Мама доучується у дев'ятому класі, тату дали умовно, а Полінка вже тупає!

Добавить новость

Воскресенье, 2 Октября 2022 14:29  |  Просмотров: 25181

Багато українців пам'ятає історію 13-річної породіллі Наташі Лялькової, яка 17 жовтня народила доньку Поліну. Батьком дитини став 17-річний Сергій Коцюба. На Сергія завели кримінальну справу з приводу згвалтування неповнолітньої. Як живуть молоді батьки тепер дізнавайтесь з матеріалу.



На фото Наталія Лялькова після виписки з пологового, фото ТСН

Рік тому Наташа, її мати Людмила з молод­шими дітьми: семирічною Танею, чотирирічною Любою і дворічним Колею та Сергій Коцюба переїхали з Дроздівки, що на Куликівшині, у Городище, на Меншину. Узяли хату на виплату.

У серпні Наташі Дядьковій виповнилося 14 років. Сергію — 18, Полінці в жовтні буде рік. У війну всі вони залишались у Городищі.

— Сергій записав дитину на себе, чи Наташа — мати-одиначка?
— Записав, — підтвердила Тетяна Мищенко, староста Городища. — І зареєстрував за місцем свого проживання, у Городищі. Він же звідси родом. Матір'ю-одиначкою Наташа не буде. Але шлюбного віку вона ще не досягла. (Шлюбний вік в Україні — з 18 років. Реєстрація шлюбу до 18 — тільки через суд).

Ми в них були, зараз частіше вони до нас ходять За гуманітаркою, допомогу оформлю­вали Ні разу напідпитку їх не бачила.

—У нас усе добре, — запевняє телефоном 31-річна Людмила Дядькова, молода бабу­ся. — Не голодні, не голі й не босі. Хата вже своя,заплатили 21 тисячу гривень,викупили її повністю. Збираю документи на оформлення. Нікуди зі своєї хати їхати не збираємося. Росіяни йшли селом, 80 танків Наташа нарахувала.

А коли наші ЗСУ тут стояли, хлопці при­ходили до Сергія, малим гостинці носили.

На вечерю сьогодні картопля тушкована з м'ясом. Мої дівчата без м'яса не їдять. Або риба, або котлетки. Продукти в мене е. Усе літо заробляла по людях і осінню ще підробляла, холодильник забитий. Городу садили 10 соток, копаємо потихеньку. Поки вручну, а тоді попро­шу сусіда, викопає трактором Картопля гарна в цьому році. Хазяйства трохи: коза і четверо курей.

Свердловину пробурили. Уже і вода є в хаті. Сьогодні була в Мені, скуплялася, будемо насосну станцію встановлювати в шахту. Усе — із станцією, з копанням свердловини — 11-12 тисяч. Шість тисяч — одна тільки станція
Пральна машинка є.

— Не мерзнете?
— Хата тепла, дров ще на три зими ви­стачить. Я купила з дровами в сараї, і ще запасемося, ось зять бензопилу настроїть і хай пиляє.
Між тим, сусіди в селі кажуть, що Сергія останнім часом бачать рідко і допомоги від нього мало.

— Сергій Наташі з дитиною допомагає? — запитала напряму.
— Аякже. Перший внесок за цю хату він дав. Де заробить, несе в сім'ю. Худобу пас, у фермера попрацював.
Зараз дояр на фермі підприємства «Аван­гард» у Мені. Пару тижнів, як оформився. Начальство Сірьожку хвалить. Він не п’є.

Узяли з офіційним оформленням Уже і аванс був. Заробляє 800 гривень за день. Механічна дойка. За ранок у нього поручається надоїти 1200 літрів.

Працює без вихідних поки що. Та й чим поїхати? Аби машина...

— Сергій їздив Городищем на «Жигулях»...
— То його батьки купляли і забрали назад. Ми зробили, відремонтували. Сергій поїхав до своїх на Городнянщину і залишив її там.

— Чим суд закінчився?
—Дали два роки умовно. Зразу три хотіли. Перше судове засідання було до війни (до 24 лютого). Наступне мало бути в той час, коли в нас почалися бойові дії. Відмінили. Було після війни. Ми не їздили, адвокат подав заявку і потім нам передали рішення суду.

Претензій ми до Сергія не маємо. Ну, посадити можна, а смисл?
Полінці через місяць виповниться рік. Починає ходити.

— Ну, як ходить, — два кроки, і на жопку. Поки що тільки за руку або по диванчику. А так — на колінця, і по хаті. Шустра, як і її мама А зовні — вилитий папа, — розказує про внучку молода бабуся.

— Не хворіє мала?
— Слава Богу, ні. Саме зуби ріжуться.

— Наташа навчається? В якому класі?
— У 9-й перейшла. Нормально закінчила восьмий (це коли народилась Полінка, потім почалася війна — Авт.) - Атестували ж. Училася екстерном. У цьому навчальному році буде їздити в синявську школу (у сусіднє село). День
— очно, день — онлайн. Шкільний автобус о 8.30 забиратиме, через день: раз молодших, другий раз старших.

Тижнів два ще вдома побуде з малими, бо мені по лікарнях покататися треба. Робитимуть операцію на щитовидні.

— Закінчить 9-й клас, а далі?
— Учитися піде. Куди — не знає, ще думає. З дитиною я сидітиму, хай отримує освіту.
На сьогодні оформили всі виплати. При­ходять гроші Серьожі, поки Наташа паспорт отримає. Що вони на двох получають, Наташа з Поліною, шо я на трьох дітей — одна сума. Мінімалка. А в мене навіть шести не виходить.

***

— Зауваження, звичайно, є. Але ж тримаємо на контролі. Коли лаємо, коли хвалимо Гуманітаркою їх забезпечуємо, — небагатослівна Олена Васильчук, начальни­ця служби у справах дітей Менської міської ради.

Джерело: газета “Вісник Ч”, Олена Гобанова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: