Заборонений Великдень
Це сьогодні можна вільно і не ховаючись відзначати християнські свята, а в часи «світлого комунізму» віруючі люди уподібнювались першохристиянам-катакомбникам, не маючи поруч ні церкви, ні священика…
На початку 60-х років ХХ століття директор Міжнародного інституту Афонської спадщини Сергій Шумило був ще підлітком. Відтак він добре пам’ятає, як у той час у його віруючій родині відзначали Великдень. Його давній та іменитий рід походить із села Корчев’я колишнього Ріпкинського району Чернігівщини. На той час, за словами дослідника Афонської спадщини, на півночі області не було жодного діючого православного храму.
«У наших селах на півночі Чернігівщини на прикордонні з Білоруссю в радянські часи не лишилося жодної діючої церкви, – розповідає Сергій Шумило. – Найближчий храм був у Білорусі, по той бік Дніпра у місті Лоїв. Тож на Пасху наші селяни і моя мама з бабцею змушені були пішки долати багато кілометрів до Кам'янки, а звідти – човнами через Дніпро у Лоїв. Вже там вони святили паски та повертались додому, долаючи той самий шлях».
Ось так, попри всілякі комуністичні заборони, в народі продовжували традиційно відзначати Великдень. На фото в хаті діда та баби Сергія Шумила подає на святковий стіл його мати – Шумило (Савенко) Магдалина Андріївна (село Корчев’я Ріпкінського р-ну Чернігівської області).
Віталій Назаренко, «Чернігівщина» №19 (837) від 13 травня 2021
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: Ріпкинщина, Корчев'я, Шумило, Великдень, віра, Назаренко, Чернігівщина