Авторка вірусної світлини з квартири на Чорновола розповіла, чому її зробила

Вторник, 17 Мая 2022 16:03 | Просмотров: 112610 | Обновлено 18 Мая 2022 10:20

Це фото одразу стало вірусним у соціальних мережах. Бо воно цінне не тільки своєю якістю, а й актуальністю: молода дівчина самотньо сидить на вцілілому після авіаційного бомбардування столі посеред кімнати і вдивляється в далечінь з висоти зруйнованої міської багатоповерхівки. Вона дивиться не через вікно, а у відкритий простір. Бо стіни просто вже немає.

Авторка світлини - Олександра Бережна зі Сновська. У квартирі на 17-му поверсі по вул.Чорновола, 15а знімала житло разом зі своїм хлопцем Дмитром з Мени. Окрім пари на зйомній квартирі жив і їх улюбленець – золотистий ретривер Май.

За словами Саші, їй подобалося жити так високо. Кожного вечора вони з Дімою спостерігали неймовірні заходи сонця, і їй щоразу вдавалося зловити їх об’єктивом свого фотоапарата.

– Це одні з моїх найулюбленіших світлин, зроблених особисто, – розповідає дівчина. – Фотографуванням я займаюся зі шкільних років. Ще тоді ми з подругою влаштовували фотосесії як для себе, так і для друзів, любили фіксувати гарні краєвиди. Знайомі кажуть, що моя фотомайстерність лише зростає. Мабуть, це захоплення відіграло свою роль і в тому, що ми з Дімою знайшли одне одного в житті, бо і він полюбляє фотосправу. А свого часу, ще коли жив у Мені, там він займався відеорежисурою у місцевому Будинку культури.

– Зараз у нашому, вважаю, що вже сімейному, архіві є величезна кількість світлин, відео, – підхоплює Дмитро. – Ми полюбляємо робити спільні селфі-зйомки, намагаємося помітити і зафіксувати чудові пейзажі. Також на багатьох фотографіях наші рідні, домашні улюбленці.
Інколи дівчина найбільш вдалі світлини виставляє на своїй сторінці в Інстаграмі й обов’язково доповнює її коментарем якогось філософського змісту з одного-двох речень: власні відчуття навколишнього світу, міжособистісні стосунки, прояв романтичних почуттів.

– Уранці 24 лютого я прокинулася від телефонного дзвінка десь о п’ятій годині, – пригадує дівчина. – Мабуть, такі вранішні дзвінки у всіх викликають тривогу. Так само було і у мене. Тим більше, телефонувала мама. Вона одразу стала заспокоювати, але потім сказала, що, мабуть, розпочалася війна. Я підійшла до вікна і побачила заграву десь на околиці міста, почула до того ще незнайомі мені звуки. Опісля ми вже не ночували у своїй квартирі. Перші дні, поки ще не було авіанальотів і працювали комунікації, більше часу проводили в квартирі товариша, Ярослава, що жив на чотири поверхи нижче. Бо на своєму сімнадцятому почувалася дуже небезпечно. Під час оголошення тривоги переховувалися в коридорі. Коли над Черніговом почали гудіти літаки, ми спустилися в підвал, а до квартири, до тих же знайомих, підіймалися лише для того, аби щось поїсти, попити кави.

Робили це переважно тоді, коли авіаналіт закінчувався. Але один із таких візитів до оселі ледь не став останнім для молодої пари.

Саша пригадує, як того дня вони з Дімою, Ярославом якраз були в квартирі й готували каву. Побачивши у вікні літак, босі вибігли до коридору на сходовий майданчик, де їх і застав потужний вибух.

– Я бачила сам літак, бачила, як він випускав ракети, – мовить Олександра. – А далі настала мить, яку я стала усвідомлювати лише згодом. Ми швидко вибігли до під’їзду, бо лише там можна було сховатися, дотримуючись правила двох стін, а через декілька секунд я почула вибух – ракета влучила в наш будинок. Після цього вже важко пам’ятаю все, оскільки, розплющивши очі, побачила тільки світло, хмари пилу, відчувала неприємний присмак в роті. Двері, вікна всі вилетіли. Після цього в під’їзді почула, що хтось робив перекличку, чи всі живі. Слава Богу, загиблих не було. Наскільки мені відомо, бомба влучила в чотирнадцятий поверх. Після вибуху хлопці швидко забігли до квартири, щоб взяти валізу з документами, куртки, і ми потім спустилися до підвалу.

Тоді снаряд влучив у квартиру по сусідству, тому Саші і Дмитру дивом пощастило вижити. Але страх змусив перебралися до іншого району міста, де розмістилися у волонтерському сховищі. Згодом і там перебувати стало не цілком безпечно. Тому вирішили з Чернігова якось вибратися до Сновська, до Сашиних батьків.

– Це було тоді, коли з сусідніх з Черніговом приміських сіл Ягідного, Іванівки, Количівки обстрілювали обласний центр. Люди на свій страх і ризик вирушали в дорогу. Ми йшли пішки. Разом з нами був і наш Май. І коли польовою дорогою за автомобільним мостом ми пройшли близько кілометра, неподалік раптово розпочався обстріл. Ми попадали на землю. Май злякався. Це був чи не перший раз, коли наш 40-кілограмовий улюбленець попросився, як маленька дитина, на руки. Важко було всім: коли почули перші вибухи, як тільки зійшли з мосту, спадало на думку найстрашніше, всі люди були налякані, діти плакали. Особливо страшно було, коли йшли відкритою місцевістю, де не було ні дерев, ні кущів.

Зазвичай дорога з Чернігова до Сновська займає трохи більше години маршруткою. Тоді ж до батьківської оселі, де відчули себе в безпеці, вони потрапили аж через п’ять годин: пішки розбитою польовою дорогою вздовж Десни, човном через річку на протилежний берег, а далі – волонтерським бусом додому.

Те, що саме та світлина, знята в зруйнованій авіаційним ударом квартирі на сімнадцятому поверсі, стане такою популярною, Саша з Дмитром навіть не задумувалися. Сама ідея виникла спонтанно. Це сталося не одразу, а лише через місяць після всіх тих трагічних подій. Коли вороги відступили з Чернігівщини і з’явилася можливість дістатися до Чернігова, пара знову навідалася до своєї оселі, щоб забрати вцілілі речі. Картина, яку побачили, піднявшись до помешкання, була жахлива: двері, вікна були видавлені вибуховою хвилею, речі пошкоджені або розкидані, все в бруді.

– Важко було дивитися згори на місто, яке стало для нас обох рідним, – пригадує Дмитро. – Ми не замислювалися над тим, щоб обрати спеціально ракурс: Саша сама зорієнтувалася, просто сіла на стіл, а я сфотографував за спиною. Загалом це зайняло якусь хвилину. Вже потім, переглядаючи світлини, помітили, що фото дуже вдало передає стан душі багатьох чернігівців. А потім Саша розмістила його на своїй сторінці в Інстаграмі.

Після того, як фото з’явилося в соціальній мережі, його стали поширювати різноманітні чернігівські спільноти. І не тільки чернігівські. А все через те, що відчуття у багатьох людей були такі самі, які переживали автори.

Наразі Саша і Дмитро, дослухаючись до рекомендацій і чернігівського мера, і очільника області, не поспішають повертатися до Чернігова. Але мріють про той день, коли врешті зможуть це зробити. Вони перебувають поки що в Сновську.

– Ми дійсно зараз перебуваємо в безпеці, – каже Олександра. – На щастя, з нами все гаразд, всі живі-здорові. В Чернігові ж поки що складні умови. Важко дивитися на руйнації в нашому районі. Але життя триває.

Джерело: сайт "Сусіди Сіті", автор Віталій Сергійко