Олена Костевич: «Здоров’я всім сім’ям та впевненості на кожен день»

Пятница, 27 Августа 2021 15:39 | Просмотров: 2452

У спортивному житті не лише Чернігівщини, але й України зіркова Олена Костевич – це унікальна чемпіонська особистість. Вона, підкоривши в 19-річному віці найвищі олімпійські й світові стрілецькі вершини, залишається завжди сонячно усміхненою, привітною і доброзичливою. Зустрічі з нею приносять неабиякий заряд позитиву та радісні хвилини спілкування.

Не стала винятком і ця зустріч, що відбулася напередодні 30-річного ювілею Дня незалежності України за ініціативи першої заступниці голови обласної ради, першої заступниці очільника Чернігівського відділення НОК України, заслуженого майстра спорту Ніни Лемеш, яка запросила володарку бронзової медалі XXXII літніх Олімпійських ігор у Токіо-2020 до представницького органу Придесення. Разом із всесвітньовідомою стрілкинею участь в урочистому заході взяли її багаторічні наставники – заслужені тренери України Ігор та Світлана Чередінови.

Приємно, що спілкування з неповторним спортивно-тренерським тріо відбулося у мажорно-сімейній обстановці – щиро, відверто, затишно, з чаюванням, квітами, автографами та фотографуваннями. Привітати знану спортсменку та її тренерів і поспілкуватись із безпосередніми учасниками Олімпіади завітали представники відділення НОК в області, очільники спортивних федерацій та осередків, журналісти.

Ніна Лемеш, розпочинаючи захід, наголосила, що вся Чернігівщина пишається спортивними досягненнями успішного тандему Олени Костевич та Ігоря і Світлани Чередінових, які ось уже чверть століття поспіль спільною працею здобувають найвищі відзнаки на престижних турнірах. Це – справді унікальне досягнення на теренах України. Зрозуміло, що для гостей цей день не обійшовся без подарунків, кришталевих кубків, грошових винагород.

Родзинкою спілкування стали враження зіркових гостей від перебування в Токіо, зустрічі з Президентом України та відповіді на численні запитання учасників зустрічі. Ось деякі з них:

– Олено, які враження від перебування у Токіо і після – від зустрічі з Президентом України Володимиром Зеленським?

– Мала труднощі через незвичний початок змагань. Найбільша проблема – різниця в часі. У перші дні було важко заснути рано. А в останні ми дуже рано вставали. Спали мінімально, тож наприкінці почала відчувати втому, адже всі дні без вихідних: у нас або тренування, або старт. Дуже важко було зібратися, довелося максимально включати морально-вольові якості.

Зустріч з Президентом була надзвичайно хвилюючою і пам’ятною. Володимир Зеленський особисто вручив державні нагороди та ордени мені і моїм тренерам. Тепер до орденів «За заслуги» і «Княгині Ольги» І-ІІІ ступенів додалося звання «Заслужений працівник фізичної культури і спорту України». Несподівано і приємно…

– Як оцінюєте свої результати на Олімпіаді?

– Я, як завжди, везу додому багато досвіду, але оцінку дасть тренер. На мій погляд, вважаю, що ці Олімпійські Ігри були вдалі. Рада, що у нас є медалі. Як вже сталося – десь там вирішується. Але я радію, що все добре і додому ми повернулися не з порожніми руками.

– Олено, вам щиро дякують за розбиття міфу про «прокляття прапороносців»? Яка ваша реакція щодо цього?

– Цьогоріч новацією на Іграх було те, що на церемонії відкриття був не один, а два прапороносці. Але до цієї місії наші олімпійці підійшли із врахуванням існування міфу про те, що українські прапороносці зазвичай не виборюють нагород на Олімпіаді. Ми з тренером Ігорем Чередіновим, до речі, для нього це також п’ята олімпіада, всі негативні «забобони» обговорили. Звісно, це велика відповідальність та честь – пронести прапор країни. І я горда, що мені команда довірила цю почесну місію. А те, що Україні не щастило певний час – нічого страшного. Тепер усе гаразд: я розвіяла міфічні стереотипи. А під час виступів на стрільбищі я про них і не думала, бо була заряджена на боротьбу і налаштована на високі результати… На відкритті Олімпіади після представлення української команди я одразу відправилася до олімпійського селища, адже наступного дня на мене чекали змагання.

– Чи плануєте виступити у Парижі на Олімпіаді-2024?

– Думок про завершення кар’єри наразі не виникає. Я не зупиняюся: головне є час, бажання, сили продовжувати стріляти далі. Усе попереду, і Париж стане шостим олімпійським стартом. У стрільбі вікової планки, як у гімнастів чи футболістів, немає. Для прикладу: Ніно Салуквадзе з Грузії має рекорд – участь у дев’яти Олімпіадах.

– Пандемія, на вашу думку, вплинула на організацію, життя та атмосферу в олімпійському селищі?

– Однозначно, так. Ми щодня в селищі здавали тести на COVID-19 і нервово чекали на результат. В українській команді не було позитивних тестів, але в інших збірних інколи були. По прильоту до Японії ми завантажили додаток, який контролює тебе і всі твої контакти. Навіть якщо у тебе не було позитивного тесту, але якщо ти потрапив до контактного кола, то тебе теж можуть закрити на 10-14 днів ізоляції. Добре, що в нас усі виступили, ніхто свої старти не пропускав. Але виходити з олімпійського селища, аби прогулятись по Токіо, не можна було. Лише на змагання, але без глядачів. Водночас на стрільбі було багато спортсменів, тренерів, офіційних осіб, тому і на кваліфікації, і на фіналі трибуни були заповнені – порожньою зала не була.

– Які почуття приніс бронзовий здобуток на арені «Асака» в Токіо?

– Ця медаль рівнозначна золотій медалі. А шлях до неї був довгим і наполегливим. У цей нелегкий день удача змінювала невдачу і навпаки. Варто подякувати нашим наставникам та команді, яка була поруч. Надзвичайно вдячна всій Україні, а також моєму рідному Чернігівському краю за ті всі побажання успіху та слова підтримки, які отримувала у Токіо. Дуже запам’яталися настанови нашого легендарного олімпійця, п’ятиразового чемпіона світу Сергія Бубки, який після моєї «дерев’яної нагороди» порадив не хвилюватися та вірити в себе. Ці слова допомогли у завоюванні цієї бронзи.

– А як і коли ж наповнювалася враженнями від японської столиці?

– Попри мінімізацію контактів та відсутність глядачів, українські спортсмени та тренери відчували підтримку місцевих жителів. У нас дорога з олімпійського селища до стрільбища забирала годину. За вікном автобуса ми мали змогу милуватися й оцінювати міські яскраві пейзажі та архітектуру – повітряну, красиву та незвичну. Японія – це інша планета, в ній багато чого роблять для добробуту жителів, триває постійне будівництво, яке не припиняється. А вздовж доріг стояли японці з дітьми. Вони такі доброзичливі. Діти нам махали руками – вітали. І з плакатами стояли. Коли ми вже їхали до аеропорту з олімпійського селища, біля дороги стояли японці, вітаючи і тримаючи плакат англійською мовою. Зміст його був таким: «Ми вас любимо. Навіть, якщо ви не завоювали медаль, ви – найкращі».

– У пресі було чимало нарікань на місця проживання та харчування олімпійців. Чи ці претензії об’єктивні?

– Усі ці повідомлення про картонні ліжка, примітивні номери, збіднене меню – від лукавого. Ні-ні, умови були чудові. Селище було на морському березі, повітря – цілюще. З вікна кімнати, де я проживала, відкривалася казкова панорама на місто та найвищу гору країни Фудзі, яку жителі вважають священною. Так, японці живуть скромно, тому європейського шику не створювали, але зробили все, щоб було комфортно проживати і відпочивати спортсменам. А їдальня працювала цілодобово, і асортимент продуктів, меню харчування були надзвичайно різноманітними на всі смаки учасників Ігор – від Австралії до Америки, Європи і Азії. Зазначу, що я шанувальниця, гурманка японської кухні.

– Чи не впливає негативно сімейне життя на спортивні результати і тренування?

– Впливає (посміхаючись), позитивно. Завдяки своєму чоловікові Ігорю, палкому шанувальнику стрілецького спорту, я, незважаючи на вагітність, на пологи в листопаді 2017 року, здобула золото чемпіонату світу наступного року в Південній Кореї.

– Тобто стріляла і йшла годувати Софійку, таким чином поєднуючи спорт вищих досягнень і материнство.

– Це було несподівано для всіх і для мене теж (сміється). Тому що після народження доньки в мене майже не було декретної відпустки. Я через два тижні після пологів вже почала тренуватися. Коли Софійці було два місяці і два тижні, ми перший раз виїхали на змагання. А під час пандемії, коли скасували всі змагання і Олімпіаду, Ігор виконував обов’язки другого, сімейного тренера та спаринг-партнера. В будинку обладнав тренажери, і я проводила певну підготовку. В свою чергу, чоловік заздалегідь забронював собі квитки на ХХХІІ Ігри і зробив усе можливе, щоб під час токійських змагань бути поруч та допомагати мені і словом, і ділом. За що я йому дуже вдячна.

– Як переживаєте поразки?

– Швидко їх забуваю.

– Що найскладніше у кульовій стрільбі?

– Витримувати великі навантаження, виконувати монотонну роботу. А ще – зберігати спокій та тримати рівновагу. Для нас це надважливо.

– З чого складаються ваші тренування?

– Тренування в тирі: холоста робота та з патроном, фітнес (силові, тренування на витривалість) та специфічні вправи. Мій день чітко спланований і розписаний по хвилинах. Насправді. Не можу сказати, що в мене є вихідні – субота і неділя, як у всіх. Я можу в ці дні тренуватись, а відпочивати, для прикладу, у вівторок. Адже на змаганнях доводиться стріляти, коли в Україні – третя година ночі. У мене немає часу, дат і свят. Це життя спортсменів, і в ньому імпульсивні люди не затримуються. Тут потрібні терпіння і високий рівень концентрації та витривалості. Тому стрільба підходить мені на всі сто відсотків.

– Ігор Чередінов – ваш наставник за всі 25 років тренувань, змагань, звершень, випробувань. Яке місце він посідає у вашому житті?

– Це – щаслива доля. Тренер – Ігор Борисович – дуже важлива людина в моєму житті, тому що він мене навчив всього, що я вмію. Те, що я отримала досвід на змаганнях, це було вже після того. Для мене ця людина, як другий тато, тому що ми проводили багато часу разом, інколи я менше бачила своїх батьків, ніж його. А він також свого сина менше бачив, ніж мене. З моїх 11 років ми разом і вже протягом двадцяти п’яти років. Звісно, інколи було важко у відносинах, тому що і я росла. Але ми якось так гладко вирішували всі питання. Інколи просто мовчали, але це мовчання було таке дуже змістовне. Інколи не треба говорити, а просто помовчати. Тренер завжди був зі мною, на всіх змаганнях з початку і до сьогоднішнього часу. Він був поряд, коли мені потрібна була підтримка. Я завжди знала, що можу повернутися і він чи заспокоїть, чи вкаже на якісь там мої помилки в техніці, чи щось ще. Я дуже довіряю цій людині.

Олена Костевич зі своїми тренерами Ігорем та Світланою Чередіновими

– Чи є у спортсменів з кульової стрільби спеціальний раціон харчування?

– Усі спортсмени-стрільці слідкують за своїм раціоном. Я намагаюсь менше їсти солодкого та більше овочів і фруктів. Але немає табу.

– Чи є у вас забобони або традиції перед змаганнями?

– Не помічала за собою. Є лише одна традиція: стараюсь виспатись перед змаганнями. Не люблю прокидатися рано вранці.

– Ваша найважливіша перемога у житті?

– Перемога на Олімпійських іграх. Якщо дивитись за результатами, то стати першою на чемпіонаті світу набагато важче.

– Що відчували, стоячи на олімпійському п’єдесталі?

– Одночасно і радість, і сум. Радість, бо ти довго працювала, і нарешті вершина тобі підкорилась, вдячність людям, які допомагали, особливо тренеру. А сум, бо час не можна зупинити, і через деякий проміжок потрібно починати все спочатку і знову підкорювати нову вершину.

– За підсумками змагань 2018 року вас визнано кращою спортсменкою України. Що для тебе «Спортивний Оскар»?

– Це моя мрія з дитинства. Пам’ятаю, як нагородження проходили ще в Палаці України. Була в номінантах декілька разів, відзначали і нарешті отримала свою омріяну нагороду. Вона стоїть на видному місці в квартирі.

– Як підтримуєте спортивну форму та жіночу чарівність – зовнішню і внутрішню?

– Дуже просто: помірні фізичні навантаження, збалансоване харчування, відвідування лазні, приємне спілкування та позитивні емоції.

– Чи маєш позаспортивне хобі?

– У мене чотирирічна донька, тому останнім часом хобі для мене – це розкіш. Але цікавлюсь архітектурою та дизайном.

– Які квіти найулюбленіші для Олени?

– Усі квіти, які мені дарують, для мене приємні й гарні. А якщо віддати симпатії якомусь одному виду, то це – тюльпани.

– Якому відпочинку віддаєш перевагу?

– Люблю активний відпочинок, подорожі. Обожнюю відкривати нові місця та отримувати нові емоції або навички.

– А про що мріється?

– Моє рідне місто – Чернігів, яке має цікаву історію понад 1300 років. У Чернігові є на що подивитись – і церкви, і печери, і курган. А ще у нас неймовірна природа – місця навколо вражають мальовничістю. Тут спокійні люди, розмірений рух життя. Я виросла у цьому місті і звикла до такого ритму. І мріється, щоб у Чернігові нарешті збудували сучасний Палац спорту, а в ньому знайшлося місце для стрільбища.

Запитали журналісти й про найбільш визначні риси характеру Олени Костевич. На що тренери відповіли:

– Цілеспрямованість, працелюбність, чесність, порядність, терпіння і контроль над своїми емоціями.

Після прильоту до України та перебування в Чернігові суперзірка трохи відпочине і далі розпочне підготовку до фіналу Кубка світу, до якого Олена Костевич проходить як спортсменка, що входить у ТОП-10 світового рейтингу.

– Треба, звісно, перепочити, – каже спортсменка, – тому що навкруги були психологічні та фізичні навантаження. Далі за планом – участь у фіналі Кубка світу, який відбудеться наприкінці жовтня. Де він відбуватиметься, ще не вирішено: мав проходити в Баку, але, можливо, буде у Польщі. Наступний олімпійський цикл триватиме три роки і завершиться Іграми-2024 у Парижі.

Наприкінці зустрічі Олена з вдячністю взяла номери «Деснянки», в якій постійно друкуються матеріали про її досягнення. А навзаєм написала читачам часопису ось таке побажання:

«Читачам «Деснянки» бажаю цікавих та позитивних новин! Здоров’я всім сім’ям та впевненості на кожен день!»

Сергій Гайдук, «Деснянка» №34 (873) від 26 серпня 2021