька, маленька, а народила богатиря!
Таня на той час уже в будинку культури УТОГ, що за Красним мостом, працювала. Спочатку культмасовиком, потім художнім керівником, а в останні роки вона директор. А тоді довгих декретних відпусток не давали. Здала синочка у ясла, а сама - на роботу. У дитини теж була вроджена глухота, але і в яслах, і в садку виховувався Дениско серед здорових дітей, розумів їх, а вони його.
Танині колеги згадують, як рано він оволодів письмом.
- Прийшов з мамою на роботу, росленький, пухленький, міцно збитий, років п'ять йому було, - розповідає пе-рекладач-дактилолог Тетяна Веніамінівна Марченко, - так і хочеться до нього доторкнутися, приголубити. Сів за стіл, взяв ручку й аркуш паперу і написав імена мами, тата, своє. А потім у стовпчик - дні тижня: понеділок, вівторок і далі. Писав він російською. Мене найбільше вразило, що "суббота" була написана з двома "б"! Це п'ятирічна дитина! Не те, що дорослі дядьки та ще й можновладці: "проф-фесор"...
Дениско вчиться плавати
На літо Таня відправляла сина в Сосновоборськ. Там мальовничий став, куди його водили бабуся з дідусем. Вчили плавати, а він сачкував. Бувало, йде ногами по дну ставка, а руками махає, немов пливе. Дідусь помітив обман, схопив онука та як кине в воду! Злякався, але поплив!
Таня з ранніх літ займалася спортом. Любила лижі, а по шахах навіть мала другий розряд. І плаває, звичайно. Минулого року вони з чоловіком поїхали на Голубі озера в Олешню. І жартома влаштували змагання. Так ось у плаванні вільним стилем, батерфляєм і на спині перемогла Таня. А в брасі - Микола.
І Дениска вона віддала в басейн в оздоровчу групу. Що це початок дороги сина у великий спорт, не думала. Хотіла, щоб ріс дужим.
"Діму нам Бог послав"
Діма - це Дмитро Анатолійович Гунько, тренер Дениса. Тоді він закінчив фізфак педінституту, був майстром спорту з плавання. У 2001 році прийшов на тренерську роботу в дитячу спортивну школу інвалідів і взяв групу дефлімпійців - дітей з вадами слуху. Так вони зустрілися - молодий тренер і Денис. Дмитро відзначив хороші зовнішні дані хлопця, його бажання займатися плаванням серйозно, що збіглося з прагненням батьків. У 2003 році Дмитро Анатолійович почав наполегливо тренувати учня.
Був час, коли у Чернігові не було басейну. Мабуть, років два. Тренер зі своїм учнем їздив у Гомель. Майже рік Дмитро Гунько працював у Миколаєві. Туди ж їздив і Денис. Він ще вчився в школі. Щоб не занедбати навчання, брав з собою в Миколаїв підручники. Три тижні тренувань у миколаївському басейні - тиждень вдома. Знову три тижні в Миколаєві...
Звичайно, все це вимагало немалих сил і коштів. Допомагав молодому обдаруванню "Інваспорт". Усіляко підтримував хлопця тренер. І, звичайно ж, батьки, які нічого не жаліли для сина.
- Не думати про те, що буде з нашою дитиною в майбутньому, ми не могли, - каже Тетяна Василівна. - Доземний уклін Дмитру Анатолійовичу, який вкладає в нашого Дениса свій талант, працю, навіть кошти. Ми йому вдячні безмежно. Досягнення Дениса - його заслуга.
Перший успіх прийшов до хлопця у 2001 році. Тоді в Артеку проходив фінал спартакіади "Повір у себе". Дві срібні медалі були першими нагородами Дениса. У 2003 році він став володарем кубка України серед глухих. А це вже серйозно. Навесні 2005 року на чемпіонаті України в Миколаєві здобув золоту, дві срібних і бронзову медалі. Став канди- v датом в основний склад збірної України. У червні 2005 року на відкритому чемпіонаті Росії в Москві Денис завоював дві золоті і дві бронзові медалі. А в грудні на чемпіонаті України в Харкові виборов золоту, срібну і дві бронзові медалі.
У березні 2006 року на чемпіонаті України в тому ж Харкові Денис успішно виконав норматив для участі в чемпіонаті Європи в Греції.
У червні в Салоніках стояла нестерпна спека. На те, щоб ближче й грунтовніше познайомитися з Грецією, не було часу. Тренування і змагання, тренування і змагання. Денис узяв золото в естафетному плаванні 4x200 вільним стилем і срібло в 4x100. Це був великий успіх нашого земляка. За результатами чемпіонату Європи з дефлімпійських видів спорту Денису Бистреському була призначена стипендія Президента України.
Нині Денис із Дмитром Анатолійовичем готуються до чемпіонату світу, який відбудеться у серпні 2007 року в Тайвані. Ідуть напружені тренування. У вересні минулого року в Чернігові нарешті почав працювати басейн. Вже не треба шукати місця для тренувань далеко від дому.
- У 2005 році до керівництва дитячо-юнацької спортивної школи інвалідів прийшов Андрій Миколайович Литвинець, сам спортсмен, - говорить Дмитро Гунько. - 3 ним легко вирішувати будь-які проблеми - фінансові, організаційні. Він так і сказав: "Будуть результати - буде все!", бо розуміє, що спортивні досягнення не падають з неба, а вимагають вкладень.
Що можна їсти чемпіону?
Денис - справжній богатир. Серед членів збірної - найвищий. Зріст - 188 см, нога - 47-й розмір. А вага - 80-82 кілограми.
- Дмитро Анатолійович каже, що треба ще схуднути. Щоб було 78 кілограмів, - говорить Тетяна Василівна. - Мені легше сказати, що не можна їсти сину. Картоплі не можна. А перед змаганнями і м'яса. Йогурт - ні в якому разі. Майонез теж. Менше смаженого, жирного. Більше фруктів. Треба їсти вівсяну кашу. Можна трохи солодкого. Навіть шоколад і тістечка. Але все це не пізніше сьомої години вечора. Далі хіба що склянку кефіру.
У дитинстві Денис цікавився кулінарією, - усміхається Тетяна Василівна. - Навіть навчився пекти. Якось стояли ми з ним у черзі за пасками. Грошей було мало, то я вирішила, що куплю дві маленькі і досить. І раптом просить моє дитя грошей. "Мені треба", - каже. Спробувала з'ясувати, навіщо. Не сказав. Ну, дала йому скількісь там. То він купив борошна, молока, дріжджів - усе, що треба для паски. І доки ми з батьком були на роботі, спік дві пасочки. Смачні! Було йому тоді років дванадцять, мабуть.
День чемпіона заповнений до краю. Тренування в басейні вранці і в другій половині дня. А ще спортзал. І сон. Спати треба не менше восьми з половиною годин на добу, але не більше десяти. На дурниці часу не залишається. Бо є в людини мета.
У дев'ятнадцять літ у Дениса вже 22 медалі за перемоги у спорті. А на президентські стипендії він купив комп'ютер і мамі - пральну машину.
Лідія КУЗЬМЕНКО
(По материалам еженедельника "Вісник Ч")
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Экспорт новостей
