Духовні святині Чернігівщини

ЗРУЙНОВАНІ СВЯТИНІ

У 20-х рр. XX ст. на Чернігівщині розгорнулась антирелігійна кампанія, під час якої націоналізовувалось церковне майно, вилучались церковні цінності, відбувалися суди над священиками, закривалися церкви, монастирі, молитовні будинки. Тоді ж усюди створювались антирелігійні керівні організації на місцях, які називались окружними ліквідаційними комісіями у справах відділення церкви від держави. Вони згодом розпочали, як сповіщала газета "Ізвестія" від 22 липня 1919 р., ліквідацію "майна церковних, монастирських й інших релігійних установ".

       Крім того, організовувалися повітові й районні школи політграмоти при відділах агітації та пропаганди, де читалися лекції на теми: "Церква - знаряддя покріпачення мас", "Відділення церкви від держави", "Радянська влада і свобода релігійних переконань" та ін.
       Українська радянська школа теж допомагала відділенню церкви від держави і школи від церкви. У резолюції, прийнятій з'їздом учителів Кролевецького повіту 25 червня 1920 р. зазначалось: "З боку радянської влади немає ніяких утисків релігії та духовенству... радянська влада в рівній мірі ставиться до всіх релігій, усіх релігійних культів... актом відокремлення церкви від держави розкріпачується совість людей, що була зв'язана офіційною церквою... У вільній радянській республіці дається повний простір вибирати ту чи іншу релігію, або не мати її зовсім... Духовенство всіх релігій затримує розвиток громадянства. З'їзд визнає своїм обов'язком: роз'ясняти населенню основи Декрету про відокремлення церкви від держави і школи від церкви; боротися з народною темрявою, що всемірно підтримується клерикалами всіх націй".
       Робота окружних ліквідаційних комісій "полягала в наполегливому спонуканні релігійних громад виконувати всі вимоги щодо перереєстрації статутів, перезаключения договорів на право користування молитовними будинками й церковним начинням, здачі церковних будинків і т. д."

       За звітом Новгород-сіверської ліквідаційної комісії, до 1 травня 1924 р. майже всі релігійні громади округу - православні, єврейські, сектантські - подали до окрліквідко-му свої заяви про перереєстрацію статутів. Спасо-Преображенський, Петропавлівський, Рихлівський чоловічі монастирі були закриті. Гамаліївський жіночий монастир перебував у процесі ліквідації. Після закриття в Рихлівському монастирі було організовано дитяче містечко на 500 осіб, у Петропавлівському - будинок інвалідів на 50 осіб.
       При цьому окружні ліквідаційні комісії відбирали церковні цінні речі й здавали їх до також утворених комісій з вилучення цінностей.

       У секретному циркулярі Наркомату внутрішніх справ від 27 серпня 1924 р. Чернігівському губернському адміністративному відділу пропонувалося використовувати націоналізовані культові споруди з урахуванням політичної ситуації. Найбільш доцільною за умов того часу можна вважати вимогу передавати культові будівлі, що закривалися, для розміщення там шкіл, лікарень й інших установ, які служать потребам усього населення і діяльність та місцезнаходження яких менш за все зачіпають національні почуття.
       Незважаючи на демократичні принципи Декрету про відокремлення церкви від держави, реальне ставлення державних органів до релігії, служителів культу і віруючих виявилося досить жорстоким. За подібними директивами центру провадилася кампанія закриття культових установ, вилучення церковного майна, зняття дзвонів, націоналізації всіх церковних цінностей, обкладання релігійних громад непомірними податками та створення їм таких умов, за яких громади просто не могли існувати (для реєстрації статуту необхідно було 50 віруючих). Необхідність таких заходів мотивувалася "гострою потребою сучасного політичного моменту та проханням трудящих". Зі звіту Чернігівської губернської ліквідаційної комісії від 10 жовтня 1922 р. відомо, що в Чернігівському повіті на той час було ліквідовано всі монастирі й домашні церкви.

       Діяльність комісії спрямовувалася на якнайшвидше завершення повної реєстрації релігійних громад, церковного майна. Для цього бралися підписки про заключения договорів у стислий строк. Робота ліквідкомів проходила налагоджено в Городнянському, Сосницькому, Шосткінському повітах, в'яло в Борзненському, Глухівському й Корейському. У разі неявки представників громади для заключения нового договору відбирались ключі від церков до реєстрації громади.
       У квітні 1924 р. Ніжинська громада Євангельських Християн-Баптистів звернулася до Київського обласного союзу ЄХБ із заявою, в якій зазначалося, "що громада приречена через непосильну оплату за реєстрацію, за завірення нотаріусом підписів... Якщо ми не зареєструємо громаду, то нам закриють наші молитовні збори і не дадуть можливості разом читати слово Боже, Євангеліє і молитися. Де ж свобода! Просимо клопотатися перед вищими властями. Голова громади ЄХБ Іван Фесюн".

       На Чернігівщині провадилася робота щодо з'ясування загальної кількості вилучених по губернії церковних цінностей, націоналізованих церковних земель, лавок, будинків тощо.
       Відібрані культові споруди передавались державним установам. Так, листом до Конотопського адмінвідділу від 17 жовтня 1924 р. окрліквідком повідомляв, що "церква в с Осіч від релігійної громади відібрана через те, що в помешканні з'явилася гостра потреба для дитячого будинку... Релігійна громада цим не задоволена і подала до суду. В колишньому православному монастирі с Осіч розміщено дитячу установу".

       У листуванні окружного виконкому є дані про закриття молитовних споруд в м. Чернігові. Так, в одному з листів до Чернігівської міськради надіслано матеріали про закриття всіх молитовних будинків у місті після проведення додаткової роботи згідно з відповідним документом. Також збереглися акти прийому й опису церковного майна Спасо-Преображенського та Борисоглібського соборів у Чернігові та прохання єпископа Пахомія залишити необхідне церковне'майно для задоволення потреб віруючих.
       У 30-ті рр. на хвилі індустріалізації країни "за вимогами трудящих" провадилась кампанія вилучення церковних дзвонів, культового майна з дорогоцінних металів, про що в архівних справах зустрічаємо документи. У суворо конфіденційній директиві НКВС від 30 листопада 1929 р. прямо вказується: "У зв'язку з тим, що останнім часом ми розпочали масове розбирання церков і молитовних будинків, переданих нам адмінвідділами", необхідно дотримуватись певного порядку, "зважаючи на те, що це є дуже серйозним політичним моментом".

       У терміновому розпорядженні НКВС від 17 грудня 1929 р. "Про порядок вилучення дзвонів з молитовних будинків" читаємо: "Вилучення дзвонів належить проводити таким самим порядком, як і закриття молитовень, тобто не адміністративним, а громадським порядком, притягнувши до цієї справи спілки безбожників та широкі кола трудящих. При цьому ініціатива повинна виходити від безбожників".
       У звітах окрадмінвідділу до Чернігівського окрвиконкому надсилалися дані про закриття молитовних будинків та вилучення дзвонів. Так, у довідці від 27 лютого 1930 р. наведено такі дані щодо Остерського району - Євминківської релігійної громади, Ріпкинського району - Суличівської Малолиственської та Зміївської релігійних громад, Олишівського району - Коліївської релігійної громади.
       Антирелігійна політика на Чернігівщині в 30-х рр. була вельми активною. За грифом "цілком таємно" в 1935 р. начальник Чернігівського управління НКВС Тимофеев в адресованій обкомові КП(б)У передноворічній "Політичній характеристиці Чернігівської області" писав: "У Чернігівській області 36 районів, населення - до 3 млн осіб, в основному українців... Більшість районів засмічені петлюрівсько-націоналістичним, есерівським, кулацько-бандитським елементом... активно діють церковники всіх напрямів, нелегальні сектантські групи й одинаки".

       Віктор Молочко

       ПАМ'ЯТЬ ПРО ЦЕРКОВНОГО СТОРОЖА
       Сокиринський палацо-парковий комплекс включав не лише палац, а й культові споруди.
       В глибині алеї, оточеної липами, кленами та віковими дубами, височіла дзвіниця, а далі на західній стороні - Велика церква. Дзвіниця і церква були обнесені цегляним парканом.
       Від західного входу до церкви вела дорога, що з'єднувала господарчі споруди з оранжереєю.
       Серед мальовничої галявини, оточеної старими дубами, стояла Червона церква, яку називали панською. Під церквою містилась усипальня Ґалаґанів, де стояли чотири саркофаги, в яких були поховані члени сім'ї Ґалаґанів.
       Відстань від головної - Великої - церкви до найближчих хат села десь з півкілометра.
       Уночі Велику церкву охороняв один сторож Квіта Федір Семенович (1834-1904), по-вуличному Фабрий. Він був нащадком козацького роду.
       В ту фатальну годину (це сталося в 1904 р.), коли люди розійшлися і церква була зачинена на запори, вночі банда з восьми чоловік підійшла лісом до храму. Навколо церкви нікого не було. Бандити запропонували Федору Семеновичу добровільно здатися. Він мав повідмикати всі двері, а вони йому за це, мовляв, подарують життя. Але Федір Семенович не погодився і в нерівній боротьбі загинув.
       Банда обікрала церкву і зникла.
       Усе село хоронило Федора Семеновича. Він виправдав довір'я односельчан, хоча сам загинув. Шестеро дітей втратили свого батька.
       З вуст в уста передається трагедія, яка відбулася в Сокиринцях. Згодом банду відшукали і по заслузі засудили.

       Д. Табачник, В. Ткаченко

Версия для печати