Наче крізь землю провалилася

30 листопада минуло два роки, як безслідно зникла 47-річна Тамара Новик, максимівський сільський голова Козелецького району. Вона вже третій строк працювала на цій посаді. З Соколівки, де жила, їздила на роботу в сусіднє село Максим. Останні півроку на новому китайському джипі «Чері Tiгo». Разом з машиною і пропала. Кажуть, востаннє її бачили біля Морівська на отрохівському повороті Нібито збиралася їхати вітати прокурора (напередодні 1 грудня, професійного свята).

Увечері, близько сімнадцятої години, їй подзвонив один із синів. Жінка була якась дивна. Він у неї спитав: «Ти спиш?» «Не», — відповіла. Розмова перервалася. Після того телефон не відповідав. Тамара Василівна при собі мала два мобільні телефони. Один з карткою «Київстар», інший — з «МТС». Востаннє телефони сільського голови спрацювали біля соколівської вишки мобільного зв'язку.

Тамара Новик мов крізь землю провалилася. Шукали і шукають її родичі: чоловік Михайло, син Володимир, який працює у податковій у Чернігові, син Михайло, котрий служить водієм в облуправлінні міліції.

У перший місяць для пошуку було залучено кращих оперативних співробітників і фахівців карного розшуку. Для огляду місцевості задіяні вертоліт Ніжинського спецавіазагону МНС і приватний спортивний літак з Бобровицького району. З висоти обстежили всю територію Максимівської сільради, ліси навколо сіл Лебедівка, Максим, Соколівка. До прочісування навколишніх місць залучили солдат з Центру сухопутних військ «Десна» і внутрішніх військ. Доки не встигла вкритися льодом Десна, пошуковці об'їхали найближчі водойми з ехолотом (пристроєм для виявлення під водою рухомих і нерухомих предметів). Безрезультатно. На сьогодні головиха не визнана судом безвісти відсутньою. Померлою теж. Бо ще не минуло трьох років, як пропала. Сільрадою керує секретар Ніна Крупко. Міліція оголосила Тамару Новик у розшук. Справа заведена по етапі «Умисне убивство».

Чоловік, Михайло Антонович, живе сам. Тяжко пережив зникнення дружини. На столі ліки, апарат для вимірювання тиску.

— Ні поговорити, ні полаятись ні з ким. Діти навезуть їжі, наготовлять, накладуть у холодильник. Іноді і розігрівати не хочеться, — гірко зітхає 67-річний чоловік. — Хоч би вже тіло знайшлося, щоб хоч на могилу можна було сходити.

— Михайле Антоновичу, часто ви лаялися?
— Тридцять років разом прожили. Я з 1947 року, а вона з 1965. 17 років і три місяці різниця. Я ревнував її. Бо вона давала привід. Нечесна була. Через це сварилися. З часом змирився. Діти ростуть. Миша з 1983 року, Вова — з 1985-ого. Господиня вона гарна була. Всього доб'ється, будь-кого переконає. Все до ладу доведе. Останні роки я все по хазяйству.
Того дня до роботи ми з Тамарою порося у ліс ходили закопувати. Здохло. Я й міліції показував те місце. Розкопували, у мішок дивилися. Думали, що я її десь закопав. Так ми пішки ходили, поряд ліс. У мене і прав немає. Я хіба що на велосипеді чи скутері можу проїхати. Ага. Так ми його закопали, а тоді вона давай збиратися.
— Ти куди? — питаю.
— У сельсовет. Діла є.
І поїхала. Машина, до речі, на одного із синів оформлена. Куди повернула, не знаю. У бік Чернігова, до сільради чи Остра, через який їдуть на Козелець. Де ми тільки не шукали. Марно. Кажуть, в останніх розмовах по телефону вона неадекватна була, наче п'яна.

— Антоновичу, а що, Тамара Василівна випивала?
— Могла випить. Проте за кермо нетвереза не сідала. І не «літала», помалу їздила. До речі, незадовго до цього ми на машині поміняли резину, «вдягли» нову, зимову.
Люди кажуть, бачили, як машина поїхала в бік Остра.

— Село Соколівка над Десною. Повно київських дачників. Земля дорога. Може, щось із кимось не поділили? Може, їй хтось погрожував?
— Тамара скритна була. І смілива дуже. Здавалося, нічого не боялася. Місцеві обурювалися, що на лузі землю пороздавали, кілки людям під самі городи повбивали. Так то ж не вона. Та хіба ж це докажеш? Люди їй довіряли. Втретє обрали головою. Хоча п'ять конкурентів було. Виникло непорозуміння з дачником Соколовим. Щось там по оформленню хати. За день до зникнення хтось на воротях величезними буквами чорною фарбою з балончика написав «Хабарниця». Та дружину це не розізлило. Сказала: «Якийсь дурак надумався, щось не вгодила». Вона взяла фарбу, замазала ті букви. Два роки минуло, а вони ще видніються, — показує на ворота Михайло Антонович. — Буква «А» чітко проглядається. Слідчому казав, він зішкрібав фарбу, дивився.
Того ж дня на бетонному паркані дачниці, яка працює в Генпрокуратура написали кілька разів «Вор». Також цього дня Тамара у Максимі допомагала готуватися до поминок. З нею була її найближча подруга Поліна Бузинова. Вдень Тамарі хтось подзвонив. Поліна лише почула, як вона сказала: «Ви що, мені угрожаете?» і відійшла подалі поговорити.



— Якщо відомо час вхідного дзвінка, можна легко з'ясувати, хто погрожував.
— Багато чого можна. Та, видать, комусь вигідно, щоб її так довго не могли знайти. Щоб отримати роздруківку дзвінків, міліції знадобилося два тижні, така процедура. Ми по своїх каналах отримали за кілька днів. У Соколівці є вишка мобільного зв'язку. Вона бере в радіусі восьми кілометрів. Саме поблизу Соколівки ввечері востаннє Тамара виходила на зв'язок.
Є ще вишки біля Максима, Гончарівського, Моровська. За даними міліції, востаннє, начебто, на зв'язок вона виходила в районі Лебедівки. Там берег річки, круча. Викликали водолаза. Він сказав, є яма, є риба. Ні тіла, ні машини немає. До речі, пропала Тома у п'ятницю, телефони її були вимкнені, але батареї заряджені. Ще до вівторка з них ішов сигнал. По ньому ж можна було знайти.
Теща дуже переживає, заслабла. Каже, хоч би кісточки знайшли.

— Тамара їздила вітати прокурорів?
— Хто її знає. Свої справи вона зі мною не обговорювала. Ми зверталися до різних ворожок, ясновидців, стільки грошей вивозили. Одні казали, закопана під горою. Машина двічі продалась. Інші — що до дерева прив'язана. Знайшли ми і дерево за описом — нічого. Де тільки не були. Брат Тамари Анатолій Степура навіть на СТБ в «Битву екстрасенсів» звертався. Сказали, будемо у ваших краях, зайдемо. На тому і затихло. Навіть зарплати жінчиної ніхто не віддав.
Припустила, що саме дорогою із Соколівки через Остер поїхала в свою останню путь Тамара Новик. Рушила тим же шляхом. Так, як і два роки тому, дорога ледь засніжена. Ні глибоких кюветів, ні крутих поворотів. Треба переїхати два мости над Десною і її затокою. Ріка під мостом глибока. Та навряд чи машина впала у воду. Перила височенькі. Треба не їхати, а летіти, щоб піднятися над ними.
У Козелецькій прокуратурі не пам'ятають, чи приїздила Новик вітати прокурора. З'ясувалося, така версія слідством навіть не перевірялася. Ще два роки тому у телефонній розмові прокурор Козелецького району Олег Сліпачук сказав: «Я її у п'ятницю не бачив. Вона зустрічі не призначала і, відповідно, не скасовувала. Я ж не один прокурор в Україні. Якби вона їхала до нас, може, легше було б шукати».
Минулої п'ятниці Сліпачука в прокуратурі не було. На лікарняному. За чутками, після неприємної історії. Начебто йому занесли хабар 40 тисяч гривень, і ті гроші пропали.

Свого часу син Тамари Михайло Новик побував у чернігівського енерголога Світлани Макеєвої. За освітою вона психолог.
Світлана розповіла, що їй були видіння, чула слова. Тамара сказала: «Хай не шукають до весни. Мене затягло тонким льодом, засипало снігом». Минув час. її ще присипало піском. Тепер, щоб знайти, треба копати, а ніхто не копав.

— Світлано Євгенівно, чи знайдуть Тамару Новик?
— Більше всього, що ні.

Матеріал по темі:

Ворожки кажуть, що сільського голову Максима держать у занедбаній хаті

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №49 (1491)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.