Ухилянту Віктору Велігорському апеляційний суд вирок залишив без змін

Добавить новость

Вторник, 19 Декабря 2023 18:35  |  Просмотров: 2205

У липні цього року Ріпкинський райсуд дав три роки тюрми 42-річному Вікторові Велігорському з Новоукраїнського Ріпкинської громади за те, що він проігнорував «бойову» повістку. Це був перший випадок в області, коли за ухилення від мобілізації людину засудили до реального позбавлення волі. До того суди Чернігівщини розглянули май­же пів сотні аналогічних справ, однак всюди присуджували ухилянтам лише умовні строки (окрім одного разу, ко­ли чоловікові дали 4 місяці арешту). Тож не дивно, що Велігорський подав апеляцію. Надіявся, що суворий вер­дикт замінять іспитовим строком. Утім Чернігівський апеляційний суд виявив­ся непохитним.



Уперше Віктор отримав повістку в черв­ні 2022-го. Ховатися не став. Приїхав із нею у військкомат, уточнив облікові дані, пройшов комісію. Під час проходження ВЛК поскаржив­ся лікарям на болі в спині. Ті підтвердили: у чоловіка є помірні порушення функцій хребта. То­му в документах написали «непридатний до військової служби в мирний час і обмеже­но придатний у воєнний». Як відомо, обме­жено придатних теж мобілізують, але в окремі роди військ і на певні посади. Вікторові ж одра­зу після комісії «бойової» повістки (так у наро­ді називають мобілізаційне розпорядження) не вручили.

Її видали значно пізніше — у берез­ні цього року. У вказаний час Велігорський мав прибути на призовну дільницю для відправки у військову частину, однак не зробив цього. Тож правоохоронці дали хід кримінальному прова­дженню за ст. 336 ККУ (ухилення від мобіліза­ції в особливий період). Вона передбачає від З до 5 років позбавлення волі.

Справу розглядали в Ріпках. На суді Віктор представляв себе сам, без адвоката. Здава­лося, що він йому і не потрібен, адже судо­ва практика показувала: ухилянтам поголов­но дають умовні строки. Тим паче що і прокурор, і орган пробації заявили про можливість виправлення Велігорського без ізоляції від су­спільства. Крім того, Віктор мав позитивну ха­рактеристику, а ще повністю визнав вину, роз­каявся і попросив суворо його не карати.

Ось тільки суддя вважала інакше. На думку, при­значення іспитового строку буде «несправед­ливим і певною мірою зневажливим щодо захисників, які боронять Україну». А каяття обвинуваченого взагалі відкинула, аргументуючи тим, що впродовж кількох місяців (поки тривало слідство) Віктор міг виправити ситуа­цію, втім так і не з'явився у військкомат. У ре­зультаті йому присудили 3 роки тюрми.

Усвідомивши реальну перспективу опини­тися за ґратами, Велігорський поставився до апеляції серйозно. Найняв адвоката. Той під­готував у його інтересах скаргу до Чернігів­ського апеляційного суду. Фактичних обста­вин справи захисник не оспорював. Лише про­сив призначити покарання з випробуванням (у вигляді двох років іспитового строку). На обґрунтування своїх доводів адвокат зазначив, що суд першої інстанції не сповна врахував усі обставини. Зокрема той факт, що на утриман­ні Віктора перебуває його хвора мати, а сам він обмеженопридатний. А також притягується до кримінальної відповідальності вперше.

Днями апеляцію розглянула колегія із трьох суддів. Цього разу прокуратура уже не заявляла про можливість умовного покарання, а попросила відмовити в задоволенні апе­ляції. І суд став на бік обвинувачення.

«Доводи апеляційної скарги про вчинення Віктором Велігорським кримінального право­порушення внаслідок збігу тяжких особистих і сімейних обставин — безпідставні, оскільки доказів вчинення обвинуваченим злочину вна­слідок зазначених обставин матеріали кримі­нального провадження не містять.

На переко­нання колегії суддів, попри наявність медичних документів про обмежену придатність Ві­ктора Велігорського до військової служби та про стан здоров’я його матері, висновок су­ду, першої інстанції є правильним, оскільки звільнення обвинуваченого від відбування по­карання з випробуванням не буде достатнім для його виправлення і не відповідатиме су­спільному Інтересу в державі, яка протистоїть злочинній військовій агресії рф, а в разі його застосування може стати негативним прикла­дом для інших осіб». — ідеться в ухвалі Апеля­ційного суду.

Вирок уже набрав законної сили. Втім за процедурою суд має спрямувати своє рішен­ня виконавчим органам, а ті (після погоджен­ня всіх нюансів) — доправити засудженого до місця відбування покарання. Це займає кілька днів, а іноді й тижнів. Тож Віктор поки шо вдо­ма. Односельці відгукуються про нього непо­гано. Розказують, що він підробляє на фермі в сусідніх Вербичах. Мешкає удвох із матір’ю. Власної сім’ї не має. Із рідних у нього є стар­ший брат. Однак той живе в Чернігові. Мати каже, як вона справлятиметься, коли Віктора відправлять за ґрати, собі не уявляє.

— Син майже не спить ночами, каже мені:
«Я ж не злочинець, нічого страшного не зро­бив, а мене хочуть запроторити...»

Пережи­ває сильно. І я з ним, — зітхає Надія Семенівна. — Навесні Віктор хотів оформити догляд за мною, але йому відмовили. Хоча по здоров'ю я зовсім нікудишня стала. Майже не ходжу, бо стерся тазостегновий суглоб. Надіти шкар­петки і то сама не можу. А ще ж у мене травма. спини. І тиск мало не щодня дошкуляє. Сьо­годні (розмовляємо 7 грудня. — Авт.) аж до 150 підскочив. Я навіть із ліжка не вставала, так і лежу. Можна було б «групу» оформити, але треба кілька тижнів у стаціонарі полежати, обстежитися, купувати ліки. Люди говорили, що обійдеться це мінімум у 8 тисяч гривень.
А звідки в мене такі гроші? Скільки тієї пенсії...

— Що робитимете, коли Віктора забе­руть?
— Бог його знає. Я навіть казала йому, щоб у будинок престарілих мене відвіз.

Джерело: газета “Гарт”, Юрій Нікітін

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: