Очільниця чернігівської «Укрпошти» Олена До­рошенко встигла переїхати міст за кілька хвилин до його підриву

Добавить новость

Воскресенье, 5 Марта 2023 17:56  |  Просмотров: 4352

«Чернігів! Відновлюємо робо­ту в штатному режимі! Раді бачи­ти вас в усіх відділеннях Укрпошти Чернігівської області. Починаємо працювати з листами і поштовими відправленнями по області!» — та­ке повідомлення з'явилося на сто­рінці очільниці Чернігівської ди­рекції АТ «Укрпошта» Олени До­рошенко у фейсбуці 17 квітня 2022-го. Однак це зовсім не озна­чає. Що до того «Укрпошта» в облас­ті не працювала — героїчними зу­силлями її працівників мешканцям Чернігівщини виплачувались пен­сії, видавалася соціальна і гумані­тарна допомога навіть у найгарячіші дні лютого та березня ми­нулого року. Згадати зараз про ті важкі часи разом з Оленою Ми­колаївною ми вирішили не просто так — днями минув рік із почат­ку повномасштабного вторгнення росії на територію нашої держави. Хотілося б, щоб всі страшні події, пов'язані з ним. залишилися лише в наших спогадах...



— Олено Миколаївно, як для Вас почалося 24 лютого 2022 року?
- П’ята ранку. Я у відрядженні в Прилуках. Напередодні ми саме закінчили ремонт у Ладанському відділенні - на ранок запланували ще кілька доробок і все, можна було повертатися додому. Раптом задзвонив телефон, висвітився номер начальниці Новгород-Сіверського відділення. Голосом, сповненим жаху, вона прошепоті­ла «Олено Миколаївно, війна... Танки їдуть...». А потім у спільний із начальниками відділень чат посипалось: «50 танків пройшло», «200 танків», «150 танків».. По­рахувати, скільки ж їх усього заїха­ло на територію області, було про­сто неможливо. І це дійсно жахало. Часу на роздуми ми не мали. Із за­ступником приймали рішення що­до транспорту: всі терміново по­вертаються на свої бази у Черніго­ві - усі в бокси. Сама ж я була ви­мушена із Прилук на Чернігів їхати через Ніжин, бо треба було вивез­ти гроші. Прямо на ходу домовля­лися з керівниками служб про так звану «розстановку сил», хто де пе­ребуватиме найближчим часом. Згодом стало зрозуміло, що всі рі­шення, які ми тоді так швидко при­йняли, були правильними. У пер­ші дні війни ми нічого не втратили, у нас нічого не було пошкоджено чи вкрадено. Та це, на жаль, лише на той момент... У Чернігові почали говорити, що зірвуть міст. А я живу за містом, тож близько 14-ї виїха­ла додому. По суті, назустріч росій­ським танкам... Переїхати мостом я встигла буквально за кілька хвилин до вибуху. Зрозуміла, що відтепер працюю лише за допомогою телефону, бо повернутися у місто вже не зможу... Тож до 31 березня ві­йна, дзвінки, підвал, робота!

— Наскільки складно було керувати роботою такого вели­кого підприємства на відстані?
- Як би дивно це зараз не зву­чало, але тут ми маємо подякувати коронавірусу, який навчив нас пра­цювати віддалено. Звісно, робити це в умовах поганого зв‘язку було складніше, та все ж таки можливо.

Повертаючись до роботи в той період. Спрацювала команда. Як­би частина керівників за напрям­ками не виїхала з Чернігова, пра­цювати нам було б набагато важ­че. А так хтось залишився в місті, хтось виїхав в іншу частину облас­ті, хтось перебував у Києві, хтось - на Заході, хтось — і взагалі за кор­доном, але всі ми були на зв 'язку. У нас була правильно побудована логістика Ті, хто жив далі від Чер­нігова (наприклад ті ж фінансисти), забрали на себе левову частку ро­боти, бо в них були Інтернет і ста­більний мобільний зв'язок, а отже й можливість за допомогою від­даленого доступу виконувати купу завдань. Мій заступник із мережі Олександр Бородавко залишив­ся в місті і повністю взяв на себе керівництво відділеннями які пра­цювали навіть під час активних бо­йових дій. Звісно, були й колеги, які з 24 лютого зникли з поля зору, і навіть у квітні ми не могли їх зна­йти. Та загалом своїм колективом я дуже задоволена, вони молод­ці і навіть у таких складних умовах спрацювали на відмінно!

— До речі, чи багато ваших працівників не повернулися на роботу взагалі?
— Тих, із ким ми попрощалися назовсім, до 40, не більше. Що бу­ло найболісніше, у нас оголилися два основних напрямки - оброб­ка пошти і транспортний напря­мок. Без іх керівників ми працю­вали з першого дня війни. Звісно, в березні сортувальний цех у Чер­нігові не працював, великоі потреби в ньому не було проте у квітні нам треба було швидко відновлю­ватись, а тут таке... Довелося тер­міново шукати заміну. Взагалі осо­бисто для мене квітень і травень були набагато важчими, ніж бере­зень. У березні все було зрозумі­ло: кожна хвилина - це тут і зараз, тож і рішення треба було прийма­ти станом на зараз. А в квітні-травні ситуація була вже іншою - треба було все піднімати, багато хто ще не повернувся, робочих рук браку­вало. Важко, та ми мали зібратися.

— Що Вам найперше довело­ся робити, коли повернулися до Чернігова?
— Із 4 квітня почався виплат­ний період. Я розуміла, що ми ма­ємо будь-що виплатити пенсії і в першу чергу на тих територіях, які були звільнені від окупації. Як це можна було зробити? Територія ще не розмінована! Мого чолові­ка обхідними шляхами через села відвезли в Чернігів. Він забрав на­шу власну машину, трохи пошко­джену, але готову «до бою». При­віз чималеньку суму грошей для навколишніх сіл. Вимушені були діяти з порушеннями, бо ж ні автівок (автобаза була розграбована і розбомблена), ні персоналу, щоб обслуговувати села, ми не мали. Із 5 квітня ми втрьох власною ма­шиною (з нами була ще листоноша з Брусилова) почали їздити села­ми, щоб ці гроші роздати людям. Уже 7 квітня ми домовлялися, як обслужити Іванівську громаду, яка постраждала найбільше. У результаті за день ми виплатили пенсію за квітень усім селам грома­ди. Спасибі, голова громади організувала старост і небайдужих лю­дей на допомогу, щоб можна було провести ці виплати.

Скажу так із першого дня війни це була просто ідеальна взаємодія Укрпошти, об­ласної військової адміністрації та органів місцевого самоврядуван­ня там, де було можливо якось працювати. Майже щодня ми були на зв’язку з В’ячеславом Анато­лійовичем Чаусом тому було чіт­ке розуміння, куди ми можемо до­братися з грошима. Без підтримки ОВА у нас не вийшло б цього зро­бити.

У самому ж Чернігові пенсія видавалася навіть у період актив­них бойових дій. Коли вже не було світла, наші відділення видавали її за відомостями. Щодо районів, які перебували в окупації, - мото­рошно навіть згадувати прийняття рішень, як доставити гроші. Усі від­ділення працювали в межах своїх можливостей. Добре, що була вза­ємодія і допомога в пошуку нестан­дартних рішень з боку керівництва і самих громад. Корюківка, Мена. Новгород-Сіверський, Городня, Куликівка... Там, де було трохи ти­хіше, по-новому вибудовували ло­гістику. Наприклад, розуміли, що ту ж Прилуччину, Ніжинщину тре­ба обслуговувати через Київ, тож планували виплати вже з урахуван­ням цього. І, звичайно ж, допома­гала надпотужна підтримка колег із генеральної дирекції Укрпошти та особисто Ігоря Смілянського. Усі ці дії довели: що б там не було, а в будь-якій ситуації завжди зна­йдеться рішення!

— Пам’ятаєте момент, коли Вам повідомили, що прилетіло в чернігівський Головпоштамт?
— Вважаю, що Бог просто від­вів від нас біду. Уранці мені зате­лефонував Олександр Бородавко: «Олено Миколаївно, до нас теж прилетіло». Всередині все опус­тилося, бо ж до того в нас уже по­страждала автобаза, повилітали вікна і двері в сортувальному центрі. Я коротко запитала «Вхід?»
— «Центральний, колони». Я ви­дихнула, бо велика зала, яка й по­страждала, на той час була закон­сервованою. Однак саме вона віді­грала важливу роль під час актив­ної фази війни на Чернігівщині, бо ми використовували її як склад. Річ у тому, що ми встигли забрати зі свого складу продукти харчування і перевезти в це приміщення. Тож, коли в магазинах уже нічого не бу­ло, у наших відділеннях можна бу­ло купити деякі продукти, а части­ну (найнеобхідніше) ми й взагалі роздавали як гуманітарну допомо­гу. Крім того, в той час я дистанцій­но умудрялася зв'язуватися з різ­ними фондами, з якими ми працю­вали до лютого, щоб отримати гу­манітарну допомогу як для військо­вих, так і для цивільного населення Чернігова. Роздавали її і в березні і пізніше, коли вже видавали пенсії в деокупованих селах.

— Яке було враження від цих населених пунктів?
Доволі різне... Ягідне, Іванівка це по-справжньому страш­но. Але в Ягідному люди бігли нам назустріч, посміхалися, раділи, а в мене у цей момент стискалося серце. Скільки ці люди пережи­ли! І коли бачиш, що навіть у таких страшних умовах вони не лише ви­жили, а й повернулися до звичних справ, посміхаються, то це додає сил. Ти відчуваєш, що просто не маєш права розпускати нюні, бо в порівнянні з проблемами цих лю­дей твої проблеми дрібнота. Хо­ча, усе це позначилось на мені вже наприкінці літа - через роботу без вихідних накопичилась втома і почувала я себе розбитою. Тро­хи відпочинку - і я швидко зібрала­ся! Бо з кожним днем завдань стає все більше й більше Тепер із впевненістю можу сказати: ми не має­мо жодного права розслаблятися, не маємо права сваритися між со­бою, стресувати, тим більше ви­шукувати.,що де не так. Маємо бу­ти толерантними до незручностей, але дуже суворими до порушень закону!

— Із квітня Чернігівська ди­рекція Укрпошти проробила просто колосальну роботу - від­новлено роботу мобільних відді­лень, відкрито нові автоматизо­вані відділення, реалізовано ці­лу низку соціальних програм. Після всього, що пережило ва­ше підприємство, де Ви зна­йшли ресурси для відновлення?
- Недавно ми підбили підсумки 2022 року, і виявилося, що наша дирекція дуже достойно закінчи­ла цей важкий воєнний рік. Навіть прибутково! А закінчити прибутко­во рік у період війни - це неабияка заслуга всієї команди. І я своєю ко­мандою реально пишаюся!



Дійсно, матеріальні втрати протягом лютого-березня в нашо­го підприємства були чималі. Най­перше - транспорту. У 2018 році ми першими в Україні мали 100% нового транспорту в області. То­ді мені заздрили всі директори. І тут така біда... Розкуроченими бу­ли і наші великі машини з посилка­ми всередині, і маленькі машинки мобільних відділень, чимало май­на розкрадено. Рятували що мо­гли, ремонтували, переставляли запчастини з однієї машини на ін­шу, але викрутилися. Щодо відді­лень... Окрім відновлення тих від­ділень, де були руйнування, ми відкрили два нових у Чернігові - на Масанах та Подусівці, плюс шість нових автоматизованих відділень у селах області, зробили планові ре­монти в ще трьох відділеннях, де змогли, і часткові своїми силами, замінили меблі.

Я - вимогливий керівник і до­бре це знаю. Однак зараз ми жи­вемо в такий час, коли кожен має бути готовим до незручних умов і важкої праці. Дякую всім своїм працівникам — скигління в нас не­має, ідо складних завдань, і до незручностей усі ставляться з ро­зумінням. із такою командою не страшно долати будь-які трудно­щі. Планка в нас уже піднята дово­лі високо, й опускати її ми не зби­раємося - коли прийде Перемога, відродимо все, і навіть не до того рівня, який був до війни, а до набагато вищого!

Джерело: газета “Гарт” від 02.03.2023, Катерина ДРОЗДОВА, фото Віктор Кошмал та зі сторінки Олени Дорошенко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: