Семикласниця відрізала волосся на перуку онкохворим дітям

Добавить новость

Пятница, 27 Ноября 2020 15:26  |  Просмотров: 2661

Дванадцятирічна Мілана Шатирко з села Киїнка Чернігівського району вирішила стати донором – віддати довге розкішне волосся для створення перуки онкохворим дітям, які втратили своє через хіміотерапію. Дівчина, як і інші добровольці по всій країні, хоче, щоб діти, які борються з раком і щодня витримують фізичний біль, не мали хоча б психологічного дискомфорту – незручності вийти «на люди» без волосся. Щоб процес їхнього лікування був комфортнішим і легшим.



Коли мети досягнуто

– Десь близько року, як у мене з’явилося бажання поділитися своїм волоссям, подарувати його дітям, – каже семикласниця Мілана Шатирко. – На цю тему ми багато спілкуємося в родині. Знаю, що онко­хворим діткам зазвичай підходять перуки лише з натурального волосся, оскільки на синтетичні матеріали у них може бути алергія. В середньому, щоб виготовити одну дитячу перуку, потрібно 4-8 донорів. Волосся має бути не менше 30 см та бути доглянутим.

З народження Мілана жодного разу не підрізала коси. Хіба тільки рівняла кінчики. Ще в дитсадку поставила собі ціль – відростити такої ж довжини, як у героїні мультсеріалу «Вінкс» Айсі. А потім з волоссям можна робити що завгодно. І ось цей день настав.

Обрізати коси допомогла мама – 34-річна Анна. До речі, в їхній сім’ї наразі виховуються десять дітей, двоє рідних і вісім прийомних, найменшій дівчинці 6 років, найстаршому – 16-ть.

За словами Анни Шатирко, останнім часом доглядати за довгим і густим волоссям доньці було складно:

– Мілана просто вже не дотягувалася, щоб самостійно нормально його помити.

Для миття дівчина витрачала до 150 мл шампуню. Розчісування забирало загалом близько години на день.

Волосся відправлять у Львів

Обрізати волосся і стати донором – це справа кількох хвилин. Отримати ж перуку хворій дитині – щаслива нагода мати волосся знову. Тому важливо знайти людей, які зроблять і передадуть «нові зачіски» хворим дітям.

– Моя добра подруга і кума Ольга Черненко, мама трьох діток, яка також відрощує волосся і хоче стати донором, знайшла у Львові ініціативу Hair for share (з англійської – Ділитися волоссям), – розповідає Анна Шатирко. – Її започаткували кілька львів’янок, кожна з них обрізала коси для онкохворих. Вони виготовляють перуки для дітей з усієї України. Тисяча людей вже віддали своє волосся для них. Днями й ми відправимо посилочку.

Насправді, каже Анна Шатирко, коли у сім’ї постає питання лікування, то перука – це, мабуть, остання річ, на яку готові витратити гроші. Але з іншого боку – це дуже впливає на психоемоційний стан дітей, особливо підлітків. Вони переживають стрес, для них це питання комфорту.

– На своїй сторінці у фейсбуці Оля написала про цю ініціативу й можливість стати донорами, як це зробила Мілана. Та, на жаль, поки ніхто не відгукнувся, – додає жінка.

В Україні роблять для онкохворих не тільки перуки, а й бандани, літні шапочки з зачісками. Вони стильні, зручні, а ще для них набагато менше потрібно волосся. На такий варіант достатньо кіс одного донора.

Зазвичай діти користуються перуками тимчасово, тому одна може слугувати кільком дівчаткам.

Як мама

Мілана Шатирко захоплюється малюванням та музикою. Пройшла курс ментальної арифметики. Любить тварин і мріє стати ветеринаром. Добра, співчутлива, завжди допомагає тим, хто цього потребує. Приручила дику кішку, яку прихистила родина. Тваринка нікого до себе не підпускала, й лише Мілані вдалося «приборкати» норовливу Санту. Загалом Шатирки мають двох котів і двох собак. Це колишні безхатьки, які опинилися у Ветеринарно-стерилізаційному центрі «Крок до тварин», що в Чернігові. Нині вони – улюбленці великої родини.


Щаслива мама супердесятки! (на фото 11 дітей, одна дитина наразі проживає в іншій сім’ї)

– Мілана стала волонтерити ще в шість років, – згадує мама. – Коли в Україні розпочалася війна на Сході, у нашій квартирі, ми тоді жили в Чернігові, був такий собі волонтерський центр зі збору речей. Разом з донькою ми збирали продукти, одяг, техніку, меблі, все, що можна було… і відвозили сім’ям переселенців, які змушені були залишити свій дім і тимчасово жити в гуртожитках чи санаторіях Чернігівщини.

Шестирічна дівчинка навіть збирала речі серед своїх друзів, однолітків, знайомих і незнайомих хлопчиків та дівчаток просто в дворах багатоповерхівок. Представлялася: «Я – волонтерка, і ми разом можемо допомогти іншим». З дозволу дорослих діти приносили Мілані свій одяг, улюблені іграшки чи солодощі для ровесників, яких ніколи в житті не бачили. Маленькій волонтерці діти довірились.

– Мілана – перша наша дитина, – продовжує Анна Шатирко. – І перш, ніж у нас з’явилися прийомні діти, вона мала також дати свою згоду на це. Коли ми з чоловіком розказали, що є такі хлопчики та дівчатка, а їй тоді було всього три рочки, вона обійняла мене й прошепотіла: «Мамочко, давай вже скоріше рятувати їх».

З того часу родина Шатирко зігріла турботою і любов’ю 16 прийомних дітей!



Про маму великої родини можна розповідати дуже багато. Якщо коротко, то наразі вона вчиться в Чернігівській політехніці, їй до душі соціальна робота. Володіє англійською та італійською мовами. Торік їздила до Швейцарії, під час міжнародного наукового симпозіуму презентувала свій проєкт про прийомні сім’ї. У майбутньому мріє створити в Чернігові центр чи організацію для підтримки родин, які потрапили в кризові ситуації. Бо їй не все одно.

Кажуть, що яблуко від яблуні далеко не відкочується. Мілана Шатирко в усьому наслідує гідний приклад своєї безкорисливої та найкращої мами.

Лариса Галета, «Деснянка» №47 (834) від 26 листопада 2020

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: