Важка доля героя Вітчизняної війни з Чернігівщини

Добавить новость

Пятница, 8 Мая 2020 15:21  |  Просмотров: 2401

http://che.cn.ua/index.php/different/history/item/3249-vazhka-dolia-heroia-vitchyznianoi-viiny-z-chernihivshchyny

Уродженець Чернігівщини сержант Андрій Федотович Савенко (1912-1988) пройшов Велику Вітчизняну війну з перших до останніх днів, був командиром відділення 2-ї понтонної роти 108 Окремого моторизованого понтонно-мостового батальйону 2-ї Гвардійської танкової армії, під артилерійським і кулеметним вогнем організовував прокладання через річки і канали підводних мостів для форсування і переправи танків і просування радянських військ.

Також, ризикуючи життям, брав участь в розмінуванні доріг та інших об'єктів, щоб забезпечити безперешкодне проходження радянських військ і бойової техніки. Брав участь в битвах за Сталінград і на Курській дузі, в битві на Дніпрі, його форсуванні і звільнення Києва, в Житомирсько-Бердичівській і Корсунь-Шевченківській операціях, також брав участь у боях за визволення Польщі, у Вісло-Одерській та Східно-Померанській операціях, а також у взятті Берліна, де на підступах до міста був важко поранений в голову. За героїзм і мужність був нагороджений орденами і медалями. Доля фронтовика була дуже непростою і часом трагічною, що не завадило йому героїчно битися на фронтах Другої світової війни.



Андрій Федотович Савенко народився 1 жовтня 1912 р. в с. Лопатні Любецької волості Городнянського повіту Чернігівської губернії (нині Ріпкинський район Чернігівської області) в сім'ї козака Савенка Федота Лукича. Сім'я належала до козацького стану («військових обивателів», прирівняних в Рос. імперії до «державних селян», які ніколи не були кріпаками, володіли власними землями і господарствами, з яких платили державі податки). Його рідний дядько Олександр Савенко в складі імператорської армії воював на фронтах Першої світової війни, отримав звання унтер-офіцера, після революції 1917 воював у складі Добровольчої Білої армії, після поразки емігрував до Франції. Батько Андрія Федотовича – Савенко Федот Лукич (06.06.1882 р.н.) теж воював на фронтах Першої світової війни, потім в «громадянську» – в рядах Білої армії, потрапив у полон до «червоних», щоб уникнути розстрілу погодився вступити до РКЧА, перебував у Першій кінній армії під командуванням С. Будьонного. Залишивши участь в РКЧА, повернувся у рідне село Лопатні, де намагався розвивати власне господарство. Підозрювався у зв’язках з партизанськими антибільшовицькими загонами отамана Галаки (Івана Васильчикова; 1890-1921), але довести не змогли. «Контрреволюційне» минуле після закінчення «громадянської» війни Федоту Савенку не пробачили, в 1920-ті рр. радянською владою у нього були конфісковані в с. Лопатні будинок, землі, коні і господарство. Вся їхня сім'я була виселена з с. Лопатні і переселена в сусіднє с. Корчів'я Ріпкинського району, де на перших порах змушені були жити в землянці. Разом з батьками, молодшим братом і двома сестрами був виселений і юний Андрій Савенко.

У 1925 А. Ф. Савенко закінчив місцеву чотирирічну школу і після досягнення повноліття виїхав з с. Корчів'я. Працював в Мінську і Києві, після 1933 повернувся до батьків у с. Корчів'я та одружився. Тут вступив до колгоспу, працював комірником, був обраний секретарем комсомольської організації, прийнятий до ВКП(б) і обраний головою колгоспу, пропрацювавши на цій посаді два роки. Піддався єжовсько-сталінським репресіям, заарештований в кін. 1936 – поч. 1937 за наклепом як «ворог народу», засуджений на п'ять років, відбував термін в концтаборі під Москвою. Після арешту дружині пригрозили теж арештом як «дружині ворога народу», внаслідок чого вона розлучилася і відреклася від чоловіка як від «ворога народу». Відсидів більше року, був звільнений і амністований в кінці 1938 року після відсторонення наркома НКВС М. Єжова.

Після звільнення і амністії у грудні 1938 повернувся до с. Корчів'я, де одружився з місцевою мешканкою Дариною Пантелеївною Куліш, однак, побоюючись нового арешту, змушений був з сім'єю переїжджати з місця на місце. За короткий час змінив місця проживання і роботи в різних кінцях СРСР: в Карелії, Сибіру, в 1940 – в Казахстані, тут проживав з сім'єю (дружина, син і дочка) в с. Алакуль Мендигарінського р-ну Кустанайської області, працював в місцевому радгоспі бригадиром.

З початком Великої Вітчизняної війни добровольцем пішов на фронт, мобілізований 15 липня 1941 Мендигарінським райвійськкоматом. В армії приховав, що був членом ВКП(б), знищивши партквиток.

Служив старшим понтонером і сапером-мінером на фронтах Другої світової війни в званні сержанта, був командиром відділення 108 Окремого мотоінженерного Дністровського Червонопрапорного батальйону і командиром відділення 2-ї понтонної роти 108 Окремого моторизованого понтонно-мостового батальйону 2-ї Гвардійської танкової армії. Як командир відділення під артилерійським і кулеметним вогнем організовував прокладання через річки і канали підводних мостів для форсування і переправи танків і просування радянських військ. Також брав участь у розмінуванні доріг та інших об'єктів, щоб забезпечити безперешкодне проходження радянських військ і бойової техніки.

Спочатку, після мобілізації, в липні 1941 направлений на далекосхідний кордон СРСР для стримування нападу японської армії з боку Маньчжурії (Маньчжоу-го). З 18 липня 1941 ніс службу в 20-му окремому мотопонтонному батальйоні поблизу м. Бікін Хабаровського краю на кордоні з Маньчжоу-го, де 700-тисячна японська Квантунська армія готувалася до початку бойових дій проти СРСР. У травні 1942 перекинутий під Воронеж. У складі армії Південно-Західного фронту брав участь в Харківській операції 1942 р. З жовтня 1942 по лютий 1943 – в складі армії Сталінградського фронту, брав участь у Сталінградській битві (нагороджений медаллю «За оборону Сталінграда»). З лютого по жовтень 1943 – в складі інженерних військ Воронезького фронту, брав участь в битві на Курській дузі (липень-серпень 1943). 11 липня 1943 переведений в 108-й Окремий мотоінженерний батальйон.

З жовтня 1943 по березень 1944 – в складі 1-го Українського фронту, під командуванням генерала М. Ф. Ватутіна брав участь в битві за Дніпро, форсуванні річки і звільнення Києва (у вересні-листопаді 1943). Зокрема, під безперервним кулеметно-мінометним вогнем противника організовував переправи радянських військ через Дніпро і здійснював регулярні рейси на протилежний берег.

Після визволення Києва брав участь в Житомирсько-Бердичівській і Корсунь-Шевченківській операціях, у визволенні Білої Церкви та інших міст України, за проявлений героїзм генерал Ватутін розпорядився представити командира відділення Савенка А. Ф. до урядової нагороди ордена «Червона зірка», проте документи не встигли оформити, оскільки незабаром генерал загинув.

З кінця березня 1944 – в складі 1-го Білоруського фронту спочатку під командуванням маршала К. К. Рокосовського, а з листопада того ж року – під командуванням маршала Г. К. Жукова. Брав участь в боях за визволення Польщі, у Вісло-Одерській і Східно-Померанській операціях, забезпечував під час бойових дій організацію переправ радянських танків і військ на Віслі і Одрі. Оскільки на території Польщі і Німеччини всі танкопрохідні напрямки були дуже щільно заміновані німцями, А. Ф. Савенку, ризикуючи життям, доводилося брати участь в розмінуванні доріг та інших об'єктів для забезпечення безперешкодного проходження танків. 1 серпня 1944 нагороджений нагрудним знаком «Відмінний сапер».

У складі 2-ї гвардійської танкової армії при наступі на Німеччину 03.03.1945, командуючи відділенням, відзначився при прокладанні переправи і мосту для проходження радянських танків через приплив Одри – річку Іна в північно-західній Польщі. Як відзначав командир 108-го окремого понтонно-мостового батальйону (108-й ОПМБ) майор Олександр Петошін, «тов. Савенко організував роботу так, що його відділення закінчило своє завдання першим і допомогло іншим відділенням, незважаючи на сильний артилерійський вогонь противника». За «проявлені мужність і винахідливість» був представлений 11.03.1945 до урядової нагороди ордена «Червоної зірки».



У квітні 1945 при наступі на Берлін «під ураганним артилерійських і кулеметним вогнем» А. Ф. Савенко брав участь у прокладанні понтонного мосту через канал Фріланденштром в р-ні Бліздорфа, де створена для оборони Берліна німецька група армій «Вісла» вела запеклі оборонні бої. Завдяки проявленим командиром відділення А. Ф. Савенком героїзму і мужності, було забезпечено успішне форсування і прорив радянських танків через канал Фріланденштром, що відкривало шлях на Берлін.

Як зазначив командир 108-го Окремого моторизованого понтонно-мостового батальйону, герой Радянського Союзу підполковник Олексій Тихонов, «наводка моста проводилася під ураганним артилерійським і кулеметним вогнем і в безпосередній близькості від противника... Тов. Савенко А. Ф. показав себе хоробрим, вольовим командиром, особистим прикладом залучав своїх понтонерів на якнайшвидше виконання завдання. Тов. Савенко А. Ф., бувши поранений, продовжував залишатися в строю і тільки після другого важкого поранення був відправлений в шпиталь». Згадане важке поранення в шию (ближче до потилиці) і праву гомілку було отримано 17.04.1945, після чого він був відправлений до шпиталю.

У шпиталі пробув з 18 квітня по 1 травня 1945 і, так і не зробивши операції з видалення осколків, 1 травня знову відбув на фронт, де брав участь в боях у Берліні та інших містах, розмінуванні стратегічно важливих об'єктів і доріг.

За «відвагу і самовідданість» 6 травня 1945 був представлений до урядової нагороди ордена Вітчизняної війни II ступеня, який був виписаний 10 травня 1945 року, проте так і не був вручений, оскільки Савенко А. Ф. після капітуляції Німеччини був перекинутий в нові місця бойових дій за її межами. Також був нагороджений бойовою медаллю «За відвагу». Указом Президії Верховної Ради СРСР від 9 травня 1945 був нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», яка була вручена лише 5 липня 1946.

За наказом командування, з метою випередження військ союзників, брав участь в зайнятті німецьких авіаційних заводів та інших військових стратегічних об'єктів в Західній Німеччині з метою евакуації звідти на радянську територію обладнання та верстатів.

З 21 травня 1945 року у складі 95 окремого саперного батальйону. 2 липня 1945 переведений в 131-й гвардійський окремий саперний батальйон 10-го гвардійського танкового корпусу. Нагороджений нагрудним знаком «Відмінний мінер».

За деякими даними, після закінчення військових дій в Центрально-Східній Європі був перекинутий до кордонів Маньчжурії (Маньчжоу-го), де продовжував брати участь в бойових діях до вересня 1945 р. За іншими відомостями, продовжував нести службу на території Німеччини до кінця вересня 1945.

Демобілізований 9 жовтня 1945. Мав поранення, в т. ч. в голову і в ногу.

Після демобілізації в листопаді 1945 повернувся в с. Корчів'я Ріпкинського району Чернігівської області, куди переїхав разом з сином Іваном Савенком (13.06.1939 р.н.). Село було наполовину спалене німцями при відступі і жити було ніде, доводилося будуватися на попелищі. Оскільки під час війни його дружина і молодша дочка померли в Казахстані, А. Ф. Савенко в с. Корчів'я одружився з удовою фронтовика Єфросинією Микитівною Надточій (1917-1997), від цього шлюбу вони мали чотирьох дітей, двоє з яких померли незабаром після народження (Поліна 1946 р. н. і Микола 1951 р.н.), а інші двоє вижили – Олександр Савенко (1947-2015) і Магдалина Савенко (в заміжжі Шумило, 1949 р.н.). Працював у колгоспі бригадиром, вступати в КПРС і від керівних посад в колгоспі відмовлявся. Всю решту життя носив у голові кілька осколків, які застрягли в потиличній частині черепа і через небезпеку операції хірурги так і не змогли їх видалити. Через осколки весь час мучився від сильного головного болю. Помер 26 листопада 1988 року, похований в с. Корчів'я Ріпкинського району Чернігівської області. Онуки А. Ф. Савенко: Савенко Андрій Олександрович (1976 р.н.) – кандидат соціологічних наук; Шумило Віталій Вікторович (1969 р.н.) – науковий секретар Центру дослідження історії релігії та Церкви ім. архієп. Лазаря (Барановича) Національного університету «Чернігівський колегіум» ім. Т. Г. Шевченка, головний редактор наукового альманаху «Чернігівські Афіни»; Шумило Сергій Вікторович (1976 р.н.) – директор Міжнародного інституту афонської спадщини, головний редактор наукового альманаху «Афонська спадщина» і афонського інформаційного порталу AFONIT, редактор відділу науково-популярного журналу «Пам'ятки України: історія та культура», обирався депутатом Чернігівської міської ради (2002-2006 рр.) і секретарем Комісії міськради з питань комунальної власності, розвитку підприємництва та регулювання земельних відносин (2002-2003 рр.).

Нагороди А. Ф. Савенка: орден «Червоної зірки» (11.03.1945), перший орден «Вітчизняної війни» II ступеня (10 травня 1945), другий орден «Вітчизняної війни» II ступеня (11 березня 1985), медаль «За оборону Сталінграда» (15 листопада 1943), медаль «За відвагу» (29 березня 1945), медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» (5 липня 1946), медаль «Ветеран праці» (18 вересня 1978), а також численні ювілейні медалі за перемогу у Великій Вітчизняній війні.

Підготував С. В. Шумило – онук А. Ф. Савенка, Київ

Віталій Назаренко, «Чернігівщина» №19 (784) від 7 травня 2020

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: