Альвіну Безручко обрали за хазяйку два безпритульні лелеки

Добавить новость

Среда, 27 Сентября 2023 19:31  |  Просмотров: 2519

За народними повір'ями, лелеки відлітають у вирій на свято Преображення (за старим церковним календарем - 19 серпня). Деякі затримуються довше. Та зараз бусликів уже ніде не видно. А в Городні є. Живе на центральному базарі. Ходить по ньому, як хазяїн. Іноді залітає на вагончики, машини, що привозять продукти.



— Заступник директора. Контролює ринковий процес знизу і зверху, — посміхаються продавчині. Вони постійно підгодовують птаха.

Час від часу він покидає обжи­ту територію і мандрує містом. Іно­ді приходить на майданчик дитсадка. Там йому теж раді. Називають Ана­толієм.

— Насправді це дівчинка, і звуть їі Гердою, — каже 44-річна Альвіна Безручко. — Вона зимувала в мене.
До Герди в неї був інший чорногуз — Малиш. Він сам обрав Альвіну за хазяйку — минулого літа раптом по­чав приходити до магазину, де вона працює. Там і «познайомились». Ви­гляд у птаха був хворобливий і зане­дбаний. Та все одно він одразу підко­рив її.

— Був дуже лагідним. Просто як котик.
Відтоді, побачивши гостя, Альвіна намагалася швидше обслужити покупців, щоб винести йому гостин­ця. Потім забрала додому.

Пролікувала, пропоїла вітамінами. І знайда ожив, погарнішав. Почав розправляти крила, але не літав.

Далі був майже місяць їхньої іди­лії. Альвіна каже, що легко знаходить «спільну мову» з тваринами — во­ни зазвичай зразу йдуть до рук. У неї живуть папуги, канарки, а ще — шин­шили. Але, наголошує, ні з ким не бу­ло такого взаєморозуміння, як із Малишем.

Збереглося багато відео, як ле­лека ходить за Альвіною по п’ятах, забирається їй на коліна, кладе го­лову на плече, ластиться. А вона го­ворить до нього, гладить його, цілує.

- Дочка виставила це відео в тік-тоці. За перші три дні воно набрало понад 70 тисяч переглядів! А одне з інтернет-видань навіть хотіло купити в мене авторські права на нього. Я не погодилася. Тепер часто переглядаю. Дуже сумую за Малишем.



— А що з ним сталося?
— Хто його знає. За три з лишком тижні він став домашнім, тримався двору. А якось приходжу — його немає. Може, прийшла його шлюбна пора (статевозрілими лелеки стають у 3-4 роки. — Авт.) і він відправився до «дівчат». Це був би найкращий варіант.

Про те, що на птаха напав якийсь хижак, думати не хотілося. У такому разі у дворі мало б залишитися пір’я. А його не було.

Попервах Альвіна сподівалася, що її улюбленець все ж таки повер­неться. Просила друзів і знайомих: «Помітите буська, що мандрує міс­том, одразу телефонуйте». Діждала­ся дзвінка тільки восени:

- Сказали, що бачили лелеку на стадіоні. Я тієї ж миті - туди. Але то був не Малиш.
Цей птах був дикуватим, тікав. Та через кілька хвилин уже дав себе погладити. Так з'явилася Герда.

- Я не знаю, чому вона залиши­лася на зиму. Крила були в порядку. Вона літала. Намагалася навіть зліта­ти в будинку, коли я її впускала. Тоді в ньому було як після погрому — усе на підлозі. Якось Герда навіть люстру збила. Тому жити їй довелося у сараї разом з курми.

У холоди, щоб «дівчинка» не мерзла, Альвіна клала на підлогу в сараї багато підстилки і ставила по­ряд баклажки з гарячою водою. Коли вода остигала, наливала нової. Вста­вала по кілька разів за ніч. Удень ви­носила Герду на прогулянку. Закуту­вала, щоб не замерзла.

- А годували чим?
- Її улюблений корм - риба і м’ясо. Малиш був неперебірливим. А ця - капризуля. Риба мала бути у воді, щоб вона її ловила. Поки не було морозів, я купувала мале­сеньких карасиків, випускала їх у стару ванну (вона стоїть надворі) — і був запас. А взимку годувала Герду ма­газинною рибою і курячими крильцями. Купувала їх упа­ковками.

— Це ж недешево.
— За місяць ішло до тися­чі гривень. А як інакше? Взя­ла до себе - маю дбати.

— А як Герда опинилася на базарі?
— У березні, коли поте­плішало, я почала випуска­ти її у двір. Тоді саме поверталися з вирію лелеки. Дума­ла, може, Герда захоче бу­ти з ними. А вона подалася в мандри. Малиш був хазяї­ном, охоронцем. А їй не сиділося вдома.
Вчащала на ба­зар — там її не ганяли, пригощали, тож, видно, сподобалося. Раніше во­на не дуже шану­вала чужих. За­йде хтось у гості - сердиться, щи­пає. А там, мабуть, звикла. До мене тільки один раз наві­далася. А в мене просто немає часу ходити до неї, бо працюю на двох робо­тах. Не бачилися вже давно. Та го­ловне - у Герди все гаразд.

— Вона й зимуватиме на базарі?
- Якщо продавці захочуть облаштувати там для неї затишний куточок, хай зимує. Якщо ні - заберу до себе.

Джерело: газета “Гарт”, Марія Ісаченко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: