40 років тому на Чернігівщині знімали фільм "В бій ідуть одні "старики"

Сорок років тому, 20 лютого 1973 року, на кіностудії імені Олександра Довженка була запущена в підготовчий етап одна з найшедевральніших кінострічок радянського мистецтва, незабутній фільм Леоніда Бикова про співаючу ескадрилью — «В бій ідуть одні «старики». Про те, як знімався фільм і що з цих зйомок запам’яталося особисто автору, на той час 12-річному чернігівському хлопчаку, ця розповідь.

Знайомство

Минуло майже чотири десятки років, а я і зараз пам’ятаю той червневий ранок 1973 року, коли хтось із друзів повідомив сенсаційну для нас, хлопчаків, новину: «В «Україні» зупинився дядя Федя! Гайда до нього!» Тоді я мешкав у сусідньому будинку на колишній вулиці Леніна. Тож ми швидко, забувши про свої дворові ігри, побігли до готелю. На вахтера, звичайно, не звернули увагу. Та й чи зміг би він стримати нас, тих, хто якомога швидше намагався На власні Очї побачити легендарного дядю Федю з «Операції «Ы» та інших пригод Шурика» - Олексія Макаровича Смирнова.


 Стрімголов подолали сходи. І ось він, наш улюблений актор. Кудись збирається. «Дядю Федю, розкажіть, як знімається кіно», «Ви такий великий, а Шурика подолати не змогли. Чому?», «А в Чернігові теж кіно зніматимете?», - перебиваючи одне одного, ми великою дитячою юрбою оточили улюбленого актора. Олексій Макарович, усміхнувшись, запросив нас до номераі несподівано запропонував: «Бажаєте послухати про кіно ?Тоді принесіть мені кефіру з гастронома. Ось гроші. На решту купіть всім морозиво...»

Ми тоді поласували «ескімо» і дізналися чимало Цікавого про кіно. Особисто я, і гадки не мав, що незабаром, десь через тиждень опинюся поруч із справжнім знімальним майданчиком.

Ідея

У режисера «Стариків» Леоніда Бикова задум зняти фільм про військових льотчиків з’явився давно, ще в часи Великої Вітчизняної. Тоді Биков, як і чимало його ровесників, мріяв про крила і небо. На навчання до льотного училища хлопця не. взяли через малий зріст. Але юнацька любов до авіації залишилася на все життя. Минули десятиріччя. Вже коли став працювати у Києві на кіностудії ім. О. Довженка, Леонід Федорович твердо вирішив: першою стрічкою, яку він зніматиме в Україні, буде фільм саме про військових льотчиків.


Авторів було троє: сам Биков, сценаристи Євген Онопрієнко та Олександр Сацький. В основі сценарію вони використали реальні події з часів Великої Вітчизняної війни. Зокрема, прототипом командира ескадрильї гвардії капітана Титаренка («Маестро») став військовий льотчик, двічі Герой Радянського Союзу Віталій Попков, котрий всю війну прослужив у прославленому авіаполку Василя Сталіна. Цей полк дійшов до Берліна, а його льотчики знищили рекордну кількість - 744 ворожих літаки. 27 «сталінців» стали Героями Радянського Союзу, а 14 з них безпосередньо служили під командуванням Попкова. Цікавий і такий факт: ескадрилью Попкова усі в полку називали «співаючою». Оскільки вона мала свій хор, а два літаки їй подарував оркестр Леоніда Утьосова.

Звичайно, автори дещо змінили сценарій у порівнянні з реальністю. Наприклад, у стрічці з’явився вигаданий персонаж «Кузнечик», якого зіграв Сергій Іванов. Насправді низькі віражі над літовищем перед дівчатами виробляв сам Попков, за що командиром частини був відсторонений від польотів на місяць.

 Значна кількість героїв та епізодів із «Стариків» є цілковитою правдою. Це і кохання узбецького винищувача Марнсарова (за фільмом «Ромео») до російської «Джульєтти» та їхня - загибель, і потрапляння «Маестро» в полон до своїх (для підтвердження приналежності до Червоної Армії Попкову, як це показано у фільмі, довелося вдарити в обличчя одного з конвоїрів)...

Підготовка

Ще під час підготовчого періоду до зйомок Леоніду Бикову довелося подолати низку суттєвих чиновницьких перешкод. Наприклад, чимало нервів він витратив для затвердження на роль авіаційного механіка Макарича ленінградського актора Олексія Смирнова. Відомий на всю країну кінокомік повинен був стати фронтовиком і одним з головних персонажів майбутньої стрічки. Дізнавшись про це, ділки від кіно стали Дибки: «Не бувати цьому! У нього ж обличчя дурнувате...» На що Биков заявив, що без Смирнова відмовлявся від зйомок взагалі, і додав, що «актор з дурнуватим обличчям» - колишній фронтовик-розвідник, повернувся з війни кавалером ордена Слави. Чиновники погодилися.

Багато в чому знімальній групі допоміг маршал авіації, тричі Герой Радянського Союзу Олександр Покришкін. Так, ознайомившись зі сценарієм, він на прохання Бикова розпорядився виділити кіношникам чотири винищувачі «Як-18» та чехословацький «2-326», зовнішньо схожий на німецький «Ме-109». Літаки на аеродромі «Чайка» перефарбували й надали їм фронтовий вигляд.

Початок

Зйомки розпочалися у київських павільйонах, де були збудовані декорації «Бліндаж КП» та «Бліндаж комбата». А вже згодом група переїхала на «натуру», для постановки повітряних боїв. Як потім розповідав оператор «Стариків» Віталій Кондратьев, для зручності довелося придумати особливий пристрій. Він закріплювався між двома кабінами, що дозволяло знімати крупний план безпосередньо в польоті. «Пілот виписував в небі фігури пілотажу, - розповідав він. - А Леонід Биков вмикав камеру, тиснув на гашетки й кричав в об’єктив: «Прикрий, атакую!» Після кількох дублів літак сідав, я замінював касету, і все повторювалося знову. Наприкінці дня стомлений польотами Биков на моє запитання «Ну, як?» лише зміг відповісти: «Проявимо плівку - побачимо...»

Шестовицько-слабинська натура

Свої шкільні канікули зазвичай я проводив неподалік від Чернігова, у родичів у сеп Слабин. Воно розташоване неподалік від Десни, а трохи вище по течії красуні-річки Шестовиця. І от між цими двома населеними пунктами на краю чудового лісу, який місцеві жителі називають «Колодливо», кіногрупа «Стариків» вибрала для себе натуру для зйомок епізодів «На аеродромі».


Звичайно, у Шестовиці та Слабині про це дуже швидко дізналися буквально всі мешканці, від старого до малого. А як раділи ми дітлахи: хіба ж не цікаво на власні очі побачити, як «робиться кіно»! Що таке десяток кілометрів поліськими ланами до знімального майданчика, особливо коли в поміч є велосипеди...

До цього часу добре пам’ятаю, як знімалися епізоди «Футбол», «Атака мессерів» та «Полон Маестро».

Точно не скажу, скільки дублів було знято на епізоді «Футбол» і чий інвертар там застосовувся. Але є здогади, що шкіряний м’яч, який «Маестро» майстерно поклав у кут воріт, які захищав «Ромео», мій особистий. Адже якийсь чоловік зі знімальної групи, побачив, що в одного з глядачів, яких щодня на цій лісовій галявині збиралося доволі багато, на багажнику велосипеда закріплено футбольний м’яч. Він попросив м’яча на деякий час. Хіба міг я відмовити, з м’ячем я не розлучався ні на мить, бо футбол в той час для мене був на першому місці.

Важко було розгледіти деталі. Нас, і це природно, якомога подалі відтиснули від майданчика, щоб випадково не потрапили в кадр і взагалі не заважали. Крім того, між юрбою глядачів та акторами розташувалася, знімальна група з камерами. Після зйомок епізоду, які тривали кілька годин, м’яча мені повернули.

А от з «атакою мессерів» пов’язаний гумористичний епізод. Ви, напевно пам’ятаєте, як командир полку (актор, до речі, наш земляк - Віктор Мірошниченко) вибігає з недоголеним обличчям з бліндажу під час фашистського нальоту. Так от, один з дублів довелося перезнімати тільки тому, що на задньому плані кадру з’явився молодик на сучасному мотоциклі. Він також поспішав подивитися на те, як знімається кіно.

Аварія

Биков усі трюки на зйомках намагався робити самостійно, адже не любив, коли його дублювали. Тож довелося Леоніду Федоровичу освоювати керування літаком, щоправда, не в повітрі. А ось по аеродрому він їздив. Одного разу сталася аварія. Він не розрахував курс, колесо «вхопило» ямку від піротехнічного вибуху, і літак клюнув носом. В результаті здоровенна шишка на лобі у «Маестро», а також зіпсований пропелер, відламане разом зі стійкою заднє колесо на «Якові», з намальованими на борту нотами та скрипковим ключем. Тож довелося оператору Віталію Кондратьеву, котрий мав у Чернігові знайомих на станції юних техніків, їхати в місто із пошкодженими деталями літака й просити допомоги зі зварюванням.

Робота на природі тривала все літо, а потім група повернулася до Києва на кіностудію, де завершила павільйонні зйомки, зокрема епізоди «їдальня», «Намет», «Хата 2-ї ескадрильї».

Як подолали чиновників

Зйомки закінчилися у жовтні, ще півтора місяці пішло на монтаж. А 27 грудня відбулася здача стрічки в Держкіно. На неї були запрошені не лише представники кінематографії, а й ті, про кого, власне, розповідав фільм, - льотчики-фронтовики, серед яких були Олександр Покришкін та Віталій Попков. Стрічка буквально потрясла маршала: коли у залі увімкнули світло, присутні побачили, що Покришкін витирає сльози.


 А Віталій Попков згодом розповідав, як разом з Леонідом Биковим йому довелося відстоювати «Стариків» у Міністерстві культури України:

Подивилися фільм разом. Міністр невдоволений, мовляв, що це за стрічка, де люди гинуть на полі бою, а живі пісеньки співають. Такого, каже, на фронті не було і бути не могло. Я запитав, чи був він сам на фронті. У відповідь почув: «Ні, але знаю». І тоді я розповів міністру, що воював на одному з літаків, подарованих полку Леонідом Утьосовим, що Леонід Осипович зі своїм джаз-оркестров приїжджав до нас, що ми разом співали, вдалося його переконати. Хоча, думаю, що на міністра подіяли не стільки мої слова, скільки генеральські еполети та дві зірки Героя.

Без сумніву, саме завдяки схвальним відгукам колишніх фронтовиків, які встигли подивитися стрічку до виходу на широкий екран, Держкіно СРСР прийняв рішення заохотити авторів фільму. Всесоюзна прем’єра стрічки «В бій ідуть лише «старики» відбулася наступного року - 12 серпня 1974-го. До кінця року її переглянуло 44 мільйони 300 тисяч глядачів (4 місце кінопрокату), що стало великою несподіванкою: на той час фільми про Велику Вітчизняну такої «каси» практично не збирали.

***

Тепер вже й не згадаю точно, чи саме того дня я із задоволенням переглядав її у чернігівському кінотеатрі імені Щорса, але що на тому тижні, точно. Адже придбати квитки на прем’єрний показ було надзвичайно важко, особливо мені, підліткові...

(При підготовці матеріалу використані спогади авторів фільму)

Сергій Оліферовський, газета "Чернігівщина" №8 (388) від 21.02.13

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.