Сергій Березенко: «Ми не кидаємо своїх у біді»

Добавить новость

Пятница, 2 Марта 2018 10:58  |  Просмотров: 1967 | Обновлено 5 Марта 2018 10:22

ПОЗИЦІЯ Десятки людей, сотні листів і тисячі прохань — такі підсумки основних показників дня особистого прийому народного депутата Сергія Березенка. Попри те, що лише нещодавно відгомоніли свята, у громадській приймальні нардепа традиційно людно. Близько десятка чернігівців очікують на особисту розмову з народним обранцем. І для кожного цей шанс фактично перетворюється на останню інстанцію.



Хвороба ціною в мільйони

Двоє матерів, які виховують діток, хворих на рідкісну органну хворобу муковісцидоз, пояснюють: для їхніх дітей кожен прожитий день — це перемога. Перемога над собою, над хворобою, над обставинами, а інколи й над чиновницькою байдужістю. Так і живуть — усупереч усьому.

Візуально наслідки хвороби непомітні, вони всередині… Муковісцидоз означає порушення функцій усіх залоз зовнішньої секреції. Переклад назви хвороби з латини означає «густий слиз», тобто через генетичні порушення в організмі людини згущується секрет, який виділяється залозами, і відбувається буквально закупорювання вивідних протоків підшлункової залози, порушується обмін у сполучній тканині, порушується робота бронхів тощо. Із віком негативні наслідки лише накопичуються — відмовляють легені, шлунок, печінка, решта життєво важливих органів. На сучасному етапі муковісцидоз фактично не лікують, а лише призначають спеціальну ферментну підтримувальну терапію. Завдяки цьому людина здатна прожити з цією хворобою до глибокої старості. Нині лише з’являються експериментальні генетичні ліки. Нещодавно в США розробили такий препарат, він ще не зареєстрований у країнах ЄС, лікування ним обійдеться в астрономічну суму — річна вартість лікування сягає майже 300 тисяч доларів США.

«В Україні розроблена спеціальна ферментна терапія, діти приймають препарати для підтримки підшлункової залози — це «Креон» і потужні антибіотики. Оскільки через постійне продукування слизу відбувається часте інфікування організму. Для таких хворих і дози інші — зазвичай вони вищі навіть за дорослі», — емоційно пояснюють Інна Зиневич і Наталія Небесна.

Це на словах виглядає просто, а реально щомісячні витрати для родини — 20–30 тисяч гривень. Оскільки навіть ферменти дитина вживає по 6–7 капсул за один прийом їжі, тобто 30 пігулок на добу. На місяць це 45 упаковок лише ферментів. Окрім того, торік таким хворим за рахунок державного та місцевого бюджетів почали видавати й ліки для інгаляції легенів — муколітики.

І якщо у випадку з ферментним лікуванням усе більш-менш гаразд і фінансування відбувається за рахунок різних рівнів бюджету, то з іншими препаратами не все так оптимістично. Бо ліки для підтримки печінки не завжди фінансуються і надходять вчасно, тому батьки змушені їх купувати за свій рахунок. У батьків є побоювання, що забезпечення муколітиками — також тимчасовий захід.

Вони знайшли вихід — пропонують створити в Чернігові спеціальну місцеву програму, яка б опікувалася хворими на муковісцидоз, тобто фінансувала б закупівлю ферментних препаратів, антибіотиків і муколитиків, а також стаціонарне лікування. У грошовому вимірі це 1,5 мільйона гривень на рік.



Б’ють лише за те, що ти — українець

Увесь минулий рік для Ніни Черненко виявився суцільним кошмаром, бо вона дізналася, що її син — 35-річний Дмитро — став в’язнем у Росії. Поїхав на заробітки, а натомість потрапив за ґрати. Дмитро знайшов оголошення в газеті про роботу кур’єром у Росії: хороша зарплата, привабливі умови, то чому б ні? Чоловіку зателефонували й запросили на співбесіду, оплатили квиток.

«Йому ж ніхто по телефону не каже, у чому суть роботи. Він дізнається лише на місці, що працюватиме наркокур’єром. А потім відбирають паспорт і погрожують, що розправляться з родичами. Усі дзвінки та розмови записуються і відстежуються. Що найголовніше — оголошення і далі з’являються в маршрутках, газетах. Діти на них знову й знову натрапляють», — майже пошепки від шоку розповідає пенсіонерка.

Братами Дмитра по нещастю стали аж восьмеро чернігівців, заґратованих від Астрахані до Петрозаводська, усі за однією статтею — 228-ю. Хтось там перебуває рік, а хтось і три роки. У поліції чернігівських в’язнів офіційно визнали потерпілими. Згорьовані батьки об’єдналися і створили всеукраїнську організацію протидії торгівлі людьми.

«Ось план дій для нас, розроблений Гельсінською спілкою, ми діємо за ним, — продовжує жінка. — У нас є офіційний статус жертв, ми зверталися до Міністерства соціальної політики. Але коли настає час звертатися до Росії — глуха стіна. Таких дітей, як наші, в РФ кілька тисяч. Інколи вони телефонують додому, розповідають про побиття, від якого не лишається слідів. Кажуть, що б’ють лише за те, що ти — українець».

Щоправда, визнає матір, навіть масштабних локальних дій не досить, щоб визволити сина з-за ґрат. Бо потрібна національна програма за прикладом обміну військовополоненими.



Пенсії міліціонерам: кому і скільки

Валентин Авраменко та його друг і колега Віктор Дайнеко ще за старою звичкою називають себе міліціонерами, хоча нині за статусом вони обидва пенсіонери. До приймальні Березенка звернулися як громадські діячі, які представляють інтереси фактично всього силового блоку — від афганців до атовців. Бо їх усіх хвилює питання пенсійного забезпечення.

«По міліції закон ухвалили в кінці 2016 року, були підстави для перерахунку, влада дуже довго опиралася, поки ми не змусили це все підтвердити. І зараз тільки по судах частково міліція нові пенсії отримає. У середині лютого було рішення Верховного Суду, яке дає підстави решті міліціонерів отримувати пенсію частково збільшену. А 26 лютого буде друге слухання щодо надбавок. Бо нам дали фактично без надбавок, тільки прирівняли до поліції. А ми ж усі звільнялися і мали надбавки за секретність, за особливі умови… Хто як працював — той так і отримав. Ці надбавки індивідуальні», — наголошує Валентин Авраменко.

Із 1 січня 2018 року набрала чинності 764 постанова, яка повинна була збільшити пенсії всім силовикам. Та перед Новим роком термін відсунули ще на рік. Тому пенсіонери заявляють: будемо ходити, протестувати й судитися доти, доки з нами не будуть чинити відповідно до закону. Без перерахунку середня пенсія в міліціонерів десь на рівні 2 тисяч гривень, бо з 2008 року, тобто протягом десятиліття, пенсії міліціонерам не осучаснювали. За словами Валентина Авраменка, законодавчої бази нині досить, щоб переглянути пенсії, та є підозра, що причина зволікань геть не в законах, а швидше має економічний характер. Також обурює колишніх міліціонерів і ставлення у владних кабінетах — на силовиків ніхто не зглянувся навіть бодай заради встановлення діалогу.

А йдеться про великий прошарок населення: лише в Чернігівській області пенсіонерів усього силового блоку близько 14–15 тисяч, по Україні їх понад півмільйона. По МВС 5800 чернігівців нині перебувають на заслуженому відпочинку.

Віктор Дайнеко зауважує, що головне — бути почутими й розуміти, що в столиці готові зняти соціальну напругу: «Сергій Іванович нас уважно вислухав і пообіцяв поспілкуватися на цю тему з Прем’єр-міністром Володимиром Гройсманом».



Розмова із Сергієм Березенком відбулася 16 лютого, а вже за кілька днів уряд оголосив про перерахунок. Із весни військовим і решті силовиків піднімуть пенсійне забезпечення в середньому на півтори тисячі гривень. Акцент — на учасниках бойових дій, учасниках АТО. Підвищення торкнеться 90% пенсіонерів.

Сергій Березенко: «Мені приємно і водночас гірко від того, що саме мою приймальню люди вважають місцем, де їм допоможуть, нададуть підтримку та розраду. Гірко, бо це значить, що чимало проміжних структур таки не змогли спрацювати якісно, надати чернігівцям змістовну відповідь чи допомогу. Це дуже широке поле для вдосконалення, і ми всі як народні депутати говоримо про те, що нам потрібно спрощувати дозвільну систему, покращувати пенсійне законодавство, соціальне, правоохоронне. Уже запрацювала медична реформа, децентралізаційна, та на цьому шляху буде ще багато врегулювань, як зокрема з випадком фінансування ліків для хворих на муковісцидоз. Так, це невелика кількість містян, але це діти, які мають родини, які живуть у цьому місті і які повинні вирости, стати повноцінними громадянами, реалізувати себе в дорослому житті. І ми як політики та посадовці повинні дати їм для цього всі можливості.

Увесь світ зараз говорить про те, що українці не кидають своїх військовополонених. Це наша національна стратегія, наша гордість, наш приклад піклування. Вважаю, що так само ми повинні чинити і з іншими нашими громадянами, які потрапили в халепу, яких обманом заманили до іншої, ворожої нам країни. Тому я переконаний, що сина пані Ніни та інших хлопців і дівчат ми обов’язково звільнимо. Бо Україна не кидає своїх».

Gorod.cn.ua

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: