«Кінець світу на квітень перенесли!»

Олександр Ткаченко із Великого Щимеля Щорського району зустрічав кінець світу у сільському кафе.
Сашко з друзями зібралися чоловічою компанією у місцевому кафе «Арзу». Випивали, сміялися, жартували.
— А я не кінець світу святкую, а отриману зарплату, — зізнався Іван Шутько, що гуляв у тій же компанії. — А ще в нас у друга дитина народилася, от і радіємо. Та й просто не так часто ми можемо всі зібратися.

Плітки про кінець світу почалися давно. Нібито древня цивілізація майя прогнозувала його на 21 грудня цього року. Люди кинулися скуповувати свічки та сірники (на щось більше грошей нема). Не залишатися ж нам осторонь такої важливої події. Ми теж купили свічку, ліхтарик і рвонули засніженими селами області. Побували в чотирьох районах: Городнянському, Щорському, Корюківському та Менському. Таки гуляє кінець світла селами Чернігівщини: по хатах темно, ліхтарі не горять. Певно, найсвітліше було в Макишині Городнянського району — о сьомій вечора там горіло сім вуличних ліхтарів, світилося у 38 хатах. Найтемніше було у Пісках Корюківського району.

Чоловіка б мені!

Хата 63-річної Людмили Минаєвої з Гвоздиківки Щорського району зустрічає приємним теплом і затишком.
— Продукти на кінець світу не закуповувала, — говорить Людмила Романівна. — Якщо без світла сидіть два місяці, то навіщо мені продукти. Подохну, так подохну. Хоча й ранувато мені — я ще платка не ношу. В джинсах і в кросівках бігаю. Чоловіка б мені, а не кінець світу.

У Пісках Корюківського району світилося всього в одній хаті.
— Що ви хочете? — закричала через вікно старенька господиня, яка представилася Марією Іванівною. — Я нікого в хату не пущу. Вам нема де ночувати, чи що? Чи ви соціальні робітники? Я не понімаю, чого ви прийшли.
— Вірите в кінець світу чи в кінець світла? — запитуємо у бабусі через віконне скло.
— Що? Свету не буде? Лампочки перестануть горіть? — ніяк не второпає Марія Іванівна. — Ідіть, бо собаки як почують вас, то розірвуть.

У Синявці кінець світла тривав тиждень

— Про кінець світу не хочу слухать, не хочу вірить! — войовниче налаштована 87-річна Лідія Король із Синявки Менського району. — У нас кінець світла цілий тиждень тривав — сиділи без електрики. Через погоду порвались та попропадали дроти. Сім днів тільки радіо слухали. Два телевізори в хаті, цвітний і чорно-білий, а дивитись не могли.
А от 16-річна школярка Таня Смеркач із Городища Менського району хоч у кінець світу не вірить, та 21 грудня гуляти не пішла.
— В Інтернеті сиджу, — каже. — У школі сьогодні була, уроки не відміняли. Правда, Аня Лозова із Синявки, яка вірила в передбачення майя, сказала, що буде дома сидіть, бо боїться. А я собі так думаю, що якщо о восьмій годині не сталося кінця світу, то його вже і не буде.
А от сусідка Тані Валентина, говорять по Городищу, в кінець світу вірила так сильно, що обіцяла повіситися, якщо його не буде. Та, слава Богу, жива. Передумала, певно.

Хоч свіжини поїм!

– Який кінець світу, коли в нас ще планів багато? – сплескує в долоні Вікторія Фокшик із Тупичева Городнянського району. — Ще ремонт не доробили, в туалет надвір ходить доводиться — у хаті нема. А в нас двоє діток малих, чотири і два з половиною рочки.
Почувши гуркіт машини, на ворота вибігла ще одна мешканка Тупичева.
— Не вірила й не вірю в той кінець, — махає руками пенсіонерка Тамара Жердецька. — Усе брехня. То комусь треба було, щоб сіль та свічки скуповували. А ми вчора зарізали порося, то сьогодні цілий день з ним розбиралися. Ковбасу не робили, бо багато мороки, а м'ясо та сало порали. Зарізали, бо раптом буде кінець світу, так хоч свіжини поїм!
У Куликівці Городнянського району нас зустрічає собака. Лащиться, скаче. Як тільки з'являється господар, починає гарчати.
— У погребі я сьогодні сидів, — ділиться тимчасово безробітний Сергій Дятел. — Порядки там наводив. Спокійний був, бо кінець світу ж на квітень перенесли!


Молодь Великого Щимеля святкує у барі

Вікна треба чорним сукном завішувати

У магазині в Старій Рудні Щорського району порожньо. Самотньо стоїть за прилавком продавчиня. Говорить, що так завжди. Аж після дев'ятої вечора молодь почне сходитися пива випити.
— Я якось і вірила, й не вірила в той кінець світу, — розповідає 55-річна Людмила Бігун. — Як зранку довго не розвиднялося, то почала хвилюватися. Коли прийшов перший покупець у магазин розуміла, що кінця не буде. Але якби стало темно, то я б не розгубилася. Знаю, що одразу треба вікна чорним сукном завісити. Як цього не зробить, то серце може не видержать.
— А свічки, сіль у вас скуповували?
— Та де там! Закупили в магазин тих свічок і солі, а ніхто не бере, — скаржиться. — А вчора молодьож між собою жартувала: «Ти на кінець світу у бар прийдеш?»
У хаті 45-річного Сергія Купріянова з Петрівки Щорського району темно. Стукаємо. Зі свічкою в руках. На порозі — здивований господар:
— Не чув ні про який кінець світу. А коли? Я просто не місцевий, нещодавно з Дніпропетровська переїхав.
— А в Дніпропетровську що, про кінець світу не говорив ніхто? — тепер дивуємося ми.
— Не знаю, не чув, — знизує плечима. — Я собі тихенько кіно по телевізору дивлюсь, «Албанець».

Вікторія Товстоног, Юлія Семенець, тижневик «Вістик Ч» №52 (1390)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.