Духовні святині Чернігівщини

СПРАВОЮ ЗАЦІКАВИВСЯ СИНОД

Те сталося за часів страшної біронівщини.

       ...На Стародубщині існував невеличкий чоловічий монастир, що звався Каменсь-ким. Заснований ще за гетьмана Самойловича, але остаточно збудований за Мазепи, який дуже прихильно ставився до цього духовного осередку. Від нього тут мали й універсал на маєтності. Слідом за Мазепою цей монастир одвідували гетьман Скоропадський та Павло Полуботок, що були його благодійниками.

       Влітку 1737 р. сюди прибув, за дорученням Чернігівської кафедри, піп Ромацкевич з дяком Юхимом Федорченком для збору штрафних грошей з тих осіб, які уникали сповіді. "Ревізор" був сварливою людиною і любив випити. Він побився з місцевими ченцями і, щоб досадити їм, розпочав проти них політичну справу.

       Якось, у відсутність того Ромацкевича, дяк, що приїхав з ним, оглядав монастирську церкву. Показував її пономар, старенький чернець Тит. Він підвів його до ікони "Успіння Пресвятої Богородиці" і показав на осіб, які були там намальовані: "Дивись, ось тут, вище образа, чотири персони: перша - це цар Петро І, друга - Петро II; третя - гетьман Мазепа, а четверта - це полковник Полуботок". Дяк передав це Ромацкевичу, і той захотів сам побачити ту ікону й, оглядаючи її, висловив своє невдоволення з приводу намальованих портретів. "Шкода, що тебе не було тоді, коли писався образ, і ти не зробив своїх вказівок, як нам малювати ікони. А взагалі, яке твоє діло?" - відповів старий Тит.

       Прибувши до Стародуба, Ромацкевич подав доноса до полкової канцелярії, мовляв, у Каменському монастирі зберігається ікона, на якій намальовані Мазепа й Полуботок. Спочатку на це не зважали. В Україні, як відомо, завжди, за звичаєм, ставили в церквах портрети фундаторів та добродійників храму. Тому й не дивувалися, що існує така ікона в Каменському монастирі.

       Ромацкевича взяли за донос під караул, кинули до в'язниці й там всипали йому 500 різок. "За що?" - спитав він. "За те, - відповіли йому щиро, - щоб по чужих церквах не нишпорив".

       Піп, звичайно, не вгомонився, а ще дужче спаленів. Коли його випустили на волю, то він вдруге написав доноса, але вже до Синоду. Треба думати, він і цим не обмежився, а подав ще й на ім'я урядових осіб. Цією справою зненацька зацікавилися Синод, Сенат і канцелярія Міністерського управління, що керувала тоді Україною замість гетьмана. Справі надавало ваги те, що мовилося про Мазепу.

       Для слідства був присланий з Петербурга лейб-гвардії майор Шипов. Почалися допити. Намагалися з'ясувати: чи справді на образі "зрадники", як вони часто звуться у запитаннях і відповідях, - Мазепа й Полуботок?

       Більшість свідків не дали жодних показань. Дехто ж з них, замість Мазепи, назвав Скоропадського. Слідчий довго з'ясовував, хто ж саме з них намальований на іконі. З цією метою викликали на допит генерального підскарбія Андрія Марковича, генерального військового суддю Забілу і генерального осавула Федора Лисенка, що особисто знали і Мазепу, і Скоропадського, і Полуботка. Вони, за власними підписами, дали таку відповідь: "Ніхто із зображених не схожий на них; Скоропадський був сухий; Мазепа - "чубом рудав, дволик, із бородою", а полковник Полуботок - "дороден" (огрядний) і русявий. Слідство довідалося, що образ малював чернігівський богомаз Яким, що вже помер, а гроші платила дружина Полуботка. Зацікавилися, з ким був одружений полковник. З'ясувалося: мав дві жінки, першою була небога гетьмана Самойловича - Єфимія Василівна, яка померла 1717 р., а другою стала Ганна Романівна Лазаревич - вдова військового товариша Романа Жураківського. І переконалися, що друга дружина Павла Полуботка жодного стосунку не мала до цієї справи: ікона, як було зазначено на її звороті, намальована 1716 р., а Ганна Романівна вийшла заміж за чернігівського полковника в 1719р....

       Так і не вдалося слідчому з Петербурга уточнити: хто ж був намальований на іконі? Головний свідок пономар Тит пояснював так: він уже давно тут, при монастирській церкві. Багато разів бачив, як біля того образу Успіння зупинялися різні мандрівники. Деякі з них, роздивляючись ікону, розмовляли між собою, що на ній намальований Петро І та Петро II, гетьман Мазепа чи Скоропадський (а хто саме, Тит не розчув) та Полуботок.

       Слідство так і не виточило політичної справи. Тільки й того, що потривожило тінь наказного гетьмана. Але це доводить, що в деяких колах після смерті Полуботка на нього дивилися, як на "зрадника" і ставили цю постать поруч із Мазепою.

       Публікація Миколи Шудрі

Версия для печати