Баба Марфа у свої 83 вижинає серпом десять соток

Добавить новость

Пятница, 28 Августа 2009 16:42  |  Просмотров: 4806

Саме робота тримає на світі 83-літню бабу Марфу

Половина городу Марфи Сакун з Безуглівки  (соток до десяти) засіяна травою. Згодовувати її нікому – лише кіт є в господарстві 83-річної бабусі. Але кожного року  Марфа Мусіївна вижинає свій луг серпом  “при самій землі” до останньої стеблини. Складає акуратні копички, накриває від дощу. А цього літа пов’язала сіно в снопи, як жито. Каже, щоб зручніше було вантажити, коли хтось захоче забрати.

Свіжі копиці стоять поряд з почорнілими торішніми. Виходить, ніхто не забрав: у селі – три з лишком десятки мешканців, з яких лише у двох родинах тримають по корові. Їхні господарі ще порівняно молоді і дужі, а сіножатей довкола – неміряно, тож на бабине Марфине сіно попиту нема.  Та стареньку це не зупиняє. Мало не вдосвіта вона виходить жати.
Маленька, згорблена. В гамашах з латками на колінах. Нові довго не живуть, бо майже все доводиться робити навколішки. У хаті чисто, ніби прибрано до свята. У дворі акуратно складені дрова. Полінця ніби лінійкою міряла, коли різала. А потім “усе сміттячко” ретельно вимела з густого споришу.

Біля колодязя цвітуть нагідки. Ні бур’янини між кущами. Так само і на городі.
- Картопля цієї весни посходила рідко, - бідкається. – Стільки років земля без гною..
Порожні місця ретельно виполоті і заволочені. Квасолева грядка густіша.
- Ця росте і без добрива, - каже баба Марфа,  - сію, щоб город не гуляв.
Трохи далі – ріпа. Торік  добре вродила. Шкода, їсти нікому. Уже 15 років як овдовіла. Доньки і онуки в Чернігові. Приїздять часто. Везуть не лише гостинці, а й запас харчів, “щоб не постувала”. Тільки не такий смак у міських продуктів, не порівняти їх з тими, що своїми руками вирощені.
- Земля розумніша від нас, - раптом каже моя співрозмовниця, згадавши, як колись приїздила дочка, і вони вирішили не полоти город, бо трава була ще зовсім мала. Залишили до наступної суботи. А через тиждень за бур’яном не стало видно картоплі.
- Обдурила нас земля, - посміхається. – Покарала за лінощі.

Так вчила її мама. І, важко пропрацювавши все своє життя, жінка досі ні дня не може  прожити без звичної селянської роботи, яка не виснажує її. Навпаки - тримає на світі.
Серп (так, саме з великої літери!), яким  зараз жне отаву, Марфа Мусіївна купила вже давно у сусідньому селі. Гарний трапився. Назублений так, що ніби сам жне. Проводжаючи мене на вулицю, старенька накриває його травою – береже, щоб надовго вистачило.
Натомившись, вона йде в хату відпочити. Сяде біля столу, візьме газету. Свіжу чи давню – не має значення: любить перечитувати по кілька разів. Каже, іноді і потягнеться рука, щоб зробити з газети стельки в калоші, але не дозволяє собі цього – шкода. Читає про чужі долі і згадує свою. Як мати в школу за руку повела, “ а в торбі – ні зошита, ні олівця”, як погоріли в 1941, як заміж виходила...
Багато чого пережили з чоловіком, а “обидно трохи”, здається, за дрібниці: не пожалів, коли прибігла додому вкрай перелякана – гребла сіно, і раптом з лісу  - величезний лось. Всяке могло трапитись, а Миколі наче байдуже: жива, і добре. 

Або коли якось вночі була гроза. Вона боялася, не спала, а чоловік не приголубив, не заспокоїв.
... Стінні ходики баби Марфи трохи запізнюються.
- Це, мабуть, добре, - кажу, - хай подовжують Вам життя.
- Краще хай моїм донькам, - не погоджується  старенька.  
Обнімаючи її на прощання, вдихаю запах лугового сіна...

Марія Ісаченко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: