Матушка сказала, живий, але нічого не пам’ятає. Катерина Шейко розшукує онука в ДНР

Добавить новость

Понедельник, 25 Ноября 2019 14:29  |  Просмотров: 5134 | Обновлено 26 Ноября 2019 16:06

63-річна Катерина Шейко з Лосинівки Ніжинського району збирає документи і гроші. Хоче повернути 6-річного онука Максима Захарченко. Три роки тому невістка 37-річна Ліля Захарченко поїхала на батьківщину, в Докучаєвськ Донецької області, на похорони мами. Доглядала за батьком і бабусею. Влітку, 14 липня, Ліля померла. Онука забрала соцслужба. Де хлопчик зараз, ніхто не каже. Бо Докучаєвськ не підконтрольний Україні. Там самопроголошена Донецька народна республіка, терористична ДНР.


Катерина Шейко

— У мене два сина і донька, — розказує про родину Катерина Петрівна. — Батько Максима Льоша познайомився з невісткою Лілею по інтернету. З 2011 року разом. їздив до неї. Забрав туди і брата Юру. Там вони ремонти робили, пластикові вікна ставили. Юра познайомився з Яною. Тепер вона його дружина. Живуть з нами, у Лосинівці. А Олексій привіз сюди Лілю. Прописали її у нас. У 2013 році народився Максимко. Теж з лосинівською пропискою. У 2016 році Ліля поїхала на батьківщину разом з онуком хоронити її матір. Відтоді я його не бачила вживу.

— Де батько Максима?

— Льоші на той час, коли невістка поїхала, дома вже не було. Довга історія. Зараз сидить у тюрмі. Шостий рік. 14 дали. Взяв вину на себе.

— Такий строк за вбивство дають.

— Воно і було. Начебто Ліля з тією бабою, яку знайшли мертвою, не помирили. Але до тієї історії ще і племінник померлої був причетний. Олексій хотів, щоб Ліля виховувала сина. Взяв вину на себе. Але ні група крові сина, ні сила удару не співпадає. Убита була мамою підполковника, начальника в київській міліції.

Виїхала тоді Ліля перед Новим роком, разом з другою невісткою Яною. Вона повернулася, а Ліля лишилася. Бо батьку ампутували ногу. Хворіє на цукровий діабет. Моя мама, Ніна Дмитрівна, зараз їй 92 роки, їздила до них. Максимку влаштували в дитсадок. Та дізналися, що Ліля почала трохи випивати. Онука відправили до санаторію, а звідти в реабілітаційний центр. Невістка оговталась, перестала пити. Максимка повернула.



— За що жила, де працювала?

— Там на роботу її ніхто не брав, бо прописка наша. До знайомства з сином працювала у водоканалі. Як у Лосинівці жила, ні дня не робила. То дитячі, то ми допомагали.

Спілкувалися з невісткою і онуком по інтернету. Наших мобільних операторів там немає, у них там «Фенікс». А тоді на вайбер (соцмережа) прийшло повідомлення, що Ліля померла, а Максимка забрали в дитбудинок. Заходилися їхати в Докучаєвськ. Пропуски були готові, на 18 вересня куплені квитки на потяг. І тут уся сім’я злягає. У всіх температура. Троє онуків з Яною кладуть у Ніжинську райлікарню на три тижні. Юра, чоловік мій, вдома, а я над ними бігаю. Дату виїзду прийшлось змінити на 28.

29 вересня ввечері були в Докучаєвську. 30-го зранку пішли в загс, щоб отримати свідоцтво про смерть Лілі. Тоді в донецьку соцслужбу. Сказали, що даних про дитину нам ніхто не дасть. Але на словах дізналися, що нашого Максимка забрали під опіку чужі люди. Мама померла 14 липня, а віддали під опіку 29 серпня.

Підказали, що треба йти до поліції; писати заяву про зникнення. Я вже ось і зошит завела, що де робила, куди дзвонила, що писала. Заяву писали і в ніжинську поліцію, і в Маріуполі. Прийшов лист, в якому сказано: «За результатом розгляду матеріалу встановлено, згідно листа в. о. начальника служби в справах дітей Донецької ОДА, що дитина перебуває в дитячому будинку в м. Донецьк, та було роз’яснено підстави влаштування дитини за місцем проживання. ... Місце проживання, яке значиться в переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та в переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, від 07.11.2014 року вирішення питання за місцем проживання наразі неможливо».

— Від чого Ліля померла?

— У свідоцтві причини немає. Могилу її знайшли. Побули, квіти поставили.

— Хто ховав?

— Батько. Вона ж у нього і жила. Більше родичів там немає. Старший син, від першого Лілиного шлюбу, Владик, йому 19 років, моряк. Служить на Півночі. Живе з батьком і дідусем.

Більше того, пошуки і повернення онука тягнуть за собою збір документів. Для початку треба, щоб на руках було свідоцтво про смерть Лілі. Видане в Докучаєвську в Україні не признають. Бо непідконтрольна територія. Довелося в Ніжині подавати в суд, щоб його признали. Дали інше. Але знову заминка. У «ДНРівському» свідоцтві дата народження — 24, а у нашому написали — 21. Помилка. Другий раз був суд. 22 листопада тільки отримаємо нове свідоцтво, без помилки.

Побула в нашій, лосинівській соцслужбі. Соцпрацівниця приходила, повинна зробити акт умов проживання. Два тижні вже пройшло. Його треба здати в Ніжинську районну соцслужбу. Щоб дитину поставили на первинний облік. Далі соцслужба повинна направити листа на Київ, а звідти вже на Маріуполь. Від цього листа і залежить пошук дитини.

— Наші люди, окрім поліції, звертаються до ясновидців, знахарів. Ви були?

— Вичитала в газеті про матушку-ясновидицю. Набрала. «Передзвоніть через годину». Набираю, каже: «Живий. Навіть не пам’ятає, як звати. Скоро знайдеться». Грошей не взяла. Але сказала, що треба з фотографією і сорочкою дитини їхати до київської Лаври. Знайти священика Олександра Григоровича і матушку Анастасію. Тоді скажуть щось більш точно. Коштує це від 300 до 500 гривень. Та, якщо чесно, я в це не дуже вірю. На людей надії більше. Але гроші збираю і на ясновидців, і на поїздку в Докучаєвськ.

Юлія Семенець, тижневик «Вісник Ч» №47 (1749), 21 листопада 2019 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: