У Дніпровське їдуть з Сум – за трофеєм

Добавить новость

Понедельник, 6 Августа 2018 11:54  |  Просмотров: 2922

Село Дніпровське в Чернігівському районі відоме багатими дачниками та великою кількістю рибалок. За добу реєструється близько 100 плавзасобів.

— Я зі Славутича, — усміхається до мене 59-річний Олександр Скріпов, що приїхав рибалити зі своїм сином 38-річним Миколою.


Микола та Олександр Скріпови зі Славутича

Чоловіки щойно приїхали на машині. За вихід на воду заплатили 10 гривень. Човен привезли з собою. Обидва у дощовиках. З неба ллється.

— Сьогодні та завтра буду рибалити, — продовжує чоловік. — Риби — коли як. Коли багато. Коли — не дуже. Рибаки їздять не за рибою, а на риболовлю, — сміється. — Ми все тут знаємо — постійні клієнти. Приїжджаємо з палаткою.

Час, проведений на риболовлі, у рахунок життя не йде. Так і напишіть, — сміється. — Рибу варимо, смажимо, коптимо, солимо. Майже кожні вихідні на Дніпрі. У Славутичі працюю на станції, будую укриття.

— На що ловите рибу?

— На вудку. Ми ж не браконьєри. З ночівлею, відпочиваємо. Ночуємо на островах. Не страшно самим. Нам що, їжачків боятися?

Постійні рибалки один одного знають. Є зальотні. З Сум, Києва приїжджають.

Трохи далі, за Прохоровим хутором, стоїть великий табір з наметів. Там купаються, варять їжу, ловлять рибу. І дощ не лякає.

— До Сум 400 кілометрів, добралися аж звідти, — хвалиться 36-річний рибалка Олексій Сидорчук з Сум. Він рибалить з берега.

— Таке класне місце?

— Непогане. Тихо, спокійно, немає міської метушні. Рибалю разом з подругою. Чоловік її спить в палатці. Ми втрьох приїхали. Другу добу тут. У четвер пішов з роботи, в понеділок — повернуся.

Човен свій ніхто не дасть.

Тут не одразу глибоко, можна купатися. Далі глибина доходить до 10 метрів.

— Комарів багато?

— Так! Починаючи від маленьких до таких, що з вас зростом, — сміється.

— Це Дніпро — є шанс спіймати трофей. Тому навіть Суми сюди їдуть, — пояснює 40-річний Олександр Лящок з Сум. У нього моторний катер.

Рибалки відмічаються на рибстані. Платять за це 10 гривень. Якщо без цього, буде штраф.

— Це приватне підприємство. Я сама з Дніпровського. Живу в Чернігові. Підробляю, — каже Олександра Коробова, працює на рибстані, бере з рибалок гроші. — За дві доби 118 людей зареєструвалося на вихід на воду. А дехто ж і не один приходить. Прийшла о третій годині ранку — так колона з людей стояла. І судаків ловлять, і лящів, і сомів. Хто що.

Тут, на рибстані, шість чи сім рибалок. Є план — здають рибу. Хазяїн рибстану десь у Чернігові. Вони як найняті. Ловлять, виконують план, на Чернігів рибу возять.

А дачники тут один одного кращий. У селі їх не дуже люблять. У нас пенсії маленькі, а вони будуються. Правдами й не правдами купили ці землі. Вчора наприклад, позрубували акації. Кажуть, тут будуть два будинки.

Сосни, там де палатки, посадив мій батько років 90 тому. Зараз там намет на наметі та багато бруду. Місцеві нічого зробити не можуть. Ще виматюкають чи постріляють.

Не ліс, а столова: суп, шашлик воняє. Збирала восени гриби, так ще й сміття довелося. Куди дивляться екологи? А сільрада каже: немає грошей, щоб поставити будку, шлагбаум чи причали.

* * *

— Близько ста-ста двадцяти дач у нас тут. Більшість дачників не кажуть, чим займаються: «У мене свій бізнес», — відповідають. Є закон: прибережно-захисна смуга біля річки — 25 метрів. А воно — із двору у воду. Є у нас тут і бази. Щоб туристичний збір платили у сільраду — це питання ми ще не вирішили, — розповідає дніпровський сільський голова Валентина Деркач. — Після Чорнобиля на пляжі не було жодної палатки. Тільки десь з 2000 року відновилося. Як пішла війна і море накрилося, великий наплив сюди став.

До нас їдуть і по гриби, і по ягоди, і по рибу. Гриби на островах добре ростуть. Косулі бігають. Кабани через чуму вимерли.

— Чи впливають дачники якось на село?

— Шкоди ніякої наче не роблять, але наше населення ображається — немає такого вільного доступу до води. Все забудовано.

Є і свідомі дачники. Взимку важко, в бюджеті коштів не вистачає на зарплату та енергоносії. Вони надають допомогу. Можемо розчистити дорогу, дають гроші на солярку. Цю зиму дякуємо їм. Там є у нас формування громадське з дачників — «Барс».

— Дачники не думали поставити «грибки» чи ще щось?

— Вони про це не говорили, і ніхто нічого не хоче. Ми зі сміттям не можемо розібратися. Два рази уже прибирали цьогоріч.

Трактором виїжджаємо, збираємо і веземо на сміттєзвалище. Робить це сільська рада.

Поставили ящики. Тиждень проходить — і повний той ящик. Кожен їде не з одним же пакетом.

Там дорога на Прохорів грунтова. Я казала дачникам: «Ви ж їздите. Складіться та зробіть дорогу». А вони: «У нас джипи, і так проїдемо».

Аліна Сіренко, тижневик «Вісник Ч» №31 (1682), 2 серпня 2018 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: