Тітка безслідно зникла і забрала на той світ племінника, який її шукав?

Добавить новость

Понедельник, 6 Декабря 2021 14:53  |  Просмотров: 28872

30 листопада минуло дев’ять років, як безслідно зникла 47-річна Тамара Новик, сільський голова Максима, тоді ще Козелецького району. Працювала на посаді третій термін. Із Соколівки, де жила, їздила на своїй машині в сусідній Максим, там сільрада. Кажуть, востаннє м бачили біля Морівська на отрохівському повороті. Нібито збиралася їхати вітати прокурора району (напередодні 1 грудня, професійного свята). Разом з автівкою і пропала.



Відео 2012-го року, телеканал НТН



«Хоч би кісточки знайти, щоб на могилу ходити»

— Ждем і ждем. Не забуваю ні на хвилину, ні на секунду свою доньку. Щоранку прокидаюся і йду надвір. Виглядаю її машину, дивлюся, чи не підкинули якусь записку про неї. І так дев’ять год, — утирає сльози 76-річна Євдокія Степура, мати Тамари Новик. — Скільки я їздила в прокуратуру, скільки в поліцію в Чернігів. У всіх питала, чого не шукають. Ніхто нічого нам не казав і не каже. Відомо тільки, що поїхала в остерському напрямку. Бачили її люди біля повороту на село Отрохи. Когось чекала. Там слід і пропав.


Євдокія Степура, мати зниклої Тамари Новик

Михайла Антоновича, чоловіка Тамари Василівни, не стало в червні 2015 року. Через два з половиною роки після зникнення дружини. Тяжко переживав. Багато через це хворів.

— Чи погрожували доньці перед зникненням?

— З братом Анатолієм вона всім ділилася. Вони тоді робили разом у сільраді. Він був фахівцем із соціальної роботи. Про погрози нічого неказала. Те саме підтверджував і покійний чоловік Тамари. Того дня вона, як зазвичай, зібралася і поїхала на роботу.

Тамара, хоч і жила окремо, ніколи мене не кидала. Завжди в усьому допомагала Де вони й з'їли? Куди заховали? Хоч би кісточки знайти, щоб могилку зробити і ходити, — не перестає плакати Євдокія Олексіївна.

— Припускаєте, хто може бути причетним до зникнення Тамари?

— Дачниця з Максима чула, як Тамарі напередодні подзвонив киянин Соколов. Кричав і погрожував у трубку. Тамарі не сподобалося, бо не за документами дім свій побудував. Оце тільки на нього і була підозра. Зараз цей чоловік за кордоном живе. Але не спійманий — не злодій. Зверталися до різних ворожок і ясновидців. Де тільки не були. Скільки грошей витратили. І в кожного своя версія. Усі перевіряли, а результату немає.

За однією бідою в родину прийшла інша. 25 листопада 2020 року раптово помер 24-річний онук Євдокії Олексіївни, син Анатолія, брата Тамари. Чоловік працював патрульним у Острі (Козелеччина).

— Сашко хворів на коронавірус. Дало ускладнення на серце. Наче одужав, після лікарняного повернувся до роботи. Та з патрулювання прийшов додому і раптово помер. Проживав У гуртожитку в Острі. У кімнаті без ознак життя його знайшов батько, коли онук довгий час не відповідав на телефонні дзвінки. За декілька днів до смерті Сашка я була сама не своя. Наче відчувала, що погане тралиться.

— А з Тамарою були передчуття?

Нічого зовсім. Завжди попереджала її, щоб була уважніша за кермом. Але вона заспокоювала, що їздить акуратно.

Хату в Соколівці не продавали. Сини подружжя, 38-річний Михайло і 36-річний Володимир, зі своїми родинами постійно там бувають. Михайло продовжує працювати в податковій, Володимир — водієм у Головному управлінні Нацполіції області.

— Тамара піклувалася про племінника, задарювала подарунками. А він, як став працювати в поліції, самостійно весь час займався пошуком тітки. У 2020 році Сашку сказали, що знайшли в озері в Острі щось металеве. Сподівалися, може, то машина Тамари. 12 липня він сам викликав київського водолаза. Але нічого, окрім залізного столу, тоді не знайшли, — продовжує розмову жінка. — Сашко завжди мені по господарству допомагав. Ремонт у моїй хаті зробив. Любив готувати. Сини Тамари теж гарні виросли. Роботящі. Батька хворого доглядали по черзі. Маю від них двох правнучок, п’ятнадцяти і дев’яти років.

А я за ці роки вже зовсім ослабла. Такі два горя перенести. Ноги ледь пересуваю. Навіть взутися самій важко. Але син не кидає мене. Постійно приїздить. Анатолій з дружиною проживають у Гончарівському. Працює водієм на «швидкій». Після смерті сина і в нього здоров’я погіршилось. Важко й дотепер переживає втрату.

Може, за кордоном?

— Перші два роки шукали її, у селі згадували. А потім вже й забули, — опускає очі Поліна Бузинова з Максима, згадуючи найліпшу подругу. — Наряди міліції передивились кожен куточок села. Ехолотами (пристрій для виявлення під водою рухомих і нерухомих предметів) продивлялись усі водойми. Дe ми тільки не шукали. Сину в останній телефонній розмові щось незрозуміло відповіла і відключила телефон. Більше ніхто до неї не міг потім додзвонитися.

— Як поводила себе Тамара напередодні?

— Усе було спокійно, як завжди. За день до зникнення готувалися до похорону в селі. Раптом їй хтось подзвонив. Вона відійшла в сторону поговорити. Але якогось хвилювання в неї потім не було. На ранок Тамара повинна була приїхати до мене. Але так і не доїхала.

— Ходили чутки, що Тамара Василівна могла виїхати за кордон?

— Не вірю я в таке. Це не про неї. Не залишила б вона своїх рідних. Діти і чоловік для неї були всім. Мама тоді теж хворіла.

Чи в рабстві?

— Учора (розмовляємо 25 листопада. — Авт.) були з чоловіком на могилі в Михайла Антоновича. Тамариного чоловіка. Його поминаємо, а з нею не знаємо, що робити. Припускаю, що вона жива і може бути в рабстві. Перед її зникненням якраз випадок був у селі Максим. Володя Чирва повернувся з рабства. Два роки пробув закованим у ланцюзі, жив у будці, їв із землі. Дивом вирвався. Говорив тоді, що ще якийсь хлопець з ним був там, згадує Тетяна Гудзенко, кума Тамари Василівни. Проживає в Соколівці. — Похрестила дітей Тамари вже не малими. їхня хрещена виїхала за кордон і я перехрещувала, коли хлопчикам було 12 і 14 років. Сини їздили до ворожки. Сказала, що вона десь у монастирі. Об’їздили всі, не знайшли.

— Може, снилася вам кума і щось казала?

— Перші роки часто снилася. Але віщих снів не було. Уперше наснилася через чотири місяці після зникнення. Як зараз бачу ту картинку. Нічого про себе Тамара не казала. Сиділа в бузковій кофтинці за столом. Дванадцять хлопчиків гарно вдягнутих навпроти неї сиділи. Я навіть порахувала, скільки саме. Вона їм щось розповідала: А навпроти кожного тарілка стояла. І в кожній окорочок лежав.



Кажуть, Тамару і в Росії бачили, і Білорусі. Мелють усе підряд. Це все чутки. Хтось на відео по інтернету начебто побачив її на весіллі в Білорусі. Але то схожа жінка була. Не покинула б вона дітей, за якими трусилася. За увесь цей час жодної вісточки про себе не давши. Де б не була, ночувати завжди поверталася додому.

Ще казали, три роки пройде, і вона явиться (відсутність особи в місці постійного проживання протягом трьох років з дня отримання останніх відомостей про неї є підставами оголошення фізичної особи померлою. — Авт.). Але вже дев’ять пройшло. Не від неї, ні від машини жодного сліду немає.

На початку 2000-х Ніна Крупко працювала з Тамарою Новик у сільраді.

— У 2002 році мене обрали секретарем, а її головою. Вона була бойовою, сміливою і працелюбною, — згадує колегу Ніна Крупко, діловод Максимівського старо-стинського округу. — У Козельці й досі її фото висить на дошці «їх розшукує поліція».

— Казали, знайдеться, знайдеться. Аж он, дев’ять год, бач, пройшло. А так ніхто і не знає, де вона і що з нею. Чи в лісі закопали? Але стільки грибників у лісі, невже б не наткнулись. 83 роки живу, ніколи такого не було в наших краях. Якби не становилась на третій термін, мо' і сьогодні б жила. Мабуть, наєздним не вгодила, — припускає Галина Скрипак, жителька села Максим.


«ВісникЧ» №48 (1855) від 2 грудня 2021, Ольга Самсоненко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: