Жінка з Ніжина бачить дати на стелі, підлозі, стінах і… в небі

Добавить новость

Четверг, 13 Августа 2009 13:19  |  Просмотров: 2235

Надія Андрушко

51-річна жінка з незвичайними здібностями живе у Ніжині. Вона безпомилково визначає день тижня будь-якого числа, будь-якого року. На сто років вперед і назад.
Перед поїздкою до Ніжина, озброївшись календарями за останні п'ять років, зателефонувала Надії Іванівні. Телефонні тести жінка пройшла чудово: 8 попадань із 10. Я позичила церковний календар 1911 (!) року, у ньому числа вказані як за старим, так і за новим стилем. І поїхала до Ніжина.
— І сама не знаю, що це зі мною. До лікарів зверталася. Тільки розводять руками, — з такими словами зустріла мене Надія Андрушко. — Ходімте до хати, переконаєтесь, правду кажу.
Я присіла на диван, назвала дати народжень своїх дітей і свою. Надія Іванівна підняла голову, втупилась у стелю.
—  Бачу дні: неділя, четвер, п'ятниця.
Правильно. Далі пішла по привезених із собою календарях — усе збігалося. Дістала той, що 1911 року. Надія Андрушко втупилася у підлогу і повільно «читала» на ній назви днів за старим і за новим стилем. Мучила я її хвилин сорок. Жодного разу Надія Іванівна не схибила.

—  Звідки у вас такий дар?
— Проявився він більше десяти років тому. Задумаю якесь число, гляну на небо, а там почерком покійної мами день пишеться. Подумки загадувала дати і звіряла з календарем.  Сходилося.  Навіщо мені календар у домі, подумала, і більше не купувала. Можливо, щось передалося від нині покійної бабусі Сеньки, материної мами. Вона шептала від бешихи (рожі) — хвороба така. До неї генерали і полковники приїздили. Померла бабуся у 70-і. Мамі дар передала, тільки вона ним так жодного разу і не скористалася. Діти, робота, все життя на фермі. На пенсії лише рік прожила. Я її так любила. Може, це вона мені якийсь знак посилає. А може, це пов'язано із моєю  хворобою.  Нині  я інвалід II групи — епілепсія. Хвороба проявилася давно. Лікарі сказали, через нерви. Я стільки пережила: одна дитина народилася з вовчою пащею. Доки не прооперували, місця  собі  не  знаходила. Смерть мами, брата вбили, всього не перекажеш... Доки могла, ходила на роботу. Вивчилась у Чернігові на кондитера, працювала продавцем, потім на заводі «Сільмаш». Лікарі заборонили хвилюватися. Намагаюся думати про хороше. Ймовірно, це календарі мені й навіяло.

— Надіє Іванівно, майбутнє передбачати можете?
— Ніколи не пробувала.
— Хто переможе на виборах у президенти: Юля чи Янукович?
Жінка довго дивилася у стіну.
— Хто виграє вибори, не пишеться. Але Юля набере голосів на 1% більше, ніж Янукович. Бачу цю цифру.
Більше, скільки жінка не старалася, на жодне із запитань відповіді не було.
— Усе біле-біле, — скаржилася Надія Іванівна.
Та коли я почала питати, на які дні припаде 2 січня 2050, 2100 року, вона без запинки відповіла:
— Четвер і неділя. Наперед любий день скажу. Варто запитати вголос чи подумки, і з'являється слово.
На прощання Надія Андрушко пообіцяла:
—  Якщо проявиться ще якийсь дар, повідомлю.

Валентина Тимошко, тижневик «Вісник Ч» №33 (1213)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: