Мобильная версия сайтаЯк протидіяти антиукраїнській пропаганді? (відео)
У тому, що подорожчала гречка, винні самі покупці, у тому, що «обвалився» банк, – самі його вкладники, у тому, що нардепом став останній пройдисвіт, – самі виборці. Так діє теорема Томаса. А коли вона діє, це тільки на руку інформаційному ворогу. Як протидіяти антиукраїнській пропаганді і хто це має робити – говорили на семінарі у Чернігові.
Коментарі до статті в інтернет-виданні чи до посту у соцмережах цікавіші, ніж сама стаття – так буває часто. Саме з коментарів читач дізнається про думки такого ж народу, як і він сам.
Владислав Савенок, журналіст: «Тут буде написано – Анатолій, Владислав – людина це читає, бачить, що народ обурюється…».
І народ вірить обуренню коментатора і починає обурюватись разом з ним. Тим паче, що коментатор підписується ніком «українець», «місцевий», «чернігівець».
Владислав Савенок: «Ми з вами дивимось – коментар написала Галина. Якщо визначити ІР – ми побачимо, що вона написала з Волгограду. З початку Майдану, під час окупації Криму у нас не десятками, а сотнями почали йти коментарі звідти – вони намагались під кожним матеріалом промивати нам мізки».
Тому під такими коментарями адміністратори сайту почали публікувати і ІР-адреси, з яких вони написані. І – о, диво – майже стовідсотково ці адреси російські.
Разом з інтернетом чи телевізором потрібно вмикати насамперед голову, бо голова – головна зброя проти ворога в інформаційній війні, в якій цей ворог не гребує нічим, бо він не обмежений правдою. Яскравий приклад – сюжет на російському телеканалі «Звєзда» під заголовком «Черниговские неонацисты уничтожили бюст героя освобождения Киева». Або там же порівняння очільника Львівської поліції з… Гітлером за якимись суто зовнішніми ознаками.
Але то телеканал «Звєзда», з ним все ясно. Але нерідко в інформаційній війні українці воюють самі проти себе – несвідомо розповсюджуючи на сторінках у соцмережах або методом «бі-бі-сі» (баба бабі сказала) сумнівну інформацію.
Валерій Сорокін, начальник відділу департаменту інформаційної діяльності облдержадміністрації: «Кажучи примітивно – коли хтось іде на ринок, він слухає якісь там чутки і потім переносить їх – це теж участь в процесі комунікації. Класичний приклад – якщо на тому ж ринку ви чуєте – а от я знаю знайому, а в неї є знайома, до їх приїхали переселенці з Донбасу і вони всі-всі такі жахливі…».
До чиїх повноважень належить інформаційна безпека? Тут думки учасників семінару розійшлись. Більшість вважає, що це зобов’язання держави – споживач інформації має отримати її вже готову, перевірену, безпечну і об’єктивну, яка не шкодить інтересам держави. Але ніхто не заперечує і того, що споживачі інформації — її ж і розповсюджувачі. І ось тут спрацьовує теорема соціолога Вільяма Томаса – очікування формують реальність. Цю теорему українці підтверджували не раз, на хвилях чуток скуповуючи гречку і тим самим здорожуючи її в рази, забираючи гроші з банків і «обвалюючи» їх, вибираючи останніх пройдисвітів у депутати.
Фактично, чим більше навколо людей із певною позицією, тим більше до них приєднується інших. Тому в інформаційній війні позиція – далеко не остання зброя, і ця зброя має бути виваженою і проукраїнською.
«Сівер-центр»
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Экспорт новостей
