Ворожки кажуть, що сільського голову Максима держать у занедбаній хаті

— На даний момент абонент не може прийняти ваш дзвінок, — відповідав у четвер, 6 грудня, мобільний телефон сільського голови Максима Козелецького району Тамари Новик.

— Немає Тамари Василівни. Ще з минулої п'ятниці (30 листопада) пропала, — говорить секретар сільради Ніна Крупко. — Ми три дні з нею не бачились. У середу вона допомагала однокласниці до похорону готуватись, у четвер був похорон. Кажуть, у п'ятницю вона збиралася із Соколівки, де проживає, у Максим на роботу їхати. Та мене самої у сільраді не було. Я з документами їздила. На роботі вона не з'являлася.

Тамара Василівна сама років з п'ять за кермом. Раніше водила старенький «Жигуль», а рік, як придбали новий джип «Chery tiggo» чорного кольору. Немає ні жінки, ні машини.
Нас усіх опитували уже у неділю о пів на дванадцяту ночі. Хто що бачив, чув. Шукають її і козелецька, і чернігівська, і київська міліція.
Плани у неї були готуватися ще до одного похорону. Її сина кум помер. Оце і все, що я знаю.
У четвер о 16.00 біля будинку Новиків у Соколівці дві машини — чорна «вісімка» з цивільними номерами та машина з синіми номерами — міліція. Біля будинку, схилившись над відром, вимішує обід для худоби чоловік у куфайці.

— Ми до Тамари Василівни.
— Немає її. Пропала. Заходьте у хату. Там вам усе розкажуть.
— А ви ж, мабуть, чоловік?
— Мабуть, — неохоче зізнається Михайло Новик. — Я уже із сил вибився. Роблять з мене хтозна-кого.
У середу вони з Поліною, подругою, у нас готовились. Назавтра похорон у селі був.
У п'ятницю до роботи ми з Тамарою порося у ліс ходили закопувати, бо заболіло. Так я й міліції показував те місце, розкопували, мішок дивилися. Думали, мо', що я її десь закопав.
Ага. Так ми закопали, а тоді вона давай собираться. «Ти куда?» — питаю. Каже: «У сєльсовєті діла є». Я й не знаю, куди вона повернула.
А вечором менший хлопець їй звонить. Вона щось невнятно одвітила, і телефон відключився.

— Ніхто їй не погрожував? Може, щось із кимось не поділили?
— Та начебто нормально все було. Тільки якусь хату не оформила киянину. Так говорила, що їй хвалились, що дуже агресивний він. І в суд наче на сільраду подавав.
З 82 году з нею живемо. Двох синів виростили, а онуків так і не нажили, — ледь не зі сльозами на очах говорить Михайло Антонович і йде годувати худобу.
З хати тим часом виходять кілька молодиків, швидко сідають у машину з синіми номерами і ідуть. Кажуть, чернігівська міліція. Село Соколівка стоїть над самою Десною. Тут повно київських дачників. Земля дорога.

— Я з Тамарою у п'ятницю разів три-чотири зідзвонювався по роботі, — говорить брат зниклої Анатолій Степура. Він працює у сільраді фахівцем із соціальної роботи. — Десь о 10.15 дзвоню. Каже, буду пізніше, порося пропало. Але так і не приїхала. Потім ми вже з людьми говорили, так бачили її у Карпилівці і на Отрохівському повороті. Все об'їздили. Нема й сліду.
— Вечором дзвонить їй мій брат, — продовжує розповідь дядька Михайло, старший син Новиків. — А вона якась дивна. Він у неї питає: ти спиш? Не, — тільки й одвітила і положила трубку. Після того телефон не відповідав.
Ми всі села ближні об'їхали і лісові дороги, до одинадцятої їздили. У нас тут місцевість яка — ліси да болота. Нема нічого.
— Оце на днях на лодці з ехолотом (для виявлення під водою рухомих і нерухомих предметів) усе об'їхали, що можна. І признаку ніякого,— говорить Анатолій Васильович.
— Ніколи такого не було, щоб вона їхала і нічого нікому не сказала, — згадує син.
— Тамара сміла була, дуже сміла. Здорова, красива, — зітхає брат. — А Михайла (чоловіка) жалко. Він уже говорить, що повіситься. Так його допити дістали. Я й кажу міліції, що діти без матері остались, хай у них хоч батько буде.

— До ворожок зверталися?
— До кого тільки ми не звертались. Усі версії самі перевірили. Кажуть, держать її десь. Одна говорила, що біля дерева десь прив'язана чи що. Знайшли ми і дерево за описом — нічого. Друга казала, що десь у занедбаній хаті у селі біля озер. Похоже на Отрохи. Поїхали туди — і там пусто. Хоча знаєте, скільки зараз по селу пустих хат.
Переживає за подругу Поліна Бузинова.
— Може, чоловік якийсь у Тамари Василівни був? — запитуємо у Поліни Іванівни.
— Та краще б він у неї був, то хоч знали б, де шукати, — зітхає жінка. — Не було у неї нікого.
Говорять, що цього дня Тамара Новик збиралася вітати козелецьких прокурорів з професійним святом (1 грудня — День працівників прокуратури).
— Я її у п'ятницю не бачив. Вона зустрічі не призначала і, відповідно, не скасовувала, — розказав у телефонній розмові прокурор Козелецького району Олег Сліпачук. — Вона говорила: «їду прокурора вітать». Та я не один прокурор в Україні. Якби вона поїхала до нас, може, легше б шукати було.

*  *  *

На час підготовки номера до друку, 11 грудня, Тамару Новик ще не знайшли. Так хочеться вірити, що вона жива, повернеться. І на день виходу газети уже все буде в порядку.

Марина Забіян, Юлія Семенець, тижневик «Вісник Ч» №50 (1388)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.