Смирнов Леонид – земський лікар, перекладач "Махабхараты"

Вторник, 9 Октября 2007 19:49 | Просмотров: 4079

У селі Козляничі теперішнього Сосницького району колись жив і працював земським лікарем Леонід Смирнов. Його дружина Софія Митрофанів-на, уродженка Демидовська, була на той час освіченою та інтелігентною жінкою. її повісті та оповідання друкувалися в журналах під псевдонімом Козля-ницька. Із чотирьох її синів троє обрали професію лікаря. Наша розповідь про одного з них - Бориса Леонідовича. Народився він 15 грудня 1891 року в Козляничах. У чотири роки вже навчився читати, а вже в п'ять читав Євангеліє і твори Пушкіна.

На початку грудня 1991 року в Козляничі прибули кілька людей, як вони представилися, з Молдавської асоціації Б.Л.Смирнова. Вони звернулись до сільської ради з проханням прикріпити на будинку, в якому жила сім'я Смирнових, меморіальну дошку. Подія ця була присвячена сторіччю з дня народження Бориса Леонідовича. А ще подарували школі комп'ютер і дзвін ще не відреставрованій церкві. У будинку Смирнових нині знаходиться сільська бібліотека, на вигляд він ще міцненький, але потребує догляду.

Скажемо також, що в Корюківці, по вулиці Шевченка, живе вчителька-пенсіонерка Тетяна Єфремівна Мотчана, яка пам'ятає, Бориса Леонідовича з дитячих літ, бо він був її хрещеним батьком. її рідні теж тоді жили в Козляничах. Вона його пам'ятає худорлявим, невисокого росту, рухливим і жвавим.

У 1910 році, після закінчення із золотою медаллю гімназії, вступив до військово-медичної академії в Петербурзі. Його здібності проявились уже тоді. Будучи студентом, підготував кілька наукових робіт. Вони надруковані в фахових виданнях.

На початку першої світової війни Борис Леонідович з відзнакою закінчив академію і потрапив у діючу армію. Працюючи у фронтових шпиталях, не залишав наукову роботу. Із 1919 року він працює лікарем у Сосниці, у Києві - ординатором у клініці нервових хвороб медичного інституту. Через рік його призначають на посаду асистента при кафедрі професора Б.Маньковського. А в 1927 році Смирнов захищає дисертацію на звання приват-доцента, займається викладанням в інституті. Та найповніше його, талант розкривається в Туркменії.

З 1935 року він займає посаду наукового співробітника Туркменського інституту неврології та фізіотерапії, захищає кандидатську дисертацію, а через рік - докторську.
У вересні 1939 року вже професора Б.Л.Смирнова обирають за конкурсом завідуючим кафедрою нервових хвороб Туркменського державного медінституту. У період Великої Вітчизняної війни він, повний сил та енергії, поєднує роботу на кафедрі з виконанням обов'язків члена Госпітальної ради при управлінні госпіталями Наркомздоров'я Туркменської РСР, працює консультантом-нейрохірургом у трьох евакогоспіталях. У лікарні відновлювальної хірургії та у відділенні нейрохірургії інституту неврології і фізіотерапії, подає допомогу в лікуванні поранених.

   У післявоєнні роки Борис Леонідович одним із перших в Союзі увів цикл лекцій по нейрохірургії в курс неврології для студентів. Під його керівництвом співробітники виконали понад 200 наукових робіт із різних актуальних питань невропатології і захистили 15 кандидатських дисертацій.
    Але не тільки талановитим лікарем проявив себе наш земляк. Був він високоерудованим і цілеспрямованим. З дитячих років у нього прокинувся інтерес до літератури, йому легко давались іноземні мови. Ще юнаком вивчив французьку та німецьку мови, а в гімназії познайомився з давньогрецькою мовою, добре знав латинь. Оволодів також англійською мовою, івритом. Приїхавши до Ашхабада, негайно приступив до вивчення туркменської мови.

Великий інтерес у академіка Л.Б.Смирнова викликав індійський епос "Махабхарата". З'явилася думка перекласти його російською. Велику допомогу у цій титанічній роботі надавали дружина Людмила Ерастівна та її сестра Ганна Ерастівна Лисенко. Леоніду Борисовичу вдалося зробити справжній подвиг - перекласти четверту частину твору - вісім томів! І не тільки перекласти, але й прокоментувати філософські основи "Махабхарати".
    Заслуги Бориса Леонідовича були відзначені високими державними нагородами. Не стало його у 1967 році.

    Ольга КРИВИЦЬКА. Олексій СУНКО

    (По материалам еженедельника "Вісник Ч")

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в:

Версия для печати